вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" липня 2022 р. Справа№ 910/15544/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Демидової А.М.
при секретарі судового засідання Вайнер Є.І.
за участю представників
від позивача: не з'явились
від відповідача: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому
засіданні апеляційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021
у справі № 910/15544/21 (суддя Карабань Я.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВРОВЕТ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-
ПТИЦЯ"
про стягнення 589 008,55 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВРОВЕТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ" про стягнення суми грошових коштів у розмірі 589 008,55 грн. з яких: 505 056,28 грн основний борг, 25 077,30 грн інфляційні втрати, 9 762,33 грн 3 % річних та 49 112,64 грн пеня.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки № 569/20 від 01.10.2020, в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару.
28.10.2021 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій останній просить стягнути з відповідача 480 056,28 грн основного боргу, 25 077,30 грн інфляційних втрат, 9 762,33 грн 3% річних та 49 112,64 грн пені, у зв'язку оплатою відповідачем 22.10.2021 на користь позивача в рахунок погашення боргу 25 000,00 грн, що підтверджується випискою з банку про рух коштів за період з 01.10.2021 по 24.11.2021.
25.11.2021 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій останній просить стягнути з відповідача 430 056,28 грн основного боргу, 25 077,30 грн інфляційних втрат, 9 762,33 грн 3% річних та 49 112,64 грн пені, у зв'язку оплатою відповідачем 29.10.2021 та 04.11.2021 на користь позивача в рахунок погашення боргу 50 000,00 грн, що підтверджується випискою з банку про рух коштів за період з 01.10.2021 по 24.11.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/15544/21 провадження в справі № 910/15544/21 в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 50 000 грн. закрито. У іншій частині позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВРОВЕТ" 430 056 грн 28 коп. основного боргу, 25 077 грн 30 коп. інфляційних втрат, 9 762 грн 33 коп. 3 % річних, 49 112,64 грн. пені та 7 710,12 грн. судового збору.
При ухваленні вказаного рішення судом першої інстанції було встановлено, що за договором № 569/20 від 01.10.2020 позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними на загальну суму 1 287 026, 34 грн. Відповідачем було частково сплачено за поставлений товар 806 970, 06 грн. (781 970, 06 грн + 25 000, 00 грн (оплата 22.10.2021 на підставі якої зменшено позовні вимоги), отже, утворилась заборгованість у розмірі 480 056, 28 грн (1 287 026, 34 грн - 806 970, 06 грн), яка з урахуванням здійсненних відповідачем оплат після відкриття провадження у даній справі на загальну суму 50 000 грн. згідно виписки з банку про рух коштів за період з 01.10.2021 по 24.11.2021 становить 430 056,28 грн., що підлягає задоволенню. Також, суд першої інстанції закрив провадження у справі № 910/15544/21 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 50 000,00 грн., відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки після відкриття провадження в справі, відповідачем було сплачено суму заборгованості в розмірі 50 000, 00 грн, що підтверджується випискою з банку про рух коштів за період з 01.10.2021 по 24.11.2021. На заборгованість за поставлений товар на підставі ст. 625 ЦК України за період 06.11.2020 по 21.09.2021 нараховано 25 077 грн 30 коп. інфляційних втрат, 9 762 грн 33 коп. 3 % річних, а также на підставі п. 8.4 договору нараховано 49 112,64 грн. пені.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/15544/21, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/15544/21 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги щодо скасування рішення апелянт посилається на те, що судом першої інстанції помилково було встановлено, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені за період з 06.11.2020 по 21.09.2021 підлягає задоволенню в розмірі 49 112,64 грн. Так, відповідач зазначає, що п. 8.1. договору № 569/20 від 01.10.2020 не було передбачено більшу тривалість періоду, за який може нараховуватися пеня, а судом першої інстанції було задоволено стягнення пені з відповідача за період більше ніж 10 місяців, а також стверджує про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ч. 3, 5 ст. 12, ч. 1 ст. 247 ГПК України не правильність віднесення даної справи до категорії малозначних справ зі здійсненням розгляду в порядку спрощеного провадження, тоді як дана справа підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, що є підставою для скасування судового рішення відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 277 ГПК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ" у справі № 910/15544/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Корсак В.А., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2021 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/15544/21. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/15544/21.
17.01.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/15544/21 та поновлено зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/15544/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 24.02.2022 об 11 год. 15 хв. в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1- А, зал судових засідань № 6. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/15544/21.
Судове засідання призначене на 24.02.2022 не відбулося.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан в Україні, та продовжено строк дії воєнного стану в Україні (Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022 та № 341/2022 від 17.05.2022).
Наказом Північного апеляційного господарського суду № 1 від 03.03.2022 тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
Наказом Північного апеляційного господарського суду № 11 від 31.03.2022 відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
В період з 04.04.2022 по 08.04.2022 та з 11.04.2022 по 15.04.2022 суддя Владимирено С.В. перебувала у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2022 справу №910/15544/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 призначено до розгляду на 16.06.2022 на 10:20 год. в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1а, в залі судових засідань №6.
07.06.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В обгрунтування зазначеного клопотання відповідач зазначає, що представник апелянта не може взяти участь у розгляді апеляційної скарги, оскільки він зайнятий в інших судових засіданнях.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ" про відкладення судового засідання у справі №910/15544/21. Відкладено розгляд справи №910/15544/21 на 30.06.2022 на 10 год 00 хв.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2022, у зв'язку із перебуванням судді Корсака В.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі, з 30.06.2022 на лікарняному, справу №910/15544/21 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/15544/21 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Андрієнко В.В. до провадження. Справу №910/15544/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/15544/21 призначено до розгляду на 21.07.2022 на 10:00 год.
14.07.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВРОВЕТ" надійшла заява щодо розгляду справи за відсутністю представника позивача.
Позивач своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Судом апеляційної інстанції також враховано приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків розгляду справи.
Позивач та відповідач своїх представників, в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідач повідомлений судом апеляційної інстанції телефонограммою від 20.07.2022 про судове засідання призначене на 21.07.2022 за номером телефону вказаним ним у клопотання про відкладення розгляду справи.
Позивач повідомлений судом апеляційної інстанції про судове засідання призначене на 21.07.2022 ухвалою від 30.06.2022 надіслану на його електронну адресу зазначену в позовній заяві a_barylo@evrovet.com.ua.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що явка учасників справи судом обов'язковою не визнавалась, позивач та відповідач були повідомленні про час та місце розгляду справи шляхом розміщення ухвал Північного апеляційного господарського суду у справі №910/15544/21 на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень та розміщення інформації на сайті Судової влади України, які наразі є доступними для учасників процесу, в силу положень ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, та з урахуванням сталої практики Європейського суду з прав людини у справах проти України, справа №910/15544/21 підлягає розгляду з дотриманням розумних строків розгляду справи за відсутності представників сторін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
01.10.2020 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки № 569/20 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.
Відповідно до п. 1.2. договору предметом постачання є ветеринарні препарати (надалі - товар). Ціна на товар вказується в рахунку-фактурі, яка є невід'ємною частиною договору. Передача товару від постачальника покупцю здійснюється на основі довіреностей від покупця та підтверджується видатковими накладними, які є невід'ємною частиною даного договору.
У зв'язку з тим, що неможливо наперед визначити кількість, асортимент товару, сторони домовились про те, що вказані обов'язкові умови цього договору визначатимуться за узгодженням сторін безпосередньо перед замовленням товару, що є в наявності у постачальника та відображатимуться у видатковій накладній (п. 1.3. договору).
Згідно з п. 3.1. договору товар повинен бути поставлений покупцю не пізніше десяти днів після замовлення покупцем. Покупець відправляє факсимільним зв'язком або електронною поштою замовлення з обов'язковим вказанням асортименту, кількості товару, його отримувача та терміну поставки. Рахунок-фактура від постачальника на партію товару є підтвердженням до виконання замовлення покупця, та відправляється факсимільним зв'язком на адресу покупця в термін двох робочих днів з дня отримання заявки.
У пунктах 4.1. та 4.2. договору сторони погодили, що ціна товару вказується в рахунку-фактурі і видаткових накладних. Ціна формується в національній валюті України. Загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього договору згідно видаткових накладних, які є невід'ємними частинами даного договору.
Відповідно до п. 5.1. договору розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється у безготівковому порядку в національній валюті України за предоплатою або протягом тридцяти календарних діб з моменту отримання товару шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Датою постачання товару вважається дата відвантаження товару зі складу постачальника, що підтверджується видатковою накладною (п. 6.1. договору).
Згідно з п. 8.4. договору за невиконання визначених цим договором умов, що є застосовним до цього договору, до винуватої сторони застосовуються штрафні санкції: пеня у розмірі двох облікових ставок НБУ, діючих на момент прострочених платежів, або від суми прострочених поставок за кожний день прострочень.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 (п. 7.1. договору).
Довіреністю № 1 відповідач уповноважив Дубровного Д.С. та Шульгу А.В. на отримання товару за договором (додаток № 1 від 01.10.2020 до договору).
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем у період з 02.10.2020 по 13.05.2021 поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 287 026, 34 грн, що підтверджується видатковими накладними (а. с. 19-42), які підписані та скріплені печатками обох сторін без зауважень.
Позивачем виставлено рахунки на оплату поставленого товару (а. с. 46-69) та здійснено реєстрацію податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями про реєстрацію (а. с. 71-142).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково сплачено за поставлений товар у загальній сумі 856 970, 06 грн, що підтверджується виписками з банку про рух коштів за період з 01.01.2020 по 13.09.2021 та з 01.10.2021 по 24.11.2021, а саме: 02.11.2020 у сумі 37 702,86 грн, 13.11.2020 у сумі 37 267,20 грн, 16.01.2021 у сумі 150 000,00 грн, 15.02.2021 у сумі 50 000,00 грн, 19.02.2021 у сумі 25 000,00 грн, 01.03.2021 у сумі 50 000,00 грн, 04.03.2021 у сумі 50 000,00 грн, 13.04.2021 у сумі 57 000,00 грн, 16.04.2021 у сумі 50 000,00 грн, 21.04.2021 у сумі 50 000,00 грн, 14.05.2021 у сумі 45 000,00 грн, 14.06.2021 у сумі 60 557,40 грн, 08.07.2021 у сумі 15 000,00 грн, 09.07.2021 у сумі 35 000,00 грн, 30.07.2021 у сумі 15 000,00 грн, 06.08.2021 у сумі 15 000,00 грн, 22.10.2021 у сумі 25 000,00 грн, 29.10.2021 у сумі 25 000,00 грн та 04.11.2021 у сумі 25 000, 00 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами ч. 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Матеріалами справи підтверджено, що за договором № 569/20 від 01.10.2020 позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними на загальну суму 1 287 026, 34 грн.
Вказані видаткові накладні підписано з боку відповідача без зауважень та заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 5.1. договору сторонами погоджено, що розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється протягом тридцяти календарних діб з моменту отримання товару шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Крім того, після відкриття провадження у справі, відповідачем було сплачено суму заборгованості у розмірі 75 000, 00 грн., що підтверджується випискою з банку про рух коштів за період з 01.10.2021 по 24.11.2021, а саме: 22.10.2021 на суму 25 000,00 грн., 29.10.2021 на суму 25 000,00 грн. та 04.11.2021 на суму 25 000,00 грн. на підставі чого позивачем зменшено позовні вимоги.
Відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження в справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу за поставлений товар, оскільки відповідачем було сплачено частково суму заборгованості за договором № 569/20 від 01.10.2020 після відкриття провадження у справі, однак судом першої інстанції помилково було зазначено суму у розмірі 50 000,00 грн замість 75 000,00 грн, що підтверджується випискою з банку про рух коштів за період з 01.10.2021 по 24.11.2021, а саме: 22.10.2021 на суму 25 000,00 грн., 29.10.2021 на суму 25 000,00 грн. та 04.11.2021 на суму 25 000,00 грн. на підставі чого позивачем зменшено позовні вимоги.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 430 056,28 грн (1 287 026,34 - 856 970,06), оскільки вимоги позивача про стягнення заборгованості на момент ухвалення рішення відповідачем не погашено, також суд розцінює часткові оплати відповідача за договором поставки № 569/20 від 01.10.2020, як визнання ним основного боргу.
Крім того, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі відповідачем не заперечується факт існування заборгованості за договором поставки № 569/20 від 01.10.2020 на момент ухвалення оскаржуваного рішення.
Також, позивач просить стягнути з відповідача за період з 06.11.2020 по 21.09.2021 3% річних в сумі 9 762,33 грн та 25 077,30 грн інфляційних втрат за період з листопада 2020 року по серпень 2021 року.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Якщо останній день строку для оплати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини п'ятої статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 9 762, 33 грн за загальний період з 06.11.2020 по 21.09.2021, апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції, що він виконаний невірно, оскільки позивачем не враховано, що якщо останній день строку для оплати припадає на вихідний день, то він переноситься на перший за ним робочий день, також невірно пораховано кількість днів нарахування 3 % річних.
Так, позивачем невірно визначено період нарахування 3% річних за видатковою накладною № Ап000000111 від 05.04.2021 (05.05.2021), враховуючи 30-ти денний строк оплати визначений у пункті 5.1. договору, тоді як вірним є 06.05.2021 та за видатковою накладною № Ма000000053 від 05.05.2021 (15.05.2021), тоді як вірним є 05.06.2021.
Судом здійснено власний розрахунок 3% річних за загальний період з 06.11.2020 по 21.09.2021, з урахуванням часткових оплат відповідачем позивачу, який становить 10 144, 53 грн тобто є більший, ніж визначено позивачем.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України згідно якого, суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, судом розглядаються позовні вимоги в межах заявлених позивачем вимог.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9 762,33 грн.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 25 077,30 грн за період з листопада 2020 року по вересень 2021 року, апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції, що він виконаний невірно, оскільки останнім невірно визначено загальний період нарахування інфляції, так за видатковою накладною № Ок000000137 кількість днів прострочення за період з 06.11.2020 по 12.11.2020 складає менше 15 днів, а тому за листопад 2020 року інфляція не нараховується. Також, позивачем невірно визначено, суми нарахування інфляції за період травень та червень 2021 і застосований невірний індекс інфляції при розрахунку за період серпень - вересень 2021 року.
Судом здійснено розрахунок інфляційних втрат за період з грудня 2020 року по вересень 2021 року, та становить 29 567,03 грн. тобто є більший, ніж визначено позивачем.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат за загальний період з грудня 2020 року по вересень 2021 року в розмірі 25 077,30 грн., враховуючи положення ч. 2 ст. 237 ГПК України.
Також, позивач за порушення виконання грошового зобов'язання просить стягнути з відповідача пеню за період з 06.11.2020 по 21.09.2021 в розмірі 49 112, 64 грн грн.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Відповідно до п. 8.4. договору за невиконання умов договору до винуватої сторони застосовуються штрафні санкції: пеня у розмірі двох облікових ставок НБУ, діючих на момент прострочених платежів, або від суми прострочених поставок за кожний день прострочень.
Суд першої інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в сумі 49 112, 64 грн за загальний період з 06.11.2020 по 21.09.2021, встановив, що він виконаний невірно, так як позивачем не враховано, що якщо останній день строку для оплати припадає на вихідний день, то він переноситься на перший за ним робочий день. Також останнім невірно враховані при розрахунку часткові оплати відповідача та невірно визначено кількість днів нарахування пені за період з 06.11.2020 по 12.11.2020 (5 днів), тоді як вірним є 7 днів.
Колегія суддів перевіривши розрахунок пені, дійшла висновку, що судом правомірно здійснено розрахунок пені по кожній видатковій накладній окремо враховуючи положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та строк оплати визначений пунктом 5.1. договору за загальний період з 06.11.2020 по 21.09.2021, яке становить 49 215,17 грн тобто є більший, ніж визначено позивачем.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача пені за загальний період з 06.11.2020 по 21.09.2021 підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем - 49 112, 64 грн, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 ГПК України.
Предметом апеляційного оскарження є питання правомірності в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені, з посиланням на безпідставне включення позивачем за порушення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 06.11.2020 по 21.09.2021, оскільки п. 8.1 договору поставки товару № 569/20 від 01.10.2020 не було передбачено більшу тривалість періоду.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно - господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справи № 916/804/17.
Як зазначалось вище, п. 8.4. договору встановлено, що за невиконання умов договору до винуватої сторони застосовуються штрафні санкції: пеня у розмірі двох облікових ставок НБУ, діючих на момент прострочених платежів, або від суми прострочених поставок за кожний день прострочень.
Доводи скаржника щодо задоволення позовної вимоги про стягнення пені за загальний період з 06.11.2020 по 21.09.2021, колегією суддів відхиляються, оскільки судом першої інстанції було вірно здійснено розрахунок пені за порушення виконання грошового зобов'язання по кожній видатковій накладній окремо, враховуючи положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Також, доводи скаржника, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково та здійснив розгляд справи за правилами спрощеного провадження без виклику сторін, є порушенням норм процесуального права, оскільки ціна позову становила 589 008,55 грн, що більше ніж в два рази перевищує розмір законодавством визначення малозначної справи на підставі п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, колегією суддів відхиляється, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, ч. 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Оскільки ціна поданого позову не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021, предмет позову не становить підвищеної складності, справа не належить до переліку справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження згідно до частини 4 ст. 247 ГПК України, дана справа є справою незначної складності, яку суд першої інстанції визнав малозначною та призначив до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.09.2021 без виклику сторін (без проведення судового засідання) з урахуванням відсутності клопотань в порядку ч. 5 ст. 252 ГПК України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
В силу ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше; за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Таким чином, колегія судді вважає, що суд першої інстанції вірно визначив, що в даному випадку справа відповідає ознакам малозначної справи наведеним у п.2 ч. 5 статті 12 ГПК України, та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, клопотання сторін до суду не надходили.
За приписами ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16.
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, із посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:
1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;
7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/15544/21 слід змінити в частини закриття провадження у справі, в решті судове рішення залишити без змін.
Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/15544/21 змінити, виклавши п. 1 резолютивної частини в наступній редакції:
« 1. Провадження у справі № 910/15544/21 в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 75 000 грн. закрити".
3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/15544/21 залишити без змін.
4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/15544/21.
4. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОЕФЕКТ-ПТИЦЯ"
5. Матеріали справи № 910/15544/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 22.07.2022.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді В.В. Андрієнко
А.М. Демидова