21 липня 2022 року
м. Київ
справа № 2040/6743/18
адміністративне провадження № К/9901/8218/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Чумаченко Т.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року (головуючий суддя Спаскін О.А., судді: Присяжнюк О.В., Кононенко З.О.) у справі №2040/6743/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 26 червня 2018 року №54550-17, зобов'язання відкликати податкову вимогу від 26 червня 2018 року №54550-17 та виключити визначену зазначеною податковою вимогою суму податкового боргу у вигляді пені в розмірі 39047,14 грн. з усіх реєстрів боргу платника податків; усі судові витрати покласти на відповідача.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 24 вересня 2018 року адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправною та скасував податкову вимогу Головного управління ДФС у Харківській області від 26 червня 2018 року №54550-17, відповідно до якої платник податків зобов'язаний термінова сплатити суму податкового боргу у вигляді пені в розмірі 39047,14 грн; зобов'язав Головне управління ДФС у Харківській області відкликати податкову вимогу від 26 червня 2018 року №54550-17 та виключити визначену зазначеною податковою вимогою суму податкового боргу у вигляді пені в розмірі 39047,14 грн. з усіх реєстрів боргу платника податків; стягнув з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму судового збору у розмірі 704,80 грн.
Додатковим рішенням від 4 жовтня 2018 року Харківський окружний адміністративний суд стягнув з Головного управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 у розмірі 5000 грн.
Не погодившись із рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 і додатковим рішеннями суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Харківській області подало апеляційну скаргу.
12 листопада 2018 Харківським апеляційним адміністративним судом відкрито апеляційне провадження по перегляду рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018.
Ухвалою від 28 січня 2019 року Другий апеляційний адміністративний суд залишив без руху апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2018 року та запропонував сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а саме 1057,20 грн (704,80*150%=1057,20 грн).
У зв'язку з не усуненням недоліків апеляційної скарги на додаткове рішення від 4 жовтня 2018 року Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 лютого 2019 року апеляційну скаргу повернув.
Не погодившись з ухвалою апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що Законом України «Про судовий збір» встановлено, що за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. При цьому, судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення, а відтак, судовий збір за подання апеляційної скарги на додаткове рішення також не повинен сплачуватися.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав до суду, що не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали апеляційного суду, 11 лютого 2019 року від скаржника надійшов лист з проханням відкрити апеляційне провадження за скаргою на додаткове рішення, яке обґрунтоване тим, що судовий збір не підлягає стягненню, оскільки відповідно до пункту 5 частини другої статті 3 Закону України «про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення. Проаналізувавши клопотання скаржника та матеріали справи, суд дійшов висновку, що таке не підлягає задоволенню, оскільки оскаржуване додаткове рішення прийняте за результатами розгляду заяви позивача про розподіл судових витрат в адміністративній справі, а саме - про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, подану відповідно до статті 139 КАС України, після розгляду справи по суті, тобто такі рішення не є наслідком судової помилки.
Отже, колегією суддів визначено, що спірним у цій справі є питання, чи є додаткове рішення суду про розподіл судових витрат тим судовим рішенням, за оскарження якого має сплачуватися судовий збір згідно з Законом України «Про судовий збір».
Верховний Суд вже розглядав зазначене питання, і постановою Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №240/6150/18 (провадження №К/9901/21650/19) здійснено відступ від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах щодо сплати судового збору при зверненні до суду із скаргою на додаткове судове рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат, викладеного в ухвалах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2019 року (справа №709/2076/17), 24 січня 2019 року (справа №810/2809/17), 25 січня 2019 року (справа №826/7066/18), 3 липня 2019 року (справа №826/8890/18) 19 липня 2019 року (справа №810/2760/17) та 1 липня 2019 року (справа №520/8309/18).
У цій постанові суду Об'єднана палата проаналізувала норми Закону України «Про судовий збір» та Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у їх системному зв'язку і зазначила, що розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесення судових витрат). Таким чином, оскарження судового рішення щодо розподілу судових витрат може відбуватися або шляхом оскарження рішення по суті спору в частині розподілу судових витрат, або шляхом оскарження додаткового судового рішення.
Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Додаткове судове рішення або ухвала суду про відмову в ухваленні додаткового судового рішення можуть бути оскаржені в загальному порядку.
Об'єднана палата дійшла висновку, що при апеляційному та касаційному оскарженні додаткових судових рішень, ухвалених відповідно до пунктів 2-3 частини першої статті 252 КАС України, а саме: при ухваленні рішень, в яких суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення або судом не вирішено питання про судові витрати, судовий збір не сплачується, оскільки розмір судового збору при поданні позову не залежить від того, який спосіб виконання судового рішення, у випадку задоволення позовної вимоги по суті спору, просить обрати позивач, або від вимоги щодо розміру та порядку розподілу судових витрат. Вказані питання не є самостійними позовними вимогами в розумінні КАС України та не входять до ціни позову, тому не підлягають оплаті окремо при зверненні до суду із позовом або відповідною заявою, передбаченою процесуальним законодавством, тобто не є об'єктом справляння судового збору.
Вимоги про розподіл судових витрат не відносяться до позовних та не впливають на розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви. Враховуючи, що розмір судового збору за подання скарги на рішення суду залежить від суми судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (крім оскарження ухвали суду з процесуальних питань), то і підстави вимагати сплати судового збору за подання апеляційної або касаційної скарги на додаткове рішення (додаткову постанову) суду щодо розподілу судових витрат відсутні.
Таким чином, за наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку, що судовий збір не сплачується при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат або встановлено порядок виконання судового рішення, тобто вирішення тих питань, які не пов'язані із вимогами адміністративного позову, але в обов'язковому порядку мають бути вирішені судом.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356 КАС України, суд
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити.
Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року у справі №2040/6743/18 скасувати.
Справу №2040/6743/18 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Т.А. Чумаченко