Справа № 466/12389/21
Провадження № 2/466/907/22
«10» червня 2022 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі : головуючого - судді Кавацюка В.І.
при секретарі Настасяк Б.І.
учасники справи: позивач ОСОБА_1
відповідач НУ «Львівська політехніка»
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету «Львівська політехніка» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов'язання до вчинення дій,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Національного університету «Львівська політехніка» (далі - НУ «Львівська політехніка», відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов'язання до вчинення дій.
Як на підставу своїх вимог зазначала, що вона працює на посаді старшого лаборанта з вищою освітою на кафедрі міжнародної інформації Інституту прикладної математики та фундаментальних наук у НУ «Львівська політехніка».
У листопаді 2021 року вона зіткнулась із грубим порушенням з боку відповідача її конституційного права на роботу, яке полягало в тому, що у неї постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
23 листопада 2021 року відповідачем їй було вручено наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, який мотивований тим, що оскільки у неї відсутнє відповідне щеплення, то відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України, відповідач відсторонює її. позивача, від роботи.
Зазначає, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем, такого її зобов'язання, як необхідність щеплення, немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення.
Вважає даний наказ незаконний та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він суперечить положенням ст. 43 Конституції України, ст. 23 Загальної декларації прав людини (ООН, 1948 рік), ст. 1 Європейської соціальної хартії, ст. ст. 2, 21, п.2 ч.1 ст. 40, ст.43 КЗпП України, а також суперечить приписам Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а тому змушена звернутись за захистом своїх порушених прав в суд.
Крім цього, зазначає, що дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я від 24.12.2020 №3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 09.02.2021 №213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.
Посилаючись на викладені в позовній заяві обставини, вважає, що у роботодавця немає правових підстав примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.
З огляду на такі факти, враховуючи приписи ст. 43 Конституції України, ст. 23 Загальної декларації прав людини, ст. 1 Європейської соціальної хартії, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ст. ст. 2, 21, 43, 46, 147 КЗпП України, ст. ст. 12, 14 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», просить ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ НУ «Львівська політехніка» про відсторонення її від роботи, поновити її на роботі та зобов'язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2021 року вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження та призначено судовий розгляд.
Відповідач - НУ «Львівська політехніка» відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 до суду не надіслав.
В судове засідання, яке після оголошення перерви було призначено на 10 червня 2022 року о 10.00 год., позивач ОСОБА_1 не з'явилась, хоч про час і місце розгляду справи повідомлялась в установленому порядку та подала на адресу суду заяву, в якій позов підтримала, просила розглядати справу у її відсутності та додатково зазначила, що з 24 березня 2022 року її допустили до виконання обов'язків старшого лаборанта з вищою освітою кафедри міжнародної інформації Інституту прикладної математики та фундаментальних наук у НУ «Львівська політехніка».
Представник відповідача - НУ «Львівська політехніка» в судові засідання жодного разу не з'явився, хоч про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
За згодою позивача та у відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд на підставі наявних в справі доказів.
У відповідності до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання 10 червня 2022 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до наказу №2539-3-02 від 26 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 з 14 серпня 2018 року прийнята за строковим трудовим договором на посаду старшого лаборанта з вищою освітою кафедри міжнародної інформації Інституту прикладної математики та фундаментальних наук у НУ «Львівська політехніка». Термін дії строкового трудового договору закінчується 01 липня 2023 року.
Наказом ректора НУ «Львівська політехніка» ОСОБА_2 за № 4406-3-10 від 23 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи» позивача ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з 23 листопада 2021 року без збереження заробітної плати. Строк відсторонення: до отримання першої дози вакцини профілактичного щеплення проти COVID-19 або усунення причин, що зумовили відсторонення такого працівника.
Зі змісту вказаного наказу вбачається, що підставою для його видання слугувало письмове повідомлення про проведення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 (акт відмови) від 08 листопада 2021 року та подання директора ІМФН Пукача П.Я. з резолюцією першого проректора ОСОБА_3 .
Відповідно до приписів ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Статтею 2-1 КЗпП України проголошено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.
Положеннями ст. 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Зі змісту оскаржуваного позивачем ОСОБА_1 наказу про відсторонення її від роботи вбачається, що роботодавець при його виданні керувався положеннями ст. 46 КЗпП України, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою Кабінету Міністрів України №1096 від 20 жовтня 2021 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236», постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (зі змінами) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобіганню поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Приписами ст. 46 КЗпП України встановлено вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи, відповідно до яких відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.
За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).
Правовий висновок про те, що ст. 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18).
Згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III, як обов'язкові і такі, що включені до календаря щеплень, визначені профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Але, працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У пункті 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 (в редакції, визначеній постановою від 20 жовтня 2021 року №1096, яка діяла на час видання наказу «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення:
1) контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. №2153 (далі-перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Згідно з ч.2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Відповідно до ч.6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Іншого порядку відмови від обов'язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов'язкових профілактичних щеплень, а ніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.
Судом встановлено, що при відстороненні позивача ОСОБА_1 від роботи у зв'язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19 не було дотримано вимог ч.6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов'язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача від роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.
Натомість відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов'язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання нею медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я.
Таку позицію підтверджує аналіз змісту самого наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», де у примітці вказано наступне: «В разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року № 2070)».
За таких обставин, враховуючи, що оскаржуваний наказ винесено з порушенням вимог законодавства, позовна вимога про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи позивача підлягає до задоволення.
Щодо вимоги позивача про поновлення на роботі, то така вимога не підлягає до задоволення, оскільки поновлення на роботі може мати місце в разі незаконного звільнення з роботи, а не при відстороненні від виконання трудових обов'язків. Крім цього, із заяви позивача ОСОБА_1 вбачається, що з 24 березня 2022 року її допустили до виконання обов'язків старшого лаборанта з вищою освітою кафедри міжнародної інформації Інституту прикладної математики та фундаментальних наук у НУ «Львівська політехніка».
Вирішуючи питання щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, приходить до наступного.
Як визначено в ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Судом було встановлено, що в період з 23 листопада 2021 року - дня відсторонення від роботи позивача, останній було призупинено виплату заробітної плати.
Оскільки судом встановлено, що в порушення ст. 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останньої про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України).
Положення ст. 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.
Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу №4406-3-10 від 23.11.2021 «Про відсторонення від роботи» без збереження заробітної плати, а тому в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права буде зобов'язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.
Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.
Суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідача судових витрат зі сплати судового збору керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 при подачі позову, в силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» була звільнена від сплати судового збору, а тому з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в сумі 2 481 грн.
Керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 18, 76, 77, 78, 79, 81, 82, 83, 89, 133, 134, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280, 281, 282 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Національного університету «Львівська політехніка» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов'язання до вчинення дій задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ № 4406-3-10 від 23 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи», яким було відсторонено від роботи з 23 листопада 2021 року ОСОБА_1 - старшого лаборанта з вищою освітою кафедри міжнародної інформації ІМФН Національного університету «Львівська політехніка».
Зобов'язати Національний університет «Львівська політехніка» виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи в період з 23 листопада 2021 року по 24 березня 2022 року.
Стягнути з Національного університету «Львівська політехніка» в доход держави судовий збір в сумі 2 481, 00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач: Національний університет «Львівська політехніка», ЄДРПОУ 02071010, адреса місцезнаходження: 79013, м. Львів, вул. Степана Бандери, 12.
Повний текст судового рішення складено 17 червня 2022 року.
Суддя В. І. Кавацюк