21 липня 2022 року
м. Київ
справа № 826/18492/14
адміністративне провадження № К/990/17662/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Жука А.В.,
перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року
у справі №826/18492/14
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Київській області, Головного управління Державної податкової служби у Київській області
про скасування наказу, поновлення на роботі,-
11 липня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №826/18492/14.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту вп'яте поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому Судом встановлено, що подана відповідачем касаційна скарга є аналогічною за змістом повторно поданій касаційній скарзі, яка ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року (К/9901/44826/21) повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Разом з цим відповідач, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, зазначає ті ж підстави та мотиви касаційного оскарження судових рішень із посиланням на ту ж саму постанову Верховного Суду, якій вже надавалася оцінка Верховним Судом в ухвалі від 14 грудня 2021 року (зокрема, щодо правонаступництва та незастосування висновків Верховного Суду у справі №826/9815/18 щодо відсутності правонаступництва між ДФС та ДПС, не дослідження судами відповідних нормативно-правових актів, порушення статті 235 КЗпП України, пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, здійснення втручання в дискреційні повноваження ДПС), тобто скаржник не викладає передбачені процесуальним законом підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Слід зазначити, що посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач не зазначає, в чому саме судове рішення у цій справі суперечить висновкам Верховного Суду, які наведені у зазначених ним постанові Верховного Суду №826/9815/18, а посилання на постанову Верховного Суду зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки.
Також слід зазначити, лише посилання на неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку суду касаційної інстанції про застосування норми права за відсутності посилання на конкретну норму права, щодо застосування якої суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, цитування нормативно-правових актів та частковий виклад постанов суду касаційної інстанції не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Тобто, зазначені скаржником посилання не узгоджуються зі змістом пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України.
Крім цього, Верховний Суд також відхиляє доводи скаржника щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні відповідно до пункту 2 частини четвертої 328 КАС України, оскільки у касаційній скарзі відсутні обґрунтовані мотиви, за яких суд може відкрити касаційне провадження на підставі цієї правової норми.
Зокрема, Судом встановлено, що в даній касаційній скарзі міститься такі ж самі аргументи щодо пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, що були вказані в скарзі, яка ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року повернута скаржнику, а саме лише вказівка відповідача на застосування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду у справі №826/16191/17, який не має подібних правовідносин, а тому не міг бути застосований в даній справі.
Суд звертає увагу, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному застосуванню цієї норми.
Формальне цитування частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема пункту 2 цієї правової норми, без наведення відповідного обґрунтування у взаємозв'язку із правовими висновками, здійсненими Верховним Судом, суперечить вимогам щодо форми і змісту касаційну скарги, встановленими КАС України, яким вона має відповідати в частині викладення відповідної підстави для касаційного оскарження - пункт 2частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, формальне посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження без належного обґрунтування такого посилання не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Таким чином, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне чи помилкове визначення унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Державної податкової служби України підлягає поверненню як така, що не містить підстав визначених частиною 4 статті 328 КАС України для касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №826/18492/14.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
1. Касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №826/18492/14 - повернути скаржнику.
2. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
3. Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
..............................
А.В. Жук
Суддя Верховного Суду