про залишення заяви без руху
Справа № 126/1312/22
Провадження № 2/126/571/2022
"21" липня 2022 р. м. Бершадь
Суддя Бершадського районного суду Вінницької області Губко В. І.
розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Полуденко Марія Фальтинівна про визнання заповіту недійсним ,
ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом, в якому просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 05.12.2013 секретарем виконкому Війтівської сільської ради Бершадського району Вінницької області Гавдзінською Людмилою Василівною, зареєстровано в реєстрі за № 314.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований Цивільним процесуальним кодексом України. Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст.ст. 175, 177 ЦПК України.
За приписами ст. 175 ЦПК України у позовній заяві мають бути вказані відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Як вбачається з тексту позовної заяви спірні правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються майна померлої ОСОБА_3 , про яке зазначено в оскаржуваному заповіті.
При цьому, суд виходить з того, що заповіт це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України). Отже, заповіт це розпорядження особи (заповідача) щодо належного їй майна, майнових прав і обов'язків на випадок своєї смерті, складене у встановленому законом порядку. За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином. Як правочин він має відповідати всім вимогам, що звичайно пред'являються відповідно до цивільного законодавства. Його значення полягає в тому, щоб визначити порядок переходу усього майна, майнових прав і обов'язків до певних осіб, якого будуть дотримуватися після смерті заповідача.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна (заповіту) та застосування наслідків недійсності пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Так, відповідно до ст.ст. 181, 190 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Згідно з п. 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Відповідно до п.42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.
Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Частина 1 ст.30 ЦПК України передбачає, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (виключна підсудність).
Таким чином, виходячи з системного аналізу вищезазначених норм, слід дійти висновку, що у разі, коли позивачем подається позов, що виник з приводу нерухомого майна, для правильного визначення підсудності, позивач має надати суду відомості про місцезнаходження нерухомого майна, щодо якого відкрито спадщину разом з доказами місцезнаходження такого майна.
Разом з тим, позивачем, у порушенням ч. 6 ст. 175 ЦПК України, у позовній заяві не вказані інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору, а саме: відомості щодо складу спадкового майна та місцезнаходження такого майна.
З метою визначення підсудності справи та з причин відсутності в матеріалах позову інформації та доказів, що саме входить до спадкової маси, позивачу слід вказати про наявність нерухомого майна у спадковій масі, вартість вказаного майна, та його місцезнаходження та надати відповідні докази.
Документом, що містить висновки про вартість майна, є звіт про оцінку майна. Визначення оціночної вартості здійснюється суб'єктами оціночної діяльності, які мають сертифікат суб'єкта оціночної діяльності за напрямом та спеціалізацією, що відповідають об'єкту оцінки.
Крім того, в порушення п.5 ч.3 ст. 175 ЦПК України позивачем не надано доказів, що він відноситься до осіб, які визначені у статтях 1261-1265 Цивільного Кодексу України.
З копії паспорта позивача вбачається, що він по батькові ОСОБА_4 , а з копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 вбачається, що 14.07.1977 шлюб було укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище " ОСОБА_7 ". Таким чином позивачу необхідно довести, що він є чоловіком спадкодавця.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
При цьому суддя зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя.
Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху до усунення позивачем вищевказаних порушень. Вказані обставини є перешкодою для відкриття провадження в цивільній справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 185, 260 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Полуденко Марія Фальтинівна про визнання заповіту недійсним -залишити без руху.
Надати позивачу строк, не більше десяти днів з моменту отримання копії цієї ухвали, для виправлення недоліків позовної заяви.
Роз'яснити позивачу, що в разі, якщо у встановлений строк недоліки позовної заяви не будуть усунуті, вона вважатиметься неподаною і буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя В. І. Губко