22 липня 2022 року № 320/512/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження належної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром з 11.08.2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії в повному розмірі, без обмеження максимального розміру пенсії з 11.08.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 11.08.2018 позивачу призначена пенсія в розмірі 24785,72 грн. Проте, з урахуванням обмежень, визначених ст. 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, розмір фактично отримуваної позивачем пенсії обмежується десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про здійснення перерахунку раніше призначеної пенсії, зокрема, без обмеження її виплати максимальним розміром. Проте, відповідач відмовив у здійсненні перерахунку пенсії, обґрунтовуючи це положеннями ст. 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Позивач не погоджується з твердженнями відповідача про відсутність правових підстав для перерахунку пенсії та вважає обмеження його пенсії максимальним розміром порушенням його конституційних прав. Зазначені обставини стали приводом для звернення позивача із цим адміністративним позовом до суду.
Також в підтвердження протиправності дій відповідача позивач зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262, на підставі якого відповідач обмежує розмір призначеної позивачу пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на надання відзиву не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 , виданим 05.08.2020 органом №8034.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” у розмірі 70% від грошового забезпечення з 11.08.2018, як звільненому з органів Служби безпеки України.
Згідно з Розрахунком пенсії по пенсійній справі №262038818, позивачу було призначено пенсію у розмірі 35408,17 грн. Основний розмір пенсії 70% від грошового забезпечення в розмірі 24785,72 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії: 14970,00 грн. на підставі Закону України №2262-XII .
12.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про здійснення перерахунку раніше призначеної пенсії без її обмеження максимальним розміром.
Розглянувши звернення позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, листом від 18.11.2021відмовило останньому у здійсненні перерахунку його пенсії без обмеження максимальним розміром через відсутність правових підстав для цього.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у здійсненні перерахунку пенсії та вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 №911-VIII, чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення суду конституційної юрисдикції передбачено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, починаючи з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 300/633/19 та від 21.09.2021 у справі № 370/2610/17.
В зазначених постановах суд касаційної інстанції підкреслив, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” зі змінами, а саме: частину сьому статті 43, а тому внесені у подальшому Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності 01.01.2017) зміни до частини сьомої статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
У цьому контексті Верховний Суд зауважив, що буквальне розуміння змін, внесених Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що наразі стаття 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Посилання пенсійного органу на те, що положення ст. 2 Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” щодо обмеження розміру пенсії військовослужбовців десятьма прожитковими мінімумами є чинними, а відтак підлягають застосуванню до спірних правовідносин, судом оцінюється критично, оскільки, по-перше, спеціальним законом, що їх регулює, є Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, по-друге, у своєму рішенні від 20.12.2016 року Конституційний Суд України підкреслив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таких правових висновків дотримується Верховний Суд в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 21 грудня 2021 року у справі №120/3552/21-а.
Аналогічні висновки викладені і в постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року по справі №620/900/21, від 09 листопада 2021 року по справі №320/145/21, від 04 лютого 2022 року по справі №320/8060/21.
Отже, підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 06.12.2016 № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені ч. 7 ст. 43 Закону України № 2262-XII, визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016.
Виходячи із викладеного, заявлена позивачем позовна вимога про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження належної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром з 11.08.2018 підлягає задоволенню.
Зважаючи на протиправність дій відповідача, що полягали у застосуванні обмеження граничного розміру при виплаті позивачу пенсії, підлягають задоволенню й похідні вимоги щодо зобов'язання відповідача виплачувати позивачу пенсію в повному розмірі, без обмеження максимальним розміром, з 11.08.2018.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі “Федоренко проти України” (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути “існуючим майном” або “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи “законними сподіваннями” отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі “Стреч проти Сполученого Королівства” (Stretch v. theUnited Kingdom № 44277/98).
У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини “Щокін проти України” (№ 23759/03 та № 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини “Сєрков проти України” (39766/05) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Суд зазначає, що одним з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особи.
В даному випадку суд не переконаний аргументами відповідача про те, що обмеження максимального розміру пенсії, передбачені положеннями ст. 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, мають застосовуватися у спірних правовідносинах, оскільки такі твердження не містять відповідного нормативного обґрунтування та не узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративнисй позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження належної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром з 11.08.2018.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії в повному розмірі, без обмеження максимального розміру пенсії з 11.08.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.