вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" липня 2022 р. Справа№ 44/380-б (910/16410/20)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Грека Б.М.
суддів: Гарник Л.Л.
Копитової О.С.
за участю секретаря судового засідання Кочурової Т.О.
за участю представників:
ТОВ "Житловик" - Кучирка Ю.В.
Київської аграрної - кредитної спілки "Сенатек" - ОСОБА_1
розглянувши апеляційну скаргу апеляційну Київської аграрної - кредитної спілки "Сенатек"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021
у справі №44/380-б (910/16410/20)
за заявою ОСОБА_2
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик"
2) Київської аграрної спілки "Сенатек"
про визнання правочинів недійсними
в межах справи № 44/380-б
за заявою Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик"
про банкрутство
Коротке викладення суті спору та позовних вимог.
ОСОБА_2 звернувся до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київської аграрної спілки "Сенатек" про визнання недійсними договору застави від 14 грудня 2005 року б/н та договору поруки від 28 грудня 2005 року № 04/51228-03, укладених між товариством з обмеженою відповідальністю «Житловик» та Київською аграрно-кредитною спілкою "Сенатек", та визнати недійсними акти приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01, від 15.05.2010 №ТJ-СU/100511-01 (з додатками до них), укладених між товариством з обмеженою відповідальністю «Житловик» та Київською аграрно- кредитною спілкою "Сенатек".
Позивач доводить, що згідно оспорюваних договорів застави і поруки ТОВ «Житловик» з незрозумілих і не виправданих з точки зору підприємництва підстав на безоплатних засадах уклало ці правочини з метою забезпечення виконання вимог заставодержателя (КАКС «Сенатек») кредитора за умовами кредитних договорів, укладених останнім з фізичними особами ОСОБА_3 (директор ТОВ «Житловик» на той час) та ОСОБА_4 ; саме це майно входить у ліквідаційну масу банкрута - ТОВ «Житловик».
За висновком позивача зазначені правочини не відповідають критеріям розумності, не мають на меті добросовісне виконання зобов'язань, а спрямовані на безоплатну передачу активів боржника, тому суперечать ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України та підлягають визнанню недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215, ст. 234, ч. 3 ст. 720 Цивільного кодексу України.
Крім того, позивач доводить, що між ТОВ "Житловик" (заставодавець та майновий поручитель) та Київською аграрно-кредитною спілкою «Сенатек» складено специфічні правочини - акти приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01, від 15.05.2010 №ТJ-СU/100511-01, згідно яких з урахуванням додатків №2 до цих актів було фактично передане право власності на незавершене капітальне будівництво житлового комплексу. Тобто, боржник у справі безоплатно здійснив відчуження усього свого майна, цілісного майнового комплексу - незавершеного капітального будівництва житлового комплексу. Зазначені правочини - акти приймання-передачі права майном підлягають безумовному визнанню недійсними у судовому порядку на підставі ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Оскаржуване судове рішення (ухвала) господарського суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.11.2021 суд вирішив позов задовольнити; визнати недійсним договір застави від 14.12.2005, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрною спілкою "Сенатек", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 151; визнати недійсним договір поруки № 04/51228-03 від 28.12.2005, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрною спілкою "Сенатек"; визнати недійсними акти приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01 та від 15.05.2010 № ТJ-CU/100515-02 (з додатками до них), укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрною спілкою "Сенатек".
Господарський суд звернувся, зокрема, до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути підстава, зокрема, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.
Ураховуючи встановлені обставини, господарський суд дійшов висновку, що всупереч вимогам ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України оспорювані правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Апеляційне провадження (рух справи).
Київська аграрно-кредитна спілка «Сенатек» звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати та ухвали нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
Апелянт доводить, що господарським судом першої інстанції не враховані наступні обставини:
оспорювані правочини вчинені 14.12.2005 та 28.12.2005, а провадження у справі про банкрутство порушено відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 08.06.2010, тому не можуть бути визнані недійсними за норами статті 42 КУзПБ;
акти приймання передачі складені на виконання договорів не є самостійними правочинами в розумінні ст.ст. 203, 215 ЦК України, тому не можуть визнаватися недійсними (постанова Верховного Суду від 11.06.2018 у справі №916/613/17; постанова Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/12827/17; постанова Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №910/12258/17);
у позивача відсутнє право, яке підлягає захисту (можливість задоволення його вимог в процедурі банкрутства ТОВ «Житловик» за рахунок нерухомого майна за адресою: м. Київ, проспект Науки, 66-70), оскільки 11.06.2016 нерухоме майно (майнові права на яке були предметом застави та майнової поруки) було реалізоване на аукціоні в процедурі банкрутства ТОВ «Житловик» для задоволення вимог забезпеченого кредитора - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», а отримані внаслідок такої реалізації кошти спрямовані на часткове задоволення вимог цього кредитора;
договори застави та майнової поруки від 14.12.2005 та від 28.12.2005, укладені з апелянтом як заставодержателем не вплинули на майновий стан Боржника, на його ліквідаційну масу, та на потенційну можливість задоволення грошових вимог Позивача в процедурі банкрутства ТОВ «Житловик»;
апелянт (сторона оспорюваних договорів) також не є кредитором ТОВ «Житловик» у справі про банкрутство останнього, відтак, не має в процедурі банкрутства грошових вимог до Боржника, які б вплинули або могли вплинути на задоволення вимог його кредиторів (в т.ч. Позивача), в процедурі банкрутства ТОВ «Житловик».
ТОВ «Житловик» у відзиві на апеляційну скаргу доводи апелянта заперечує, доводячи, що оспорювані правочини не відповідають критеріям розумності та не мають на меті добросовісне виконання зобов'язань, а направлені на безоплатну передачу активів боржника, що суперечить вимогам ч.5 ст. 203 ЦК України, тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції - без зміни.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу доводить її необґрунтованість, вважає, що вимоги позивача спрямовані на усунення несприятливих наслідків для нього, пов'язаних із вчиненням оспорюваного правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції - без зміни.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2021 апеляційну скаргу Київської аграрної - кредитної спілки «Сенатек» у справі №44/380-б (910/16410/20) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Грек Б.М., судді: Копитова О.С., Поляков Б.М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2022, апеляційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Грек Б.М., судді: Копитова О.С., Отрюх Б.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі №44/380-б (910/16410/20); відкрито апеляційне провадження у справі №44/380-б (910/16410/20) за апеляційною скаргою Київської аграрної - кредитної спілки «Сенатек» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі у визначеному складі колегії суддів: головуючий суддя - Грек Б.М., судді: Отрюх Б.В., Копитова О.С. та призначено справу до розгляду на 15.02.2022.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2022, сформовано склад колегії суддів для здійснення розгляду апеляційної скарги у справі №44/380-б(910/16410/20) у наступному складі: головуючий суддя - Грек Б.М., судді: Отрюх Б.В., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Остапенка О.М. про самовідвід у справі №44/380-б(910/16410/20) задоволено, відведено суддю Північного апеляційного господарського суду Остапенка О.М. від розгляду справи №44/380-б(910/16410/20).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022, сформовано склад колегії суддів для здійснення розгляду апеляційної скарги у справі №44/380-б(910/16410/20) у наступному складі: головуючий суддя - Грек Б.М., судді: Отрюх Б.В., Сотніков С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 прийнято справу №44/380-б(910/16410/20) до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді - Грека Б.М., суддів: Отрюха Б.В., Сотнікова С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 клопотання представника Київської аграрно-кридитної спілки "Сенатек" про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд апеляційної скарги справі №44/380-б(910/16410/20) відкладено на 15.03.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2022 розгляд апеляційної скарги Київської аграрної - кредитної спілки "Сенатек" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі №44/380-б(910/16410/20) призначено на 24.05.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2022 клопотання ТОВ «Житловик» задоволено, відкладено розгляд справи на 20.06.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2022 клопотання ТОВ «Житловик» задоволено, відкладено розгляд справи на 18.07.2022.
Суд апеляційної інстанції не встановив обставин, що перешкоджають розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Обставини справи, встановлені апеляційним господарським судом.
14 грудня 2005 року між ТОВ "Житловик" (майновий поручитель, відповідач-1) та Київською аграрно-кредитною спілкою "Сенатек" (заставодержатель, відповідач-2) було укладено договір застави (далі - договір застави) з метою забезпечення виконання вимог заставодержателя як кредитора за умовами кредитного договору № 02/51214-05 від 14.12.2005, укладеного між заставодержателем та ОСОБА_3 (позичальник).
Відповідно до п. 2.1. договору застави з метою забезпечення виконання зобов'язань, передбачених Кредитним договором ЗАСТАВОДАВЕЦЬ передає ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЮ у заставу всі майнові права за договором генерального підряду на капітальне будівництво 05/01 від 06 грудня 2005 року укладеного між ЗАСТАВОДАВЦЕМ та БОРЖНИКОМ ЗАСТАВОДАВЦЯ - Товариство з обмеженою відповідальністю «Схід Стар», які виникнуть в майбутньому, після проведення розрахунків за вказаним в цьому пункті договором, надалі іменуюся - ПРЕДМЕТ ЗАСТАВИ.
Крім того, 28 грудня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" (майновий поручитель) та Київською аграрно-кредитною спілкою "Сенатек" (кредитор) було укладено договір поруки № 04/51228-03 (далі - договір поруки) з метою забезпечення виконання вимог кредитора за умовами кредитного договору від 28.12.2005 №02/51228-08, укладеного ним з ОСОБА_4 .
У подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрно-кредитною спілкою "Сенатек" з посиланням на зазначені договори застави та поруки були складені акти приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01, від 15.05.2010 № ТJ-CU/100515-02, згідно яких (з урахуванням додатків № 2 до цих актів) було фактично передане право власності (п.3 додатків № 3) на незавершене капітальне будівництво житлового комплексу за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.06.2010 порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик".
Громадянин ОСОБА_2 звернувся до господарського суду з кредиторською заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик".
Свої вимоги до боржника ОСОБА_2 обгрунтував рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10.10.2008.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.03.2011 за результатами проведеного засідання визнано кредиторами боржника, зокрема, ОСОБА_2 на суму 1 730 (одна тисяча сімсот тридцять) грн 00 коп та на суму 1 203 350 (один мільйон двісті три тисячі триста п'ятдесят) грн 23 коп.
Мотиви постанови та висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Із конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Як неодноразово зазначає Верховний Суд у своїй правозастосовній практиці цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили; правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом; як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України) (висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
У разі, якщо особа вважає, що його права і законні інтереси порушені безпосередньо внаслідок укладення договору, заборгованість за яким включена до складу кредиторських вимог, така особа має право звернутися до суду із позовом про визнання недійсними правочину з метою відновлення своїх прав чи інтересів.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 4 КУзПБ.
Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Апеляційна інстанція вважає, що з метою досягнення балансу інтересів боржника та його контрагентів не можуть піддаватися довільному аналізу будь-які правочини боржника щодо якого порушено провадження про банкрутство, а лише ті, які можуть свідчити про штучне створення боржником умов видимості фінансової спроможності.
У контексті наведених норм та правових висновків апеляційна інстанція враховує, що вимоги позивача до боржника виникли із рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.10.2008, тобто значно пізніше, ніж укладалися оспорювані правочини від 14.12.2005 року та від 28.12.2005 року.
Тобто, боржник не мав зобов'язання перед своїм контрагентом позивачем на час укладення оспорюваних правочинів, тому відсутні підстави для висновку, що він мав обов'язок утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір його активів з метою ухилення від зобов'язання перед позивачем, яке виникло у 2008 році, враховуючи також ту обставину, що в будь-якому випадку боржник не міг знати про підставу зобов'язання перед позивачем, яка виникла, як установлено з рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.10.2008, не раніше 19.10.2006.
Апеляційна інстанція враховує відсутність обставин, які б свідчили про звернення будь-яких осіб до суду про порушення провадження у справі про банкрутство боржника раніше червня 2010 року, коли судом було проведено перевірку обґрунтованості заяви одного із кредиторів боржника за наслідком чого відкрито провадження у справі про банкрутство 08.06.2010. Що стосується кредиторських вимог позивача обґрунтованість його заяви визнана за наслідками перевірки ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.03.2011, якою позивача було визнано кредитором боржника.
Таким чином, апеляційна інстанція вважає не обґрунтованим поширювати період ретроспективної перевірки діяльності боржника з моменту звернення кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника на період, що становить майже 5 років.
На думку суду апеляційної інстанції проведення такої перевірки не відповідатиме дотриманню балансу інтересів боржника та кредиторів та ставитиме під сумнів стабільність цивільного обороту.
Відтак, апеляційна інстанція вважає, що оспорювані правочини не можуть бути оцінені як такі, що використовувалися боржником для уникнення сплати боргу та виконання судового рішення про стягнення коштів на користь позивача, тобто як такі, що вчинені з метою завдати шкоди кредитору, а тому не порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.
Крім того, апеляційна інстанція враховує, що нерухоме майно, майнові права на яке було предметом застави та майнової поруки за оспорюваними правочинами, реалізоване на аукціоні 11.06.2016 в процедурі банкрутства боржника для задоволення вимог забезпеченого кредитора - ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ». Натомість, ретроспективна перевірка оспорюваних правочинів призведе до перегляду уже перевірених судом вимог кредиторів боржника, які визнані обґрунтованими, що суперечитиме принципу правової визначеності.
Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2 ст. 86 ГПК України).
Апеляційна інстанція враховує, що позивач звернувся до господарського суду з цим позовом 22.10.2020.
Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства (постанова Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/3919/19).
Відповідно до ч.1 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з підстав визначених законом.
У постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування статті 42 КУзПБ дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.
З огляду на наведені висновки та положення ст. 58 Конституції України, як норми прямої дії, розглядаючи справу в межах позовних вимог та підстав позову, суд апеляційної інстанції вважає, що норми ст. 42 КУзПБ не підлягають застосуванню у даному провадженні.
Обов'язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, враховуючи вищенаведені висновки, апеляційна інстанція вважає, що господарський суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про порушення оспорюваними правочинами від 14.12.2005 та від 28.12.2005 прав та законних інтересів позивача.
У справі № 910/12258/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, визначив: "Також суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що спірні акти приймання-передачі не мають ознак правочину у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, а є лише первинними документами, тому не підлягають визнанню недійсними" (Постанова Верховного суду від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17).
У справі № 916/613/17 Верховний Суд у постанові від 11.06.2018 зазначив: "задоволення позову про визнання недійсним акта, підписаного на виконання умов договору, не може відновити права або законні інтереси позивача. Вказаний акт прийому-передачі майна не є правочином".
У справі №911/1707/18 у постанові від 20.07.2021 Верховний Суд зазначив: «системний аналіз положень частини 1-4 статті 202 Цивільного кодексу України та зазначеної практики Верховного Суду дає підстави для висновку про те, що акт прийому-передачі щодо нерухомого та рухомого майна у цій справі не є самостійним правочином».
У контексті цих висновків, надавши оцінку оспорюваним у цій справі актам приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01, від 15.05.2010 №ТJ-СU/100511-01, апеляційний господарський суд вважає, що вони не є самостійними правочинами у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки складалися на виконання договору застави від 14.12.2005 та договору поруки від 28.12.2005 відповідно. Відповідні акти засвідчують лише факт переходу прав на майно, яке перебувало у заставі на підставі зазначених договорів, фіксують найменування майна та його кількість, тобто є оформленням виконання встановлених договором зобов'язань.
За таких обставин, апеляційний господарський суд доходить висновку, що акти прийому-передачі не можуть бути предметом позову у справі, оскільки предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, акти приймання-передачі, які підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до норм ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Враховуючи викладене, апеляційна інстанція вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, тому оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасовує з прийняттям нового рішення про відмову в позові в повному обсязі.
Керуючись статтями 267, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та статтями 8, 34, 35, 39 Кодексу України з процедур банкрутства апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Київської аграрної - кредитної спілки "Сенатек" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі №44/380-б (910/16410/20) скасувати.
3. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, встановлені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.М. Грек
Судді Л.Л. Гарник
О.С. Копитова
Повний текст постанови складено 22.07.2022.