Справа № 308/9081/21
Іменем України
13 липня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Готри Т.Ю., Кондора Р.Ю.
з участю секретаря судового засідання: Жганич К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Івановим А.П., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому про позбавлення батьківських прав
встановив:
У липні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період шлюбу з відповідачем у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Надалі шлюб між ними було розірвано, а їх спільна донька залишилася проживати з нею. Саме нею забезпечуються дитині необхідні умови для її нормального фізичного та духовного розвитку, всі питання щодо виховання дитини нею вирішуються самостійно. Батько дитини участі у вихованні доньки не приймає взагалі, не забезпечує дитину матеріально, не цікавиться її розвитком, освітою, успіхами в житті тощо, наразі не підтримує з донькою жодного контакту. Посилалася на висновок органу опіки та піклування, який рекомендував позбавити відповідача батьківських прав та просила суд задовольнити її позовні вимоги.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2021 року позов задоволено та позбавлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Вважає, що під час судового розгляду та прийняття рішення судом неповно було з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Оскільки позивачка після розірвання шлюбу створила нову сім'ю, то на її прохання між ними було досягнуто згоди, що при його зустрічі з донькою, позивачка буде представляти його як друга, а не батька дитини. Щоб не створювати конфлікт інтересів між ними та донькою, а також, щоб не заподіювати психологічних травм доньці, дотримувався досягнутої домовленості. Вказана обставина знайшла своє підтвердження безпосередньо під час судового засідання, проте суд не надав цьому факту належної оцінки.
Жодна з підстав зазначених в ст. 164 СК України позивачкою недоведена, адже не вчиняв жодної протиправної дії відносно своєї доньки. Суд однобічно підійшов до вирішення спору, адже рішення суду базується винятково на тому, що ним не регулярно сплачувались аліменти на утримання доньки. Орган опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому провів засідання у його відсутності без належного підтвердження його повідомлення. З висновком органу опіки та піклування не був ознайомлений через незнання про засідання цього органу. З вересня 2020 року вдалось працевлаштуватись на посаді продавця-консультанта у ФОП ОСОБА_5 , що дає можливість погашати заборгованість, яка виникла в період 2019-2020 року під час дії карантинних обмежень пов'язаних з пандемією COVID-19. За наведених доводів і просив задовольнити вимоги апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.02.2012 Угорської Республіки (переклад з угорської мови) ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками записані позивачка та відповідач.
30.08.2013 Ужгородським міськрайонним судом у справі №308/8567/13-ц ухвалено рішення, за яким шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано, визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю за адресою АДРЕСА_2 .
Довідкою від 30.03.2021 №318, виданою ТзОВ «Управління житлом», стверджується, що за адресою АДРЕСА_2 проживає позивачка разом з неповнолітніми доньками ОСОБА_4 , 2012 р.н. та ОСОБА_6 , 2016 р.н.
За інформацією Ужгородської ЗОШ №8, де неповнолітня ОСОБА_4 , 2012 р.н. навчається з листопада 2019 року, батько дитини - відповідач до школи, зокрема на урочисті заходи не приходить, шкільним життям доньки не цікавиться, педагогічний колектив з ним не знайомий.
Класний керівник неповнолітньої ОСОБА_4 , 2012 р.н. характеризує особисті якості та інтелектуальні здібності дитини виключно позитивно, зазначає, що мати дитини - позивачка приділяє належну увагу вихованню дитини, підтримує зв'язок зі школою, відвідує батьківські збори.
З психолого-педагогічної характеристики неповнолітньої ОСОБА_4 , наданої практичним психологом Ужгородської ЗОШ №8 по заяві матері дитини, вбачається, що про існування біологічного батька - відповідача дитина не знає, оскільки такий в її житті, зокрема шкільному, не з'являється. Вказано, що дівчинка виховується в повній сім'ї, де батьком виступає її вітчим. Зазначено, що родина підтримує та розвиває її, цікавиться успіхами тощо.
З результатів індивідуального психодіагностичного обстеження неповнолітньої ОСОБА_4 вбачається, що значимими дорослими для неї є мама та вітчим, якого дитина називає татом.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують,та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 02.12.2020 рекомендовано позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої доньки.
У вказаному висновку зазначено, що питання доцільності позбавлення батьківських прав відповідача було предметом розгляду у листопаді 2019 року, тоді останній визнав, що не приділяв достатньої уваги вихованню та утриманню доньки, однак мав намір виконувати батьківські обов'язки в повній мірі, а тому за висновком від 26.11.2019 комісія визнала за недоцільне позбавляти його батьківських прав.
При повторному розгляді даного питання на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини в листопаді 2020 року батько дитини не з'явився, будучи належним чином повідомленим про такі засідання.
В суді апеляційної інстанції відповідач категорично заперечив про позбавлення його батьківських прав. Зазначав, що певний період часу не приймав участі у житті його доньки, матеріально не утримував, однак, на даний час робить все необхідне для належного спілкування, утримання, виховання своєї доньки.
Влаштувавшись на роботу, ним погашається заборгованість, що виникла по сплаті аліментів. На підтвердження вказаного надав суду квитанції про сплату аліментів.
Отже, факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення батьківських прав свідчити про його інтерес до дитини та небажання розривати з нею спілкування.
Разом з тим, розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Савіни проти України").
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (провадження № 61-4022св19); від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18); від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19); від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19); від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20).
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_1 свідчать про небайдужість до дитини, а неактивна участь батька в житті доньки спричинена, у тому числі, домовленістю між сторонами про представлення його доньці як друга а не батька.
У зв'язку із викладеним, колегія суддів, враховуючи наведені вище положення СК України та судову практику, дійшла до висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо своєї дитини.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи у зв'язку із чим рішення підлягає скасуванню, як ухвалене без додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2021 року скасувати та постановити у даній справі постанову про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний тексту постанови суду складено 22 липня 2022 року.
Суддя-доповідач:
Судді: