Справа № 761/13374/22
Провадження № 1-кс/761/7474/2022
21 липня 2022 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , перевіривши матеріали скарги адвоката ОСОБА_2 , поданої в інтересах ОСОБА_3 , на бездіяльність уповноваженої особи ГУНП в м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
19 липня 2022 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_2 , подана в інтересах ОСОБА_3 , на бездіяльність уповноваженої особи ГУНП в м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Скаргу адвоката ОСОБА_2 , подану в інтересах ОСОБА_3 , передано слідчому судді ОСОБА_1 для розгляду 20 липня 2022 року.
Слідчий суддя, вивчивши скаргу, додані до неї матеріали дійшов висновку, приходить до висновку про необхідність її повернення заявнику, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 304 КПК України слідчий суддя, суд повертає скаргу, якщо скаргу подала особа, яка немає права подавати скаргу.
Як вбачається зі змісту скарги та долучених до неї документів, ОСОБА_3 має статус заявника.
Скаргу від імені ОСОБА_3 до суду подано адвокатом ОСОБА_2 на підставі довіреності.
Згідно із ч. 1 ст. 60 КПК України заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.
КПК України не містить положень щодо представника заявника, в тому числі коли заявником є фізична особа та яким чином підтверджуються його повноваження.
Для випадків неврегульованості певних питань у ч. 6 ст. 9 КПК передбачено правило, згідно з яким у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
У рішенні ВП ВС від 08.06.2022 року у справі № 2-591/11 викладено наступний правовий висновок: «Велика Палата Верховного Суду нагадує, що інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві.
Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону.
Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27), від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к (провадження № 13-70кс19), від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (провадження № 12-34гс20, пункт 6.19), від 13 січня 2021 року у справі № 0306/7567/12 (провадження № 13-73кс19, пункт 28), від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 105).
Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення.
Тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.»
Однією із загальних засад кримінального провадження є рівність перед законом і судом (п. 3 ч. 1 ст. 7 КПК).
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 7 КПК, який розкритий у ч. 1 ст. 10 КПК, не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками.
Ураховуючи наведене, слідчий суддя дійшов висновку, що у кримінальному провадженні представником заявника може бути особа, яка за змістом КПК може бути представником іншого учасника кримінального провадження, з якими його можна порівняти. При цьому, підтвердження повноважень представника заявника у кримінальному провадженні має здійснюватися у такій формі та порядку, які не наділятимуть останнього привілеями та не обмежуватимуть у порівнянні з іншими учасниками кримінального провадження. Тобто, з дотриманням засади рівності перед законом і судом всіх учасників кримінального провадження. І такі форма та порядок підтвердження повноважень представника заявника у кримінальному провадженні повинні бути такими ж, як і при підтвердженні повноважень представників інших учасників кримінального провадження, з якими його можна порівняти.
Так, КПК України передбачено однакові вимоги до представника учасника процесу, та визначено, що представником може бути особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником, а представником юридичної особи - керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю (статті 58, 63, 64-1 КПК).
Водночас відповідно до положень ст. 50 КПК України повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:
1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю;
2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Отже, відповідно до норм чинного кримінального процесуального законодавства, документами, які підтверджують повноваження адвоката на представництво інтересів фізичної особи у кримінальному провадженні є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер чи договір про надання правової допомоги або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Однак, таких документів адвокатом ОСОБА_4 до скарги не долучено.
Натомість, до скарги долучено довіреність, видану ОСОБА_3 на ім'я адвоката ОСОБА_2 , зі змісту якої вбачається, що адвокат ОСОБА_2 наділений усіма правами, що надані законом позивачу, відповідачу, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому, третій особі, іншим сторонам процесу.
Однак, такі документи не наділяють адвоката ОСОБА_2 правом бути представником заявниці ОСОБА_3 та від її імені звертатися зі скаргою до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва на бездіяльність уповноваженої особи ГУНП в м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
На підставі вищевикладеного, оскільки скарга подана особою, яка не має права подавати таку скаргу, слідчий суддя приходить до висновку про повернення скарги адвоката ОСОБА_2 , поданої в інтересах ОСОБА_3 , на бездіяльність уповноваженої особи ГУНП в м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, особі, що її подала.
Разом з тим, відповідно до ч.7 ст. 304 КПК України, повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.
На підставі викладеного, керуючись ст. 303, 304 КПК України, слідчий суддя,
Скаргу адвоката ОСОБА_2 , подану в інтересах ОСОБА_3 , на бездіяльність уповноваженої особи ГУНП в м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань - повернути особі, яка її подала.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 5 днів.
Слідчий суддя ОСОБА_1