майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"11" липня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/557/20
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кудряшової Ю.В.
секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.
за участю представників сторін:
від позивача (за первісним позовом): Невисевич М.В. - керівник, наказ №3-к від 13.01.2017;
від відповідача за первісним позовом): Раєцький А.О. - адвокат, ордер серії ЖТ № 055431 від 26.06.2020.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок"
до Фізичної особи-підприємця Кондратюка Бориса Михайловича
про стягнення 17310 грн.
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Кондратюка Бориса
Михайловича
до Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок"
про визнання недійсним з моменту вчинення договору оренди № 363 від 31.12
Позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача звільнити торгівельний майданчик №177 від кіоску шляхом вивезення його за межі Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок". Також позивач просить стягнути з відповідача 17310,00 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за невиконання обов'язку щодо повернення торгівельного майданчику №177.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що сторонами був укладений договір № 363 від 31.12.2013, предметом якого була оренда торгівельного майданчика № 177.
Позивач вказав, що рішенням Господарським судом Житомирської області від 25.06.2018 у справі №906/369/18 з відповідача було стягнуто 8655,00 грн. заборгованості з орендної плати, 2077,20 грн. - неустойки за січень 2015 року по березень 2018 року за несвоєчасне повернення майна.
У зв'язку з невиконанням відповідачем рішення суду щодо сплати неустойки та незвільнення торгівельного майданчика від кіоску, позивач направив вимогу за вих. №27 від 29.01.2020 про нарахування неустойки з 01.04.2018 по 01.02.2020 в сумі 15232,80 грн. звільнення кіоску від товару та переміщення його в примусовому порядку.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 01.06.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання.
30.06.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачем
- не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження тим обставинам, що станом на 01.04.2020 та і станом на день пред'явлення позову торгівельний майданчик не звільнений і на його площі розміщено тимчасову споруду відповідача;
- не доведено факту використання об'єкта за спірний період;
- не використовував ефективний спосіб захисту своїх прав шляхом примусового переміщення тимчасової споруди у відповідності до п.п.4.2.5. договору.
Такий позов відповідач вважає зловживанням правом та порушення таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність. За наведених обставин відповідач просив відмовити в позові.
30.06.2020 до суду від Фізичної особи-підприємця Кондратюка Бориса Михайловича надійшов зустрічний позов про визнання недійсним з моменту вчинення договору оренди № 363 від 31.12.2013, укладеного між Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та Фізичною особою-підприємцем Кондратюком Борисом Михайловичем.
В обґрунтування позову вказано, що 31.12.2013 між Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та ФОП Кондратюком Б.М. укладено договір оренди №363, за умовами якого Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" вказало, що є власником об'єкта оренди з повним обсягом право- та дієздатності щодо розпорядження ним в статусі орендодавця, та що жодних прав на нього у третіх осіб немає. Проте підприємець після укладення договору довідався, що відповідачу на території ринку, загальною площею 1,2 га, належать декілька об'єктів нерухомого майна, загальною площею 0,17 га, а інші - 1,03 га ринкової площі, зокрема об'єкт оренди - об'єкт благоустрою ліквідованого колгоспного ринку у м. Коростишеві у вигляді асфальтового покриття земельної ділянки запасу належить територіальній громаді міста в особі Коростишівської міської ради. Як зазначає відповідач (за первісним позовом), зазначені обставини встановлені у рішенні Господарського суду Житомирської області від 12.03.2019 у справі №906/41/19 та не підлягають доказуванню при вирішенні спору про недійсність спірного договору № 363, оскільки є преюдиціальними.
На думку відповідача (за первісним позовом), укладаючи договір оренди №363 від 31.12.2013, Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" ввело його в оману про свій титул власника об'єкта оренди та розпорядилося таким об'єктом оренди без згоди його власника - територіальної громади м.Коростишева. ФОП Кондратюк Б.М. діє з порушенням вимог Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 №57/188/84/105, оскільки не створений на відведеній, за рішенням органу місцевого самоврядування, земельній ділянці. Окрім того вказує, що у зв'язку із відсутністю у відповідача права оренди земельної ділянки під цим асфальтовим покриттям, останній не вправі надавати в оренду об'єкт, розміщений на такому об'єкті благоустрою.
Ухвалою господарського суду від 17.07.2020 - прийнято зустрічний позов Фізичної особи-підприємця Кондратюка Бориса Михайловича до Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" про визнання недійсним з моменту вчинення договору оренди № 363 від 31.12.2013, укладеного між Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та Фізичною особою-підприємцем Кондратюком Борисом Михайловичем, для спільного розгляду з первісним позовом; - зупинено провадження у справі №906/557/20 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №906/1077/19.
Ухвалою суду від 19.10.2020 провадження у справі № 906/557/20 поновлено, призначено підготовче засідання.
28.10.2020 до суду від позивача (за первісним позовом) надійшов відзив на зустрічний позов, відповідно доякого останній звертає увагу суду на те, що договори оренди укладаються на торгівельні майданчики, які є торговими місцями і не є тотожними з земельною ділянкою чи асфальтобетонним покриттям. Також позивач посилався на факти, встановлені рішеннями у справах № 906/1060/18 та № 906/609/15, а саме те, що земельна ділянка в м. Коростишеві по вул. Шевченка, 40 Житомирської області, як об'єкт цивільних відносин у визначеному порядку не сформована, а також на наявність права у Райспоживспілки отримати земельну ділянку в оренду для обслуговування цілісного майнового комплексу.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 26.01.2021 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Кондратюк Бориса Михайловича (вх. №02-44/155/21 від 26.01.2021) про зупинення провадження у справі; провадження у справі №906/557/20 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №906/1060/18.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 24.12.2021 поновлено провадження у справі №906/557/20 з 27.01.2022; призначено підготовче засідання.
10.02.2022 на адресу суду надійшла заява Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" за вх. № 01-44/234/22 про збільшення розміру позовних вимог. Згідно вказаної заяви позивач за первісним позовом збільшує період нарахування неустойки за час прострочення користування торговим місцем №177 з 01.04.2018 до 01.01.2022. За вказаний період подвійний розмір неустойки становить 22849,20 грн., яку заявник просить стягнути з ФОП Кондратюка Б.М.
Ухвалою суду від 18.02.2022 судом прийнято до розгляду згадану вище заяву Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" за вх. № 01-44/234/22, подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням вказаної заяви. Також даною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу № 906/557/20 до судового розгляду по суті.
Представник позивача (за первісним позовом) підтримав первісний позов, просив задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічного просив відмовити.
Представник відповідача (за первісним позовом) підтримав вимоги зустрічного позову, просив відмовити в задоволенні первісного.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Як зазначив Позивач (за первісним позовом), відповідно до пункту 1.1 Статуту Позивача, є підприємством Коростишівської районної спілки споживчих товариств, яка є його засновником та власником майна, що передано Позивачу, як внесок до статутного фонду згідно інвентаризаційного опису №1, торгівельні майданчики та інше майно.
Відповідно до пункту 2.3 Статуту Позивача, одним з предметів діяльності підприємства є організація і надання ринкових послуг населенню, організаціям, підприємствам, що здійснюють торгівлю на ринку, надання послуг та надання в оренду основних засобів та торгових місць на ринку.
В своїй діяльності Позивач керується Статутом та Правилами торгівлі на ПР "Кооперативний ринок", затвердженими сесією Коростишівської міської ради за № 762 від 3 квітня 2014 року.
Відповідно до пункту 19 Правил торгівлі, адміністрація ринку при наданні продавцям торгівельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій зазначається термін угоди, асортимент товарів, що реалізуються, розташування місця, умови оренди торгового місця, розмір та порядок оплати за оренду майна.
Пунктом 4.3 Статуту Позивача передбачено, що Позивач користується майном, переданим райспоживспілкою як внесок до статутного фонду і має право здавати в оренду, надавати за плату в тимчасове користування будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, торгівельні місця, торгівельні майданчики тощо.
Вказані обставини, як зазначає Позивач (за первісним позовом), встановлені при розгляді господарськими судами справи №906/369/18, які набрали законної сили, згідно зі статтею 75 ГПК України та не потребують доказування.
31.12.2013 між Позивачем (за первісним позовом) (Орендодавець) та Відповідачем (за первісним позовом) (Орендар) укладено Договір оренди № 363 (а.с. 3).
Відповідно до п. 1 Договору, предметом Договору є торгівельний майданчик №177 загальною площею 6,0 кв. м., місцезнаходження яких зазначено на плані розміщення торгівельних місць на ринку.
Згідно з пунктом 2.1 Договору, Відповідач (за первісним позовом) набуває права користування об'єктом оренди з дати початку дії Договору, відповідно до пункту 6 Договору.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що орендна плата становить 364,20 грн. за кожний торгівельний майданчик на місяць та вноситься Відповідачем (за первісним позовом) на розрахунковий рахунок або в касу Позивача (за первісним позовом) до 10 числа місяця, за який проводиться оплата.
У розділі 6 Договору передбачено строк дії, порядок зміни та розірвання Договору.
Як визначено пунктом 6.1 Договору, Договір укладено на 1 рік і діє з 01.01.2014 по 31.12.2014.
Підпунктом 4.3.8 Договору визначено, що Орендар зобов'язався у разі припинення або розірвання Договору у семиденний термін звільнити об'єкт оренди та повернути його Орендодавцеві у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди з вини Орендаря.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.06.2022 у справі №906/639/18 від 25.06.2018 стягнуто з Відповідача (за первісним позовом) на користь Позивача (за первісним позовом) 8655,00 грн. заборгованості з орендної плати та 2077,20 грн. - неустойки, а також 1762,00 грн. судового збору (а.с. 4-6).
Позивач (за первісним позовом) направив Відповідачу (за первісним позовом) лист №27 від 29.01.2020, в якому повідомив про необхідність виконання рішення суду у справі № 906/639/18 та вказав про нарахування неустойки за користування торгівельним майданчиком №177 (а.с. 7).
Крім того, Позивач (за первісним позовом) зазначив, що в разу наміру проводити господарську діяльність на ПР "Кооперативний ринок", укласти договорі на 2020 рік, в іншому випадку зауважив про можливість звернення з позовом до суду про звільнення торговельного майданчика №177 в примусовому порядку.
01.04.2020 комісія в складі Княжик О.М., Докукіна О.В., Кучер І.М., Станчик С.М. склала акт, яким зафіксували, що станом на дату його складання кіоск, розміщений на торгівельному майданчику №177 від товару не звільнений, Відповідач (за первісним позовом) продовжує використовувати його в своїй господарській діяльності (а.с. 9).
З метою захисту своїх прав Позивач (за первісним позовом) звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши доводи і обґрунтування позивача, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного позову, виходячи з наступного.
Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як передбачено частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 статті 760 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
За частиною 1 статтею 184 Цивільного кодексу України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Статтею 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором.
За приписами до статті 765 Цивільного кодексу України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Підпунктом 4.3.8 Договору визначено, що у разі припинення або розірвання Договору Орендар зобов'язався у семиденний термін звільнити об'єкт оренди та повернути його Орендодавцю у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати Орендодавцю збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди з вини Орендаря.
Як вказує Позивач (за первісним позовом) ФОП Конратюк Б.М. не повернув торгівельні майданчики після закінчення строку дії Договору, не сплачує орендну плату та надалі користується торгівельними майданчиками, чим порушує права Позивача (за первісним позовом), за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач (за первісним позовом) зазначає, що належних доказів використання торгівельного майданчика № 177 суду не подано, а первісний позов вважає порушенням засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.
Вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків усіх форм власності, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства визначено Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, ДПА України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року №57/188/84/105 (надалі - Правила).
Пунктом 2 розділу 1 цих Правил передбачено, що ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.
Згідно з пунктом 13 Правил, торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю та здійснення продажу продукції з прилавків, столів, транспортних засобів, причепів, візків, у тому числі ручних, у контейнерах, кіосках, палатках тощо.
Відповідно до пункту 20 Правил, адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.
Отже, Правила торгівлі на ринках передбачають укладення між адміністрацією ринку і підприємцями, що займаються торговельною діяльністю, договорів, що за своєю правовою природою є договорами оренди (найму) торгових площ (відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року в справі №07/33-71).
Так, спір у справі №906/557/20 виник, зокрема через наявність або відсутність правових підстав для стягнення з Відповідача (за первісним позовом) неустойки у розмірі подвійної плати за час прострочення користування торговельним майданчиком № 177 з 01.04.2018 по 01.04.2020 на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, внаслідок якого до боржника може бути застосовано, зокрема, неустойку.
До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутність з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Водночас примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок. Тобто цей спосіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем.
В той же час, Позивач (за первісним позовом) як орендодавець, якому Відповідач (за первісним позовом) не повернув річ на вимогу, скористався своїм правом, передбаченим частиною 2 статі 16 Цивільного кодексу України, шляхом звернення до Господарського суду Житомирської області з позовом до ФОП Кондратюка Б.М. про стягнення неустойки за період з січня 2018 року по березень 2018 року. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.06.2018 у справі №906/639/18 з Відповідача (за первісним позовом) на користь Позивача (за первісним позовом) стягнуто 8655,00 грн. заборгованості з орендної плати та 2077,20 грн. - неустойки, а також 1762,00 грн. судового збору (а.с. 4-6).
Частина 4 статті 75 ГПК України передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до умов Договору, Відповідач набув право користування торгівельним майданчиком №177 з моменту підписання договору, будь-яких інших документів сторони не підписували.
За загальним правилом, об'єкт оренди повертається у той спосіб, в який орендар його отримав.
Водночас господарський суд звертає увагу на те, що Позивач (за первісним позовом) заперечуючи факт звільнення торговельних майданчиків, Позивач (за первісним позовом) не скористався правом перемістити тимчасові споруди Відповідача, що мають бути встановлені на орендованих торговельних майданчиках на штраф майданчик ринку, у спосіб їх демонтажу та вивезення за межі території ринку, відповідно до підпунктів 4.2.5 та 4.3.8 Договору оренди, а також не надав належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що станом на 01.04.2020 (на момент складання акту) переміщення такого кіоску на штрафмайданчик не є можливим у зв'язку з тим, що такий не звільнений від товару.
Що ж стосується акту комісії від 01.04.2020, як доказу продовження користування Відповідачем (за первісним позовом) предметом Договору (торговим місцем), то суд відхиляє такі доводи позову, оскільки такий акт не є безумовним підтвердженням здійснення господарської діяльності Відповідачем (за первісним позовом) на торгівельному місці № 177, яке є предметом Договору. Крім того, до такого акту не долучені будь-які докази, котрі б засвідчували обставини не звільнення Відповідачем (за первісним позовом) кіоску від товарів, що унеможливило переміщення кіоску на штрафмайданчик.
Як зазначалося раніше, Позивач (за первісним позовом) в ході розгляду справи подав заяву про зміну предмету позову, згідно якої збільшив строк нарахування неустойки до грудня 2021 (включно), без підтвердження факту користування об'єктом оренди належними та допустимими доказами.
Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України передбачено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відтак на переконання суду, подання Позивачем (за первісним позовом) позову про стягнення з Відповідача (за первісним позовом) неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за період з квітня 2018 року по грудень 2021 року в сумі 22849,20 грн. та зобов'язання Відповідача (за первісним позовом) звільнити торгівельний майданчик № 177 є зловживання правом та порушення таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.
Позивач не подав до суду належних доказів на підтвердження позовних вимог, а тому суд відмовляє в задоволенні позову.
За таких обставин, вимоги Позивача про звільнення торгівельного майданчика шляхом вивезення його за межі ринку та про стягнення з Відповідача неустойки в розмірі 22849,20 грн. є безпідставними та недоведеними та не підлягають задоволенню.
Щодо зустрічного позову суд відзначає наступне.
Розглядаючи позовні зустрічного позову суд враховує, що за приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно зі ст. 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, які порушують права та інтереси особи, що оспорює такий правочин.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно абзацу 2 частини 1 статті 229 ЦК України, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).
Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв'язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до ст. 230 ЦК України.
Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.
У разі якщо сторона спірного правочину до та на момент вчинення цього правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 ЦК України. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.
За матеріалами справи, підставою для визнання договору №134 від 31.12.2013 недійсним ФОП Кондратюк Борис Михайлович вказує, що ПР "Кооперативний ринок", не будучи власником майна у вигляді асфальтобетонного покриття та не маючи на нього жодних майнових прав та дозволу громади на розпорядження ним, ввівши позивача в оману, незаконно виступив в якості його власника, та не мав права передавати його в оренду іншим особам.
На підтвердження тверджень щодо відсутності у Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" титулу власника об'єкта оренди, Відповідач (за первісним позовом) посилається на рішення Господарського суду Житомирської у справі № 906/41/19, та вважає такі обставини преюдиційними.
Проте, суд зауважує, що сторонами в ході розгляду справи не подано суду зазначене рішення для дослідження останнього, клопотань щодо огляду справи № 906/41/19 також не заявлялося.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зазначеного припису ГПК України Відповідачем (за первісним позовом) не дотримано.
Разом з цим, суд наголошує, що у даному випадку, за договором № 363 від 31.12.2013, об'єктом оренди є не асфальтобетонне покриття, як вказує Відповідач (за первісним позовом), а торгівельні майданчики, які є власністю саме орендодавця - Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок", що встановлено постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 у справі № 906/1030/15.
Також слід зауважити, що спір стосовно асфальтобетонного покриття можливий між Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та особами - власниками або титульними володільцями цього майна. Проте у даній справі позивачем є орендар за договором оренди, права та інтереси якого визначаються саме умовами договору, при цьому права та інтереси громади, якими обґрунтовано позовні вимоги, жодного відношення не мають до вказаних договірних відносин.
Разом з тим суд зазначає, що використання торгівельного місця не є тотожним використанню земельної ділянки, хоч і передбачає таке використання. Правовідносини підприємства, що управляє ринком, та міської ради щодо земельної ділянки не впливають на предмет доказування у даній справі та не мають правового значення для спору.
За змістом положень процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем (в даному випадку - за зустрічним позовом) способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Отже, на позивача (в даному випадку - за зустрічним позовом) покладається обов'язок довести, які його права чи законні інтереси, як орендаря торгівельного місця, порушені оспорюваним договором, а суд повинен навести правові мотиви з яких він виходить, визнаючи порушеними відповідні права чи інтереси такого позивача.
Судом встановлено, що порушення свого права позивач не пов'язує з майновими правами на об'єкт оренди - торгівельні місця на ринку, а пов'язує з правами міської ради на земельну ділянку. При цьому, своїх прав щодо земельної ділянки позивач не доводить.
Таким чином, суд приймає до уваги, що позивач не доводить ні своїх майнових прав об'єкт оренди, ні своїх прав на земельну ділянку, а зазначає, що відповідні права на землю належать міській раді.
За викладеного суд зазначає, що кожна особа самостійно здійснює свої права; позивач не має повноважень на представництво прав та інтересів міської ради; порушення права Коростишівської міської ради доводити не може; майнові права на об'єкт оренди не є предметом спору у даному провадженні, оскільки позивач таких прав також не заявляє та не доводить.
Порушенням прав і охоронюваних законом інтересів орендаря є неможливість одержання ним того, на що він розраховував при укладенні договору, або його виконання призведе до звуження чи обмеження належного йому блага.
Враховуючи наведене у сукупності та зважаючи на те, що Відповідач (за первісним позовом) не довів належними та допустимими доказами наявності в діях відповідача умисного введення в оману позивача при укладенні спірного договору, а також беручи до уваги те, що позивачем не доведено порушення своїх майнових прав чи законних інтересів, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору оренди № 363 від 31.12.2013 на підставі вимог ст. 230 ЦК України.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Слід зазначити, що господарським судом враховано всі доводи сторін, які підтверджені належними доказами, але частину доказів вже було досліджено судом та встановлено факти в інших справах, а також прийнято рішення, які на даний час набули законної сили.
У відповідності до положень п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України в мотивувальній частині рішення судом не досліджувались докази, які очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованими або неприйнятними з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Підсумовуючи викладене, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. Принцип рівності перед судом є основою сучасної концепції справедливого правосуддя. Для кожної особи у правовій державі насамперед важливо мати доступ до правосуддя і можливість вільно, швидко, безперешкодно реалізувати право на судовий захист незалежно від належності до певної соціальної групи або інших персональних характеристик особи.
Згідно практики Європейського суду принцип рівності сторін у процесі викладений у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., заява № 14448/88, п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., заява № 17748/91 п. 38.).
Принцип рівності був неодноразово застосований ЄСПЛ і у справах щодо України. Наприклад, у справі "Надточій проти України" (Nadtochiy v.Ukraine, заява № 7460/03), рішення від 15 травня 2008 р.:
"Суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
На підставі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судова система може вважатися ефективною, насамперед тоді, коли реалізується право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення
Стаття 6 Конвенції гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів ( справа "Гарсія Руїз проти Іспанії").
Саме застосовуючи принципи верховенства права, рівності та змагальності сторін у справі господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. В задоволенні первісного позову Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" до Фізичної особа-підприємця Кондратюка Бориса Михайловича про стягнення 22849,20 грн. відмовити.
2. В задоволенні зустрічного позову фізичної особи-підприємця Кондратюка Бориса Михайловича до Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" про визнання недійсним з моменту вчинення договору оренди № 363 від 31.12.2013 відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 21.07.22
Суддя Кудряшова Ю.В.
Віддрукувати:
1 - в справу;
2 - позивачу (рек. з повід.)
на електронну адресу: runokkor@ukr.net
3 - відповідачу (рек. з повід.)
представнику ФОП Кондратюка Б.М. - адвокату Раєцькому А.О. на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1