Справа № 614/518/21 Номер провадження 11-кп/814/950/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
18 липня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 травня 2021 року за №12021226050000071, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Борівського районного суду Харківської області від 03 вересня 2021 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Піски-Радьківські Борівського р-ну Харківської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого:
13 листопада 2020 року Борівським районним судом Харківської області за ч.1 ст.162 КК України на 1020 гривень штрафу;
11 березня 2021 року Харківським апеляційним судом за ч.1 ст.185, ст.71 КК України на 1 рік обмеження волі та 1020 гривень штрафу, який на підставі ч.3 ст.72 КК України ухвалено виконувати самостійно і за ухвалою Борівського районного суду Харківської області від 08 квітня 2021 року замінений на 60 годин громадських робіт;
28 січня 2021 року Дворічанським районним судом Харківської області за ч.2 ст.15 ч.3 ст.185, ч.3 ст.185 КК України на 3 роки 3 місяці позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік 6 місяців,
визнано винуватим і засуджено за:
ч.2 ст.185 КК України - на 2 роки позбавлення волі;
ч.2 ст.389 КК України - на 6 місяців арешту.
На підставі ч.1 ст.70, 72 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 покарання - 2 роки позбавлення волі.
Відповідно до ч.1 ст.71 КК України до покарання за оскаржуваним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироками Дворічанського районного суду Харківської області від 28 січня 2021 року та Харківського апеляційного суду від 11 березня 2021 року і призначено ОСОБА_7 остаточне покарання - 5 років 3 місяці позбавлення волі.
Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з 07 липня 2021 року, зараховано в цей строк попереднє ув'язнення ОСОБА_7 з 07 липня 2021 року до дня набрання вироком законної сили.
Вирішено питання щодо запобіжного заходу та речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він з 26 квітня до 29 червня 2021 року ухилився від відбування призначеного йому покарання у виді громадських робіт за ухвалою Борівського районного суду Харківської області від 08 квітня 2021 року.
Окрім того, 14 червня 2021 року приблизно о 06 годині ОСОБА_7 , діючи повторно, з території нежитлового домоволодіння по АДРЕСА_1 таємно викрав належні ОСОБА_8 100 штук тротуарної бетонної плитки, 5 бетонних бордюрів і 5 м2 піщанику, загальною вартістю 2214 гривень 50 копійок.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, просить скасувати вирок Борівського районного суду Харківської області від 03 вересня 2021 року та призначити йому покарання у вигляді 3 років 3 місяців позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що місцевий суд належним чином не врахував те, що він: щиро розкаявся, визнав вину, не оспорював обставини інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які не є тяжкими чи особливо тяжкими злочинами та вчиненні ним з метою отримання грошових коштів для задоволення необхідних особистих потреб, добровільно відшкодував завданий майновий збиток потерпілій, яка не має до нього претензій і не наполягає на призначенні суворого заходу примусу, що є обставинами, які пом'якшують його покарання.
Прокурор ОСОБА_9 в порядку ст.403 КПК України відмовилась від поданої нею апеляційної скарги на вирок Борівського районного суду Харківської області від 03 вересня 2021 року, про що направила до суду відповідну заяву, через це апеляційний розгляд за скаргою прокурора не здійснюється.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, міркування прокурора про заперечення щодо апеляційної скарги, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінальних правопорушень за обставин, установлених судом, і правильність кваліфікації його дій за: ч.2 ст.185 КК України - як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, ч.2 ст.389 КК України - ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт, в апеляційній скарзі не оспорюється, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині оскаржуваний вирок у апеляційному порядку не переглядається.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 місцевим судом розглянуто в порядку ч.3 ст.349 КК України.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доводи обвинуваченого про пом'якшення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням із встановленням іспитового строку колегія суддів уважає безпідставними.
За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
В абз.4 п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що в разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст.75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.
Суд першої інстанції при призначенні покарання виконав указані вище вимоги закону та врахував ступінь тяжкості, характер учинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України є умисними нетяжким злочином і кримінальним проступком, наслідки у вигляді заподіяння потерпілій майнової шкоди, ставлення обвинуваченого до вчиненого, що виявилось у визнанні ним своєї вини, особу ОСОБА_7 , який судимий (а.п. 40-61), негативно характеризується за місцем проживання (а.п. 38), не перебуває на обліку в лікаря-психіатра (а.п. 35), однак знаходиться на обліку в лікаря-нарколога (а.п. 36), дані досудової доповіді про високий ризик вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення та те, що його виправлення без позбавлення або обмеження волі може становити високу суспільну небезпеку для суспільства (а.п. 29-31), думку потерпілої, яка не наполягала на суворому покаранні обвинуваченому (а.п. 32), наявність обставини, яка пом'якшує покарання - щире каяття, та відсутність обставин, що його обтяжують.
За таких обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Доводи ж апелянта про добровільне відшкодування ним потерпілій завданого збитку не знаходять свого підтвердження в матеріалах кримінального провадження, не надано відповідних даних, які би свідчили про намагання обвинуваченого компенсувати завдану майнову шкоду ОСОБА_8 й у суді апеляційної інстанції.
Так само необґрунтованими є посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_7 , які зводяться до констатування невисокої суспільної небезпеки вчинених ним кримінальних правопорушень, так як обвинувачений, будучи неодноразово судимим за аналогічні злочини проти власності, в тому числі звільнявся від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, однак на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив і в період іспитового строку (менше ніж через півроку після ухвалення попереднього вироку) знову вчинив умисний корисливий злочин, а також кримінальне правопорушення, пов'язане з ухиленням від відбування раніше призначеного покарання. ОСОБА_7 роботи не має, суспільно-корисною працею не займається, натомість веде системний злочинний спосіб життя.
Викладене значно підвищує суспільну небезпечність особи апелянта та вчинених ним кримінально-протиправних дій.
Інші обставини, з якими обвинувачений пов'язує свої апеляційні вимоги (щире каяття та визнання вини, думка потерпілої з приводу обрання заходу примусу), належним чином враховані першою судовою інстанцією при призначенні покарання, через це не вбачається підстав для їх повторного врахування.
Окрім того, слід зазначити, що, оскільки ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення в період іспитового строку, то повторне звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, про що йдеться в скарзі, є неприпустимим.
Таким чином, призначене місцевим судом ОСОБА_7 покарання, яке не є максимальним, відповідає вимогам ст.ст.50, 65, 70 та 71 КК України, з урахуванням принципів співмірності, індивідуалізації за своїм видом і розміром є законним, справедливим та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Нових обставин, які би переконали колегію суддів у протилежному висновку, ніж у тому, до якого дійшов суд першої інстанції при призначенні покарання, в ході апеляційного розгляду встановлено не було.
Отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
ухвалила:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Борівського районного суду Харківської області від 03 вересня 2021 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4