Провадження № 22-ц/803/4939/22 Справа № 206/5356/21 Суддя у 1-й інстанції - Поштаренко О.В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
21 липня 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Барильської А.П.,
суддів - Деркач Н.М., Красвітна Т.П.,
секретар судового засідання - Астатурян А.В.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року, яке ухвалене суддею Поштаренко О.В. в місті Дніпрі та повне судове рішення складено 03 травня 2022 року, -
В листопаді 2021 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що 29.09.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», у теперішній час Акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11047671000.
Відповідно до умов Кредитного договору, позивач надав ОСОБА_1 кредит у 27400 доларів США, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 28.09.2027 року, згідно з Графіком погашення кредиту, Додаток №1 до Кредитного договору, якщо тільки не буде застосовано інший термін повернення кредиту, відповідно до умов Договору, та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 10.3% річних.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Кредитним договором, між Позивачем та відповідачем - ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 11047671000/2 від 29.09.2006 року.
Відповідно до умов вище вказаного Договору відповідач ОСОБА_2 як поручитель, зобов'язався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань, що виникли з Кредитного договору.
03 вересня 2007 року між Банком та ТОВ «Кривбаспромбуд», між Банком та ОСОБА_3 , були укладені окремі Додаткові угоди №1 до укладених між ними Договорів поруки, якими ТОВ «Кривбаспромбуд» та ОСОБА_3 надали згоду забезпечувати порукою змінене основне зобов'язання за Кредитним договором.
Всупереч умов Кредитного договору ОСОБА_1 не здійснює платежів для погашення суми заборгованості по наданому кредиту у встановлені Договором строки та розмірі, також має заборгованість по сплаті нарахованих процентів за користування кредитними коштами, чим порушує взяті на себе договірні зобов'язання.
Станом на 10.11.2021 року заборгованість за кредитним договором складає 9456.26 доларів США, а саме:
- 8698.06 доларів США - заборгованість за кредитом;
-720.15 доларів США - заборгованість за процентами;
- 38.05 доларів США - за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором строк ( за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України).
Заочним рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 28 квітня2022 року в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства “Укрсиббанк” відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено що ОСОБА_1 є належним відповідачем по справі. Відмовляючи у задоволені позову до ОСОБА_2 , суд першої інстанції не зазначив підстави відмови.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Сторони по справі, будучи належним чином повідомленні про час, дату та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились.
Пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з нормами ст. 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України, статті 371 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін по справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було укладено кредитний договір з ОСОБА_4 та доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є однією тією самою особою до матеріалів справи не додано. Відмовляючи у задоволені позову до ОСОБА_2 , суд першої інстанцїї виходив з того, що ОСОБА_2 поручився за повернення кредитних коштів ОСОБА_4 .
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 29.09.2006 року року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», у теперішній час Акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11047671000.
Відповідно до умов вказаного Кредитного договору, позивач надав ОСОБА_4 кредит в іноземній валюті в сумі 27400 доларів США, а ОСОБА_4 зобов'язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 28.09.2027 року, згідно з Графіком погашення кредиту, Додаток №1 до Кредитного договору, якщо тільки не буде застосовано інший термін повернення кредиту, відповідно до умов Договору, та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 10.30% річних. Також, позивач та ОСОБА_4 домовились, що за умовами Кредитного договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої з обставин, передбачених Договором, (п.п. 1.1.- 1.3.2. Кредитного договору).
Відповідно Додатку № 1 до Кредитного договору, погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно, не пізніше визначеного числа кожного календарного місяця протягом всього строку дії договору.
Погашення нарахованих процентів, згідно з п. 1.3.4. Кредитного договору, відбувається з 01 по 10 (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти.
07.10.2009 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту № 11047671000, згідно п.1.1 якої строк сплати процентів визначено з 01 по 20 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який біли нараховані Банком такі проценти.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_4 за Кредитним договором, між Позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 11047671000/2 від 29.09.2006 року, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_4 усіх зобов'язань, що виникли з Кредитного договору.
У зв'язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_5 взятих на себе зобов'язань щодо здійснення платежів для погашення суми заборгованості по наданому кредиту у встановлені Договором строки та розмірі, та сплаті нарахованих процентів за користування кредитними коштами, станом на 10.11.2021 року заборгованість за кредитним договором складає 9456.26 длоларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 8698.06 доларів США, 720 доларів США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 38.05 доларів США - за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором строк.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до ч.2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строку та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк - ч.1 ст. 530 ЦК України.
За нормами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником
За змістом ч.ч.1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Звертаючись до суду із позовом, Банк посилався на наявність заборгованості за кредитним договором у відповідача ОСОБА_1 та на підтвердження того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 є однією і тією ж особою посилався на те, що вони народилися однії дати, та мають один ІНН, ім'я та по-батькові.
Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц, провадження № 14-511цс18, зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності, в інтересах яких заявлено вимоги. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, що узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладений у Постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
Суд, за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Відповідно до ч.1-4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача, що узгоджується із правовими висновками, викладеними в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи.
Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц.
Як вбачається із матеріалів справи, 29.09.2006 року року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», у теперішній час Акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11047671000.
Натомість, відповідач пред'явив позов до ОСОБА_6 . При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження укладання кредитного договору з ОСОБА_1 та будь-яких належних доказів на підтвердження зміни ОСОБА_4 прізвища на ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Будь-яких клопотань щодо витребування доказів на підтвердження зміни ОСОБА_4 прізвища на Льовіну, відповідач як до суду першої, так і до суду апеляційної інстанції не заявляв.
Крім того, зважаючи на те, що ОСОБА_2 , уклав договір поруки №11047671000/2 від 29.09.2006 року з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_4 за Кредитним договором, відповідно до якого зобов'язався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_4 усіх зобов'язань, що виникли з Кредитного договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за виконання ОСОБА_1 він не поручався.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, що не позбавляє права позивача на предявлення позову до належного відповідача.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено що ОСОБА_1 є належним відповідачем по справі. Відмовляючи у задоволені позову до ОСОБА_2 , суд першої інстанції не зазначив підстави відмови, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не підтверджені належними доказами та будь-яких клопотань на їх підтвердження ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем заявлено не було. Натомість відповідно до ст.13ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 21 липня 2022 року.
Головуючий: А.П.Барильська
Судді: Н.М.Деркач
Т.П.Красвітна