Справа № 545/676/22
Провадження № 2/545/655/22
"19" липня 2022 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді Шелудякова Л.В.,
при секретарі судового засідання Лабовкіної Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приват Банк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Полтавський відділ державної виконавчої служби у Полтавській районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
Позивач звернувся до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Свій позов мотивує тим, що позивачу стало відомо, що державним виконавцем Полтавського відділу держаної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) було відкрито виконавче провадження №67538156 з примусового виконання виконавчого напису №2314 від 05.08.2019 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. щодо звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .
Вважає, що під час вчинення виконавчого напису №2314 від 05.08.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. грубо порушено Закон України «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за №282/20595, Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» №1172 від 29.06.1999 року. Приватним нотаріусом не було дотримано вимог законодавства України, що регулює вчинення нотаріальних написів, оскільки станом на момент вчинення виконавчого напису строк, за який проводиться стягнення минув, так як з дня виникнення вимоги пройшло більше трьох років.
Враховуючи вказане, просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. від 05.08.2019 року, зареєстрований в реєстрі за №2314.
Позивач в судове засідання не з'явився, направив до суду свого представника. Представник позивача адвокат Голяніщев Д.Ю. в письмовій заяві до суду просить поданий позов задовольнити.
Представник АТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в письмовій заяві до суду просить в задоволенні позову відмовити з викладених у відзиві підстав. У відзиві зазначає, що 21.08.2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №PLKPG108073855 згідно якого позичальнику був наданий кредит у розмірі 40 561 дол. США на термін до 21.08.2037 року. В забезпечення виконання зобов'язань вищезазначеного договору був укладений договір іпотеки, згідно якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Оскільки грошові зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконував, порушив строки виконання зобов'язання по сплаті кредиту, відсотків за користування кредитом, неустойки, а тому, Банк, як кредитодавець, набув право звернути стягнення на предмет іпотеки.
Також, звертає увагу, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення строків позовної давності, само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої ст. 17 Закону України «Про іпотеку».
Вважає, що виконавчий напис вчинений 05.08.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за №2314 з дотриманням вимог законодавства України, що регулює вчинення виконавчих написів.
Третя особа: Полтавський відділ державної виконавчої служби у Полтавській районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) в судове засідання свого представника не направили, повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до вимог ст.ст. 12, 82 ЦПК України, кожна сторона зобов''язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 21.08.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем був укладений кредитний договір № PLKPG108073855 та надано кредит в розмірі 40 561, 00 доларів США на наступні цілі: купівлю будинку у сумі 29600,00 доларів США, а також 10 961, 00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 договору на строк до 21 серпня 2037 року включно.
У якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором між ОСОБА_1 та ПриватБанк було укладено іпотечний договір від 21.08.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А. (а.с.27-28).
Відповідно до п.33.1 договору іпотеки, предметом цього договору є надання Іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, а саме житловий будинок житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку Предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця.
Відповідно до п.28 договору іпотеки термін дії договору визначений, а саме до повного виконання Іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05.12.2018 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором №PLKPG108073855 від 21.08.2007 року відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16.04.2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.
Постановою Верховного суду від 02.03.2020 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05.12.2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16.04.2019 року залишено без змін.
05.08.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №2314 щодо звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Зазначене нерухоме майно на підставі договору іпотеки, посвідченого 21.08.2007 року приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А. за реєстровим номером 2934, передане в іпотеку АТ КБ «ПриватБанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «ПриватБанк». За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» шляхом перерахування коштів в розмірі: заборгованість за кредитом - 30 507,61 долари США, заборгованість за відсотками - 38 938,56 доларів США, комісія - 6 659,40 доларів США, пеня - 115 172,19 доларів США, що становить 191 277 доларів США 76 центів, що за курсом НБУ на 30.05.2019 року становить 5 103 936, 39 грн., з урахуванням витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису - 3 500,00 грн., що становить загальну суму 5 107 436, 39 грн. Строк, за який провадиться стягнення, одинадцять років дев'ять місяців дев'ять днів, а саме з 21.08.2007 року по 30.05.2019 року (а.с.18).
На підставі вищезазначеного виконавчого напису державним виконавцем Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Бараном С.В., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №67538156 щодо звернення стягнення на заставне майно - житловий будинок житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.17).
Як зазначається в нотаріальному написі при вчиненні вказаної нотаріальної дії нотаріус керувався ст.34 ч.1 п.19, ст.ст.87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат» та п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19, ст. 34 Закону України «Про нотаріат»), яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).
Згідно ст. 88 вказаного Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Як встановлено судом, у виконавчому написі приватний нотаріус визначила строк за яки проводиться стягнення, а саме одинадцять років дев'ять місяців дев'ять днів, а саме з 21.08.2007 року по 30.05.2019 року, що свідчить про порушення ст.88 Закону,оскільки термін стягнення перевищує трьохрічний термін вчинення виконавчого напису та загального строку позовної давності (ст.257 ЦК України).
Представник АТ КБ «ПриватБанк» 26.09.2014 року звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. У задоволені вимог рішенням Полтавського районного суду було відмовлено в повному обсязі. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.03.208 року №14-10цс18 та від 04.07.2018 року у справі №14-154цс18, від 31.10.208 року у справі № 14-318цс18.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Слідує відмітити, що саме така правова позиції Верховного Суду, висловлена в постанові від 03.10.2018 року за результатами розгляду справи за №910/3337/17.
Крім того, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, нотаріус, в порушення вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п.3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 здійснив виконавчий напис поза межами встановленого трирічного строку.
Відповідно до пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У пункті 3.1. Порядку зазначено, що, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29.06.1999 року № 1172 (далі Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Відповідно до ч.1 вказаного Переліку, нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку).
Для одержання виконавчого напису подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів);
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
1-1. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.
Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості, як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Також, ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Таким чином, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред'явлених до нього вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання, відповідно до підпункту 2.3. пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису.
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
Тобто, боржник повинен бути повідомлений не менш ніж за тридцять днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов'язань, однак АТ КБ «ПриватБанк» на підтверджень щодо направлення вимоги до суду не надав.
На підставі чого суд вважає, що у зв'язку з даною обставиною позивач був позбавлений можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги відповідача, або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність суми, пред'явленої до стягнення.
Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив вказані вище норми закону. Крім того, на думку суду, сам факт звернення позивача з цим позовом також може свідчити про наявність спору щодо наявності та розміру заборгованості.
За викладених обставин, у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. не було правових підстав для вчинення оскаржуваного позивачем виконавчого напису, оскільки нотаріусом порушено процедуру його вчинення.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що виконавчий напис, вчинений 05.08.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований в реєстрі за №2314, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №PLKPG108073855 від 21.08.2007 року в розмірі 5 107 436,39 грн. слід визнати таким, що не підлягає виконанню.
Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
Згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Витратами на професійну правничу допомогу є гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомога, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката. Розмір цих витрат встановлюється договором про надання правової допомоги/актом за домовленістю сторін.
З вищенаведеного слідує, що процесуальний алгоритм доведення розміру витрат на професійну правову допомогу передбачає подання стороною судового процесу: попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат - разом із першою заявою по суті спору відповідно до ст.134 ЦПК України та доказів понесення судових витрат - до закінчення судових дебатів або, за попередньою заявою, протягом 5 днів після ухвалення судового рішення (у порядку, передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України). Водночас процесуальні вимоги до доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу визначені в ч.ч 3,4 ст. 137 ЦПК України, яка вказує, що слід чітко визначити вичерпний перелік послуг, які будуть/можуть бути надані в межах супроводу судової справи.
Таким чином, оскільки склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи).
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем було надано до суду належним чином засвідчену копію договору про надання правничої допомоги від 04.01.2022 року з посиланням в п.5.1 договору про погодження сторонами розміру гонорару в сумі 1000 грн. (а.с.47-48).
До договору долучений звіт (складений 12.01.2022 року) до договору про надання правової допомоги від 04.01.2022 року про те, що виконані роботи складають 5000 грн., з яких проведення консультації щодо справи за позовом ОСОБА_1 , до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (0,5 год.), підготовка позовної заяви (3 год.), у тому числі: вивчення документів, наданих клієнтом та аналіз нормативно0-правових актів (0,5 год.), аналіз судової практики та визначення правових позицій (0,5 год., складання позову (3,5 год.)
Крім того, долучені 2 ксерокопії квитанцій про те, що ОСОБА_1 сплачено 4000,00 грн. та 1000,00 грн на загальну суму 5000,00 грн за надання правової допомоги по даній справі (а.с.47-49).
Оскільки розмір сум, що підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, ґрунтується на положеннях договору про надання правничої допомоги, слід чітко визначити вичерпний перелік послуг, які будуть/можуть бути надані в межах супроводу судової справи.
В іншому випадку усі послуги, які були надані, але не зазначені в договорі, відшкодуванню не підлягатимуть. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові у справі №826/856/18 від 22 грудня 2018 року.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 15,18 Цивільного кодексу України, ст. ст. 34, 87, 89 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за № 296/5 , ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приват Банк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Полтавський відділ державної виконавчої служби у Полтавській районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. від 05.08.2019 року, зареєстрований в реєстрі за №2314 про звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 .
Стягнути з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992 грн. 40 коп. та отримання правової допомоги у розмірі 5 000,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Л. В. Шелудяков