19 липня 2022 року
м. Київ
справа № 804/6755/16
касаційне провадження № К/9901/37729/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 (головуючий-суддя Захарчук-Борисенко Н.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 (головуючий суддя: Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Вітлюс» (далі у тексті - ТОВ ВКФ «Вітлюс», Товариство) до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі у тексті - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, Управління) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
11.10.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Вітлюс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській областіі, у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за формою «Р» від 04.10.2016 № 0006961401.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, висновки податкової перевірки є хибними, такими, що не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового та цивільного законодавства, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 25.10.2016 позов задовольнив повністю.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07.02.2017 залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій представник відповідача, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі, просить скасувати судові рішення та у задоволенні позову відмовити.
Позивач своїм правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду судового рішення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06.06.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017; далі по тексту - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд ухвалою від 18.07.2022 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 19.07.2022.
Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, Верховний Суд виходить з такого.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Вітлюс» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 19428574), перебуває на обліку в ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області, є платником ПДВ з 08.09.1997.
На підставі листа ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області №5969/10/04-62-22-3 від 17.02.2015 ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Вітлюс» надало податковому органу витребувані фінансові документи.
Позивачем, внаслідок усних зауважень податкового органу щодо виявлених недоліків первинних документів ТОВ ВКФ «Вітлюс» з «сумнівними» контрагентами подано до податкового органу заяви від 16.04.2015 про застосування податкового компромісу по ПДВ з уточнюючими розрахунками до них, від якої у подальшому позивач відмовився.
У період з 08.06.2015 по 12.06.2015 ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ ВКФ «Вітлюс» з питань, які стосуються витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та суми завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, в межах податкових (звітних) періодів та суб'єктів господарювання, по господарських операціях (взаємовідносинах), за якими платником податків подано уточнюючі розрахунки, за результатами якої 15.06.2015 року складено акт за № 2946/01-62-22-1/19428574.
Згідно з висновками вказаного акту перевірки податковим органом встановлено:
- підтвердження даних уточнюючих розрахунків щодо самостійної відмови від «сумнівного» податкового кредиту на суму ПДВ 5 038 655, 49 грн;
- не підтверджено дані уточнюючих розрахунків по процедурі податкового компромісу від 16.04.2015 за лютий 2014 року на суму ПДВ 209 762, 00 грн, за березень 2014 року на суму ПДВ 354 669, 00 грн, що призвело до порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) та заниження податку на додану вартість в сумі 564 431, 00 грн, у тому числі за лютий 2014 року на суму 209 762, 00 грн та за березень 2014 року в сумі 354 669, 00 грн через не вірно вказаний ідентифікаційний код юридичної особи в уточнюючих розрахунках;
- порушення пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, підрозділу 9 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, які внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» від 25.12.2014 року № 63-VIII, через заниження податку на прибуток на загальну суму 1 142 529, 00 грн, в тому числі: ІІ квартал 2012 року - 501 139, 00 грн, ІІІ квартал 2012 року - 641 390, 00 грн, оскільки позивачем не подано податковому органу уточнюючих розрахунків по процедурі податкового компромісу.
Зазначеною перевіркою податковим органом перевірявся період з 01.05.2012 по 31.03.2014, однак, податок на прибуток досліджено та донараховано за ІІ та ІІІ квартали 2012 року, а період січня-березня 2014 року залишено ДПІ без дослідження правильності оподаткування податком на прибуток за результатами процедури податкового компромісу.
Крім того, в період з 10.08.2016 по 23.08.2016 Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області проведено планову виїзну перевірку ТОВ ВКФ «Вітлюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року, за наслідками якої 31.08.2016 складено акт перевірки №470/04-36-14-01-07/19428574, висновками якого в тому числі зазначено про заниження позивачем податку на прибуток в сумі 486 871, 00 грн, в тому числі за 2014 рік в сумі 486 162, 00 грн, за І півріччя 2016 року в сумі 709, 00 грн.
Крім того, висновками вказаного акту перевірки встановлено порушення позивачем пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), підрозділу 9 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, які внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» від 25.12.2014 № 63-VIII, чим занижено податок на прибуток у сумі 486 871, 00 грн, у тому числі за 2014 рік в сумі 486 162, 00 грн, за І півріччя 2016 року у сумі 709, 00 грн.
На підставі акту перевірки від 31.08.2016 № 470/04-36-14-01-07/19428574 Головним Управлінням ДФС у Дніпропетровській області 04.10.2016 прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0006961401, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на суму 486 871, 00 грн, та нараховано штрафну санкцію на суму 24 435, 50 грн.
Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Зважаючи на вказане та оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи як у першій так і у апеляційній інстанціях, жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено, а тому підстави для скасування судових рішень відсутні.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Так, підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум такого відшкодування за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Статтею 200 ПК України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.
Перелік осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування, визначений у пункті 200.5 зазначеної статті. Зокрема, це особи, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).
За змістом цієї норми особи, які хоча і мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо податковий кредит, тобто сума, на яку платник податку на додану вартість може зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, нарахована внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацом 1 пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі у тексті - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Також, у відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Зміст наведених положень у їх системному зв'язку свідчить про те, що наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.
Тобто, зарахування здійснюється у зв'язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з пунктом 200.3 статті 200 ПК при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Аналіз зазначених норм закону свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій, виходячи з такого.
Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір щодо правомірності винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за формою «Р» від 04.10.2016 № 0006961401, яке ґрунтується на висновках останнього про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Акцент Трейд», ТОВ «Спецторг-Інвест», ТОВ «Дніпросфера».
Податковим органом в акті перевірки зазначено про нереальність господарських операцій між ТОВ ВКФ «Вітлюс» його контрагентами (ТОВ «Акцент Трейд», ТОВ «Спецторг-Інвест», ТОВ «Дніпросфера») за період січень-березень 2014 року та формальність складання первинних документів, оскільки товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам Наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 року № 488/346, через відсутність конкретної адреси навантаження товарно-матеріальних цінностей (зазначено лише - м.Дніпропетровськ або м.Дніпропетровськ, вул.Мечнікова), що позбавляє можливості визнати факт транспортування товарно-матеріальних цінностей. Також відповідачем зазначено про відсутність об'єктів оподаткування по ланцюгу постачання товарно-матеріальних цінностей.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
У ході розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність формування позивачем даних податкового обліку за результатом господарських операцій з контрагентом з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів. Оцінюючи облікові документи, надані позивачем щодо цих операцій, суди визнали їх достовірними та достатніми доказами, що підтверджують як спірні операції, так і задекларовані позивачем показники податкового обліку.
Cуди відхилили доводи контролюючого органу про допущені позивачем порушення вимог податкового законодавства, які були виявлені під час проведення перевірки, щодо безпідставності формування даних податкового обліку за господарськими операціями, які не підтверджені належними первинними документами та проведені (оформлені) з контрагентами, які мають ознаки фіктивності та у яких відсутні необхідні умови та ресурси для проведення відповідної господарської діяльності, й дійшли висновку про достовірність задекларованих позивачем даних, а відповідно і про правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями проведеними з контрагентом-постачальником, оскільки такі операції фактично відбулись та є реальними.
Судами установлено, що у перевіряємий період ТОВ ВКФ «Вітлюс» мало взаємовідносини з ТОВ «Сіріус Стандарт», ТОВ «Фортуна-Контракт», ТОВ «Акцент Трейд», ТОВ «Спецторг-Інвест».
Так, між ТОВ ВКФ «Вітлюс" та ТОВ «Акцент Трейд» 02.01.2014 року укладено договір № 1412, у відповідності до умов якого ТОВ «Акцент Трейд» (постачальник) зобов'язався передавати ТОВ ВКФ «Вітлюс» (покупець) товар (гумова суміш), а покупець прийняти такий товар та оплати на умовах договору.
На підтвердження виконання господарської операції позивачем під час перевірки та до матеріалів справи надано:
- видаткові накладні №167 від 02.01.2014, №168 від 03.01.2014, №327 від 07.02.2014, №328 від 10.02.2014, №1013 від 03.03.2014, №1015 від 05.03.2014, №1018 від 11.03.2014, №1021 від 14.03.2014, №1028 від 25.03.2014;
- податкові накладні від 02.01.2014 №232, від 03.01.2014 №233, від 07.02.2014 №67, від 10.02.2014 №68, від 03.03.2014 №402, від 05.03.2014 №404, від 11.03.2014 №407, від 14.03.2014 №410, від 25.03.2014 №417;
- платіжні доручення від 21.02.2014 №79, від 26.02.2014 №84, від 26.02.2014 №86, від 27.02.2014 №87, від 05.03.2014 №96, від 05.03.2014 №95, від 05.03.2014 №97, від 20.03.2014 №36, від 20.03.2014 №140, від 03.04.2014 №60, від 17.04.2014 №74.
Товар за договором №1412 від 02.01.2014 перевозився водієм ТОВ ВКФ «Вітлюс» ОСОБА_1 . Трудові відносини між зазначеною особою та позивачем підтверджуються наказом ТОВ ВКФ «Вітлюс» №25 від 03.06.2013, заявою від 31.05.2013, типовим договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.
Також, на підставі нотаріально засвідченого договору оренди автомобіля від 05.11.2009, укладеного між ТОВ ВКФ «Вітлюс» та ОСОБА_2 , у розпорядженні ТОВ ВКФ «Вітлюс» перебував автомобіль бортовий маловантажний-В марки «ГАЗ 330202 СПГ», 2006 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , зареєстрований РП РЕВ 2-го MB ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області. Факт передачі в оренду вищевказаного автомобіля підтверджується актом приймання-передачі автомобіля від 05.02.2009.
Із вказаних документів вбачається , що договір оренди автомобіля укладено сторонами строком на п'ять років, тобто до 05.11.2014 року. Спірні операції відбувались протягом січня 2014 року - березня 2014 року, тобто під час дії договору оренди автомобіля.
Здійснення транспортування товару від місця навантаження до місця призначення - складу ТОВ ВКФ «Вітлюс» за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Шинна, 27, підтверджується товарно-транспортними накладними №Р167 від 02.01.2014, №Р168 від 03.01.2014, №Р327 від 07.02.2014, №Р328 від 10.02.2014, №1013 від 03.03.2014, №Р1015 від 05.03.2014, №Р1017 від 11.03.2014, №Р1020 від 14.03.2014, №П1028 від 25.03.2014.
Весь отриманий від ТОВ «Акцент-Трейд» товар поставлено на склад ТОВ ВКФ «Вітлюс» за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Шинна, 27, та оприбуткований там, що підтверджується картками складського обліку форми М-17 за № 7748, 5783, 645, 1970, 7687, відповідно до яких зазначено дату надходження товару на адресу позивача; особу, від якої одержано товар; вид та кількість товару й підпис отримувача.
Товар (гумова суміш) закуповувався ТОВ ВКФ «Вітлюс» у зв'язку з виробничою необхідністю, а саме для виготовлення продукції та її подальшого продажу.
Крім того, між ТОВ ВКФ «Вітлюс» та ТОВ «Дніпросфера» 02.01.2014 року укладено договір № 87, у відповідності до умов якого ТОВ «Дніпросфера» (постачальник) зобов'язався передавати ТОВ ВКФ «Вітлюс» (покупець) товар (гумова суміш, крд, стрічки бинту вальні), а покупець приймати такий товар та оплачувати на умовах договору).
На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем під час перевірки та до матеріалів справи надано: видаткові накладні №173 від 06.01.2014, №174 від 13.01.2014 року, №175 від 15.01.2014, №780 від 03.03.2014, №781 від 04.03.2014, №782 від 05.03.2014, №783 від 06.03.2014, №784 від 07.03.2014, №785 від 11.03.2014, №786 від 12.03.2014 року, №787 від 13.03.2014 року, №788 від 14.03.2014 року, №789 від 17.03.2014 року, №790 від 19.03.2014 року, №791 від 21.03.2014 року, №792 від 24.03.2014; податкові накладні від 06.01.2014 року №269, від 13.01.2014 року №270, від 15.01.2014 року №271, від 03.03.2014 року №443, від 04.03.2014 року №444, від 05.03.2014 року №445, від 06.03.2014 року №446, від 07.03.2014 року №447, від 11.03.2014 року №448, від 12.03.2014 року №449, від 13.03.2014 року №450, від 14.03.2014 року №451, від 17.03.2014 року №452, від 19.03.2014 року №453, від 21.03.2014 року №454, від 24.03.2014 року №455; платіжні доручення від 17.04.2014 року №235, від 17.04.2014 року №76, від 08.05.2014 року №101, від 26.02.2014 року №82, від 08.05.2014 року №136.
Пунктом 3.7 договору поставки поставку товару транспортом покупця, тобто ТОВ ВКФ «Вітлюс».
Товар перевозився водієм ТОВ ВКФ «Вітлюс» ОСОБА_1 автомобілем бортовим маловантажним-В марки «ГАЗ 330202 СПГ».
Здійснення транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними від 06.01.2014 року №Р173, від 13.01.2014 року №Р174, від 15.01.2014 року №Р175, від 03.03.2014 року №Р780, від 04.03.2014 року №Р781, від 05.03.2014 року №Р782, від 06.03.2014 року №Р783, від 07.03.2014 року №Р784, від 11.03.2014 року №Р785, від 12.03.2014 року №Р786, від 13.03.2014 року №Р787, від 14.03.2014 року №Р788, від 17.03.2014 року №Р789, від 19.03.2014 року №Р790, від 21.03.2014 року №Р791, від 24.03.2014 року №Р792.
Весь отриманий від ТОВ «Дніпросфера» товар поставлено на склад ТОВ ВКФ «Вітлюс» за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Шинна, 27, що підтверджується картками складського обліку форми М-17 №№1977 6991 7375.
Крім того, між ТОВ ВКФ «Вітлюс» та ТОВ «Спецторг-Інвест» 24.02.2014 року укладено договір №108, у відповідності до умов якого ТОВ «Спецторг-Інвест» (постачальник) зобов'язався передавати ТОВ ВКФ «Вітлюс» (покупець) товар (арматура заставна та т.і), а покупець приймати такий товар та оплачувати на умовах договору.
На підтвердження виконання умов зазначеного договору суду надано:
- видаткові накладні №689 від 03.03.2014 року, №690 від 04.03.2014 року, №691 від 05.03.2014 року, №692 від 06.03.2014 року, №693 від 07.03.2014 року;
- податкові накладні від 03.03.2014 року №481, від 04.03.2014 року №482, від 05.03.2014 року №483, від 06.03.2014 року №484, від 07.03.2014 року №485.
Здійснення транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними №Р689 від 03.03.2014 року, №Р690 від 04.03.2014 року, №Р691 від 05.03.2014 року, №Р692 від 06.03.2014 року, №Р693 від 07.03.2014.
Крім того, між ТОВ ВКФ «Вітлюс» та ТОВ «Спецторг-Інвест» 24.02.2014 року укладено договір №107, у відповідності до умов якого ТОВ «Спецторг-Інвест» (постачальник) зобов'язався передавати ТОВ ВКФ «Вітлюс» (покупець) товар, а покупець приймати такий товар та оплачувати на умовах договору.
На підтвердження виконання умов зазначеного договору суду надано:
- видаткові накладні №684 від 03.03.2014 року, №685 від 04.03.2014 року, №686 від 05.03.2014 року, №687 від 06.03.2014 року, №688 від 07.03.2014; податкові накладні від 03.03.2014 року №476, від 04.03.2014 року №477, від 05.03.2014 року №478, від 06.03.2014 року №479, від 07.03.2014 року №480.
Здійснення транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними №Р684 від 03.03.2014 року, №Р685 від 04.03.2014 року, №Р686 від 05.03.2014 року, №Р687 від 06.03.2014 року, №Р688 від 07.03.2014.
Також, між ТОВ ВКФ «Вітлюс» та ТОВ «Спецторг-Інвест» 02.01.2014 року укладено договір №88, у відповідності до умов якого ТОВ «Спецторг-Інвест» (постачальник) зобов'язався передавати ТОВ ВКФ «Вітлюс» (покупець) товар, а покупець приймати такий товар та оплачувати на умовах цього договору.
На підтвердження виконання умов зазначеного договору суду надано: видаткові накладні №174 від 03.01.2014 року, №175 від 16.01.2014 року, №176 від 20.01.2014 року, №387 від 04.02.2014 року, №388 від 06.02.2014 року, №389 від 24.02.2014 року, №680 від 11.03.2014 року, №681 від 12.03.2014 року, №682 від 14.03.2014 року, №683 від 17.03.2014 ; податкові накладні від 03.01.2014 року №236, від 16.01.2014 року №237, від 20.01.2014 року №238, від 04.02.2014 року №376, від 06.02.2014 року №377, від 17.03.2014 року №475, від 12.03.2014 року №473, від 14.03.2014 року №474, від 17.03.2014 року №475; платіжними дорученнями від 08.04.2014 року №61, від 17.04.2014 року №75, від 17.04.2014 року №77, від 21.02.2014 року №77, від 21.02.2014 року №81, від 26.02.2014 року №83,від 20.03.2014 року№141.
Здійснення транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними №Р174 від 03.01.2014 року, №Р175 від 16.01.2014 року, №Р176 від 20.01.2014 року, №Р387 від 04.02.2014 року, №Р389 від 24.02.2014 року, №Р680 від 11.03.2014 року, №Р681 від 12.03.2014 року, №Р682 від 14.03.2014 року, №Р683 від 17.03.2014.
Крім того, на підтвердження виконання умов договорів між ТОВ ВКФ «Вітлюс» та ТОВ «Спецторг-Інвест» надано картки складського обліку матеріалів №№6875, 7640, 959, 955, 954, 769, 951, 2262, 3394, 6422, 6423, 3131, 7318, 7659, 7267, 748, 966, 1360, 7593, 0031, 2002, 5490, 965, 6954, 5494, 5491, 7686, 4907, 1914, 7685, 7748, 957, 4722, 682, 5495, 7592, 1011, 1057, 7762 7761 1426 8012.
Придбаний позивачем товар використовувався у господарській діяльності (виготовлення гумових деталей) та реалізовувся позивачем ТОВ «Восток Руда», ВАТ «Южний гірничо-збагачувальний комбінат», ТОВ «Торгівельна промислова інвестиційна компанія», ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод», ПАТ «АрсілорМіттал Кривий Ріг», ПП «Агроспецпроект», ЗАТ «Ерлан» що підтверджується наступними документами: договір купівлі-продажу №011111 від 01.11.2011 року з додатками; видаткові накладні №77 від 18.03.2014 року, №78 від 18.03.2014 року, довіреності №213 від 18.03.2014 року, товарно-транспортна накладна № 59000050538632, акт приймання-передачі від 18.03.2014 року; договір №1049 від 05.07.2012 року з додатками; видаткова накладна №2 від 10.01.2014; товарно-транспортна накладна №59000041382165, акт приймання-передачі продукції від 10.01.2014; договір №35 П-13 від 23.12.2013; видаткова накладна №4 від 03.01.2014 року, довіреність № 6 від 24.12.2013; договір №139-09-01 від 11.01.2012 року з додатками; видаткова накладна № 7 від 17.01.2014, довіреність від 17.01.2014 № 80, товарно-транспортна накладна № Р7 від 17.01.2014 року; договір №1655-08-01 від 21.10.2013; видаткова накладна №6 від 17.01.2014 року, товарно-транспортні накладні №Р6 від 17.01.2014 року, №26 від 23.01.2014 року, довіреність №125 від 23.01.2014 року, товарно-транспортна накладна №59000043182831, видаткова накладна №61 від 27.02.2014 року, товарно-транспортна накладна №Р61 від 27.02.2014 року, довіреність від 20.02.2014 року за №361; договір поставки № 44 від 15.01.2013; видаткова накладна №1 від 10.01.2014 року, товарно-транспортна накладна №59998006986596, видаткові накладні №10 від 17.01.2014 року, №11 від 17.01.2014 року, № 14 від 17.01.2014 року, № 9 від 17.01.2014 року, довіреності від 17.01.2014; договір №33 П-13 від 14.10.2013 року з додатками; видаткова накладна №34 від 29.01.2014 року, довіреність від 29.01.2014 року, товарно-транспортна накладна № 59998007425228; договір поставки № 880 від 11.03.2013 року; видаткова накладна №22 від 23.01.2014 року, товарно-транспортна накладна № Р22 від 23.01.2014 року, довіреності від 22.01.2014 року за № 307, №30, видаткова накладна №28 від 24.01.2014; договір постачання №034/СН від 17.01.2014 року з додатками; видаткова накладна №30 від 27.01.2014 року, довіреність від 27.01.2014 року за № 65, товарно-транспортна накладна № Р30 від 27.01.2014;договір № 3759 від 28.12.2012 року з додатками; видаткова накладна № 38 від 05.02.2014 року, товарно-транспортна накладна № Р38 від 05.02.2014 року; договір № 5П-14 від 22.01.2014 року з додатками; видаткова накладна № 43 від 07.02.2014 року, довіреність від 07.02.2014 року за № 40, товарно-транспортна накладна № 59998007615626; договір № 30 від 04.01.2011 року з додатками; видаткова накладна № 65 від 28.02.2014 року, довіреність № 000172, товарно-транспортна накладна № 65 від 28.02.2014; картки складського обліку матеріалів № 682, 3131, 7317.
Суди дійшли висновку, що вся зазначена вище первинна документація містить усі необхідні реквізити, передбачені п.п.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у тому числі зазначено найменування продукції, об'єми постачання, виконавці, печатки, суми коштів, що сплачені на виконання угод та т.і.
Судами попередніх інстанцій установлено, що досліджені під час судового розгляду документи бухгалтерського та податкового обліку є належними первинними документами, які є підставою для податкового обліку та містять відомості, що у повній мірі відображають суть господарської операції, яка відбулась між позивачем та його контрагентом.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій із вказаними контрагентами цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Відповідно до абзацу першого підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Отже, у податковому обліку витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та суми ПДВ, включені до податкового кредиту, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та витрати, пов'язані із цією операцією. Податковий кредит, крім іншого, має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту та витрат, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують дійсно мали місце.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку.
За умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми ПДВ податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 ПК, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженим (правомірними), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.
Це відповідає нормі абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Ця норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 ПК, відповідно до якої обов'язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексом України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.
Оцінка доказів судами попередніх інстанцій, на підставі якої суди встановили обставини у цій справі, відповідає правилам оцінки доказів, визначеним статтею 90 КАС, зокрема правилу оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, вмотивованого відхилення або врахування кожного доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували наведені вище норми матеріального права до встановлених обставин у справі.
Ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.
Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку договорам між позивачем та його контрагентами, первинним документам, що були складені у межах вказаних договорів, наявності у позивача та його контрагентів податкової та господарської правосуб'єктності на момент вчинення спірних правовідносин, відсутності доказів з боку контролюючого органу, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли без мети настання реальних наслідків, врахували обставини, встановлені судами під час дослідження обставин справи та із урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності, встановили реальність господарських операцій та дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, з приводу правомірності якого виник спір.
За правилами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
08.02.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", від 15.01.2020 №460-IX, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Касаційний перегляд справи здійснено в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС.
Керуючись статтями 52, 250, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 справі № 804/6755/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова