Єдиний унікальний номер №440/1436/16-ц
Провадження № 2/943/746/2022
18 липня 2022 року
Буський районний суд Львівської області
в складі: головуючого - судді Журибіда Б. М.
при секретарі Гута О.С.
за участі представника відповідачів ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Буську в режимі відеоконференцзв'язку заяву представників відповідачів ОСОБА_1 про ухвалення додаткової ухвали в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В переведенні Буського районного суду Львівської області перебувала цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Буського районного суду від 13 червня 2022 року провадження у даній справі закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору.
20 червня 2022 року представник відповідачів звернувся до Буського районного суду Львівської області із заявою про ухвалення додаткової ухвали щодо розподілу судових витрат, в якій просить стягнути з позивача понесені відповідачами судові витрати на оплату професійної правничої (правової) допомоги АО "Курницький, Жидачівський та партнери" під час розгляду справи N 440/1436/16-ц у суді.
Вимоги представника відповідачів обґрунтовані тим, що ухвалою Буського районного суду Львівської області від 13.06.2022 року у справі № 440/1436/16-ц було закрито провадження у справі на підставі п.2. ч.1 ст. 255 ЦПК України, у зв'язку із відсутністю предмету спору. Вказує, що позивач звертаючись із позовом за відсутності предмету спору, відповідачі понесли витрати на професійну правничу (правову) допомогу у межах справи № 440/1436/16-ц для захисту від безпідставних вимог позивача, що є підставою для компенсації ними здійснених витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач надав заперечення на заяву представника, в якій вважає вимоги відповідачів безпідставними, вважаючи що судові витрати підлягають стягненню саме із відповідачів на користь позивача на підставі абз. 2 ч.3. ст. 142 ЦПК України, адже позивач відмовився від своїх позовних вимог унаслідок задоволення їх відповідачами. Також позивач заявив клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу відповідачів, зазначив що такі мають відповідати ч.4. ст. 137 ЦПК України.
Суд, вислухавши думку представника відповідачів, вивчивши заяву про ухвалення додаткової ухвали щодо розподілу судових витрат, матеріали цивільної справи, приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (ч. 2 ст. 255 ЦПК України).
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Верховний Суд у постанові від 17.11.2021 року у справі N 308/9100/19-ц (провадження N 61-6095св20) вказав, що загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачене ч. 5 ст. 142 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Згідно ч. 5, 6 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Постанова ВС від 19.05.2021 року у справі № 206/1293/19 зазначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ч.1. ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1. ст. 78 ЦПК України Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ч.1. ст. 81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.2. ст. 83 ЦПК України, Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно з положеннями ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже виписки за картковими рахунками ( по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
У даній справі виникнення заборгованості по боргових зобов'язаннях та їх розмір підтверджується розрахунком заборгованості, що свідчить про відсутність надання банком первинних документів на підтвердження факту видачі кредитних коштів відповідачу-1.
Відсутні докази й відкриття на ім'я відповідача-1 рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано відповідачем-1 (позичальником).
Сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем не є підтвердженням наявності заборгованості. Будь - яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача позивач не надав.
Розрахунок заборгованості, сам по собі, без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем, не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд (Касаційний цивільний суд) у постанові від 21.10.2020 у справі № 190/1419/19, у постанові від 02.09.2020 у справі № 355/1284/18.
05.02.2022 року відповідач-1 у відповідь на запит отримав від позивача Довідку від 24.01.2022 року № BAAG-2I4V-GDR8-4TS0, згідно якої у відповідача-1 немає заборгованості за кредитним договором № ABZUAE00000336 від 21.05.2008 року.
Отже, така Довідка є належним та допустимим доказом наданим самим позивачем, що підтверджує відсутність будь-якої заборгованості відповідача-1 перед позивачем, відтак свідчить про безпідставність позовних вимог позивача та відсутність предмета спору.
Крім того, позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував що погашення заборгованості відповідачем - 1 було здійснено саме після відкриття провадження у справі.
Таким чином, матеріали справи містять лише один первинний документ, що свідчить про відсутність будь-якої заборгованості у відповідача-1 перед позивачем, натомість первинних документів, що підтверджують факт передачі кредитних коштів відповідачу -1 матеріали справи не містять.
Отже, згідно наявних доказів суд приходить до висновку про відсутність заборгованості у відповідача-1 перед позивачем станом на дату подання позову, а відтак і відсутність предмету спору на момент подання позовної заяви, і як наслідок того що дії позивача по поданню позову були необґрунтованими.
Щодо посилання позивача на абз. 2 ч.3. ст. 142 ЦПК України, як на підставу стягнення судових витрат саме із відповідачів то таке є необґрунтованим, оскільки закриття провадження у справі відбулось на підставі п.2. ч.1 ст. 255 ЦПК України, а не на підставі п.4. ч.1 ст. 255 ЦПК України. Крім того, позивач не довів належними доказами що відповідач-1 (відповідачі) задоволили його позовні вимоги після відкриття провадження у справі.
Згідно ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно п.3. ч.1. ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.8 ст. 142 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підставі ч.8 ст. 141 ЦПК України, відповідачем -1 у відзиві на позовну заяву повідомлялось що детальний розрахунок та докази понесення відповідачем-1 витрат понесених будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Доказами, що підтверджують витрати відповідача-1 на професійну правничу допомогу є : Договір про надання професійної правничої допомоги, Акт приймання-передачі результатів наданої професійної правничої допомоги № 1 від 20.06.2022 року (надалі - Акт) та ордер адвоката.
Доказами, що підтверджують витрати відповідача-2 на професійну правничу допомогу є : Договір про надання професійної правничої допомоги, Акт приймання-передачі результатів наданої професійної правничої допомоги № 1 від 20.06.2022 року та ордер адвоката.
Згідно Акту № 1 розмір витрат відповідача-1 понесених на правничу допомогу складає 39 500, 00 грн.
Згідно Акту № 2 розмір витрат відповідача-2 понесених на правничу допомогу складає 12 500, 00 грн.
Крім того, при подачі заяви про перегляд заочного рішення від 12.07.2021 року відповідачем -1 сплачено 454, 00 грн. судового збору.
Статтею 137 ЦПК України визначено поняття витрат на правничу допомогу та порядок їх відшкодування, у відповідності до якої витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Положеннями частини 4 статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Частино 6 статті 137 ЦПК України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 909/452/19, 02.11.2020 у справі № 922/3548/19 та 18.11.2020 у справі № 923/1121/17.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви , пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважає за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Як вбачається із заперечень позивача, останнім не наведено жодним обґрунтувань, доказів, мотивувань щодо неспівмірності розміру понесених відповідачами витрат на професійну правничу допомогу, а лише наведено посилання на частини четверту статті 137 ЦПК України.
На переконання суду, розмір витрат на правову допомогу, зазначений відповідачем-1 та відповідачем-2 є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Крім того сума витрат на правову допомогу є співмірною і з ціною позову (близько 90 000 грн), адже позов поданий ще у 2016 році, адже станом на сьогодні національна валюта суттєво девальвувала і не має тієї цінності що на момент подання позову.
Між тим, з огляду на характер виконаних адвокатом робіт і обсяг наданих послуг, характер спору, складність справи, суд вважає, що зазначений позивачем розмір витрат на правову допомогу є справедливим.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, а саме: заяви про перегляд заочного рішення із наведенням численної судової практики Верховного Суду, пошук та вивчення законодавчих та нормативно-правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини, пошук та вивчення судової практики по даній справі, складання відзиву, письмових пояснень, клопотань, надання обґрунтованих усних пояснень у судових засіданнях, суд вважає обґрунтованими заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 212, 255, 259, 260, 354 ЦПК України, -
ухвалив:
Стягнути з позивача Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (до зміни найменування - ПАТ «Акцент-Банк», Україна, 49074, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ БАТУМСЬКА, будинок 11, код ЄДРПОУ 14360080) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя с. Кути Золочівського району Львівської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 39 500,00 грн. (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот гривень 00 копійок), а також 454, 00 грн. судового збору, сплаченого за подання заяви про перегляд заочного рішення.
Стягнути з позивача Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (до зміни найменування - ПАТ «Акцент-Банк», Україна, 49074, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ БАТУМСЬКА, будинок 11, код ЄДРПОУ 14360080) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 500,00 грн. (дванадцять тисяч п'ятсот гривень 00 копійок).
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Журибіда Б. М.
Повний текст ухвали виготовлено 22 липня 2022.