Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа №990/18/22
адміністративне провадження № П/990/18/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
головуючого судді - Губської О.А.,
суддів: Калашнікової О.В., Мацедонської В.Е., Соколова В.М., Шевцової Н.В.
розглянув у порядку письмового провадження
адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, -
Зміст позовних вимог та предмет спору
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з вказаною позовною заявою.
1.1. Позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 23 грудня 2021 року №2357/0/15-21 «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку».
Стислий виклад позицій учасників справи
2. Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відмовою у задоволенні заяви про звільнення її з посади судді Київського окружного адміністративного суду у відставку у зв'язку із тим, що вона не має необхідного для цього стажу роботи на посаді судді, у тому числі з урахуванням іншої діяльності, яка може бути зарахована до такого стажу, відповідачем порушені її права. На обґрунтування підстав позову позивач зазначає про те, що у зв'язку із прийняттям Закону України від 7 червня 2018 року № 2447-VIII «Про Вищий антикорупційний суд», який набрав чинності 5 серпня 2018 року, і яким внесено зміни до статті 137 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), вона має необхідний стаж роботи, який дає їй право на відставку. Позивач вважає спірне рішення відповідача протиправним, оскільки воно, на її думку, порушує принцип рівності громадян перед законом, є дискримінаційним та таким, що порушує її права.
3.1. 12 квітня 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву Вищої ради правосуддя, у якому остання повідомляє, що при ухваленні спірного рішення вона керувалась положеннями Конституції України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про Вищу раду правосуддя», про що зазначено в тексті оскаржуваного рішення. Вказує, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 липня 2018 року № 2509-УІІІ «Про Вищий антикорупційний суд» статтю 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено частиною другою, згідно з якою до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Водночас абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Отже, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. При обчисленні стажу, який дає право на відставку, окремо варто застосовувати положення частини першої статті 137 згаданого Закону, положення частини другої цієї статті як стаж, який зараховується додатково. Водночас, оспорюване позивачем рішення містить визначені законом підстави для його прийняття та мотиви, з яких Рада дійшла саме такого висновку.
Клопотання учасників справи та процесуальні дії у справі
3. Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито провадження в цій адміністративній справі та відповідно до частини другої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
4. Судове засідання призначено на 14 березня 2022 року об 11:00 годині.
5. 14 березня 2022 року розгляд цієї справи не відбувся.
6. Наступне судове засідання призначено на 11:00 годину 27 червня 2022 року.
7. 20 червня 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без її участі.
8. 21 червня 2022 аналогічна заява надійшла від відповідача.
9. У судовому засіданні 27 червня 2022 року, враховуючи вказані заяви сторін у справі, Суд у порядку частини дев'ятої статті 205 КАС України ухвалив розглянути справу у письмовому провадженні.
Встановлені у справі обставини та зміст спірних правовідносин
33. Указом Президента України від 23 квітня 2008 року №392/2008 ОСОБА_1 призначена строком на п'ять років на посаду судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим.
34. Указом Президента України від 18 червня 2010 року №713/2010 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Київського окружного адміністративного суду у межах п'ятирічного строку.
35. Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року №211-VII позивач обрана суддею безстроково.
36. 03 грудня 2021 року позивач подала до ВРП заяву про звільнення у відставку, згідно з пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
37. ВРП під час вивчення документів з метою визначення наявності відповідного стажу для звільнення у відставку судді ОСОБА_1 (копій актів про призначення та обрання на посаду судді, трудової книжки, довідки про роботу на посаді судді, диплома про освіту) встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді на день надходження її заяви про звільнення у відставку підлягає зарахуванню робота на посаді судді (13 років 4 місяці 14 днів згідно з відомостями трудової книжки, з яких 2 роки 15 днів на посаді судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим, 11 років 3 місяці 29 днів на посаді судді Київського окружного адміністративного суду), половина строку навчання за денною формою в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка (2 роки 5 місяців) та 3 роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та який надавав право на призначення на посаду судді.
38. Таким чином ВРП дійшла висновку, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді становить 18 років 9 місяців 14 днів.
39. Відтак, члени ВРП на засіданні 23 грудня 2021 року, заслухавши доповідь члена ВРП ОСОБА_2 , який запропонував ВРП відмовити у звільненні ОСОБА_1 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, та розглянувши наявні у ВРП документи, дійшли висновку, що суддя ОСОБА_1 не має достатнього для звільнення у відставку стажу роботи, встановленого статтею 116 Закону № 1402-ІІ, а тому відмовили їй у звільненні у відставку.
40. Отже, 23 грудня 2021 року ВРП прийняла рішення №2357/0/15-21 «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку».
41. Позивач, вважаючи вказане рішення Вищої ради правосуддя протиправним та таким, що порушує її права, звернулася з цим позовом до суду.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
42. Відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.
43. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя визначено статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України.
44. Згідно з частиною другою вказаної статті, такі адміністративні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п'яти суддів.
45. Частина четверта цієї ж правової норми закріплює повноваження Верховного Суду за наслідками розгляду таких адміністративних справ
46. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституція України
47. Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
48. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
49. Пункт 4 частини шостої статті 126. Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Підставами для звільнення судді є:
4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;
Закон України від 15 грудня 1992 року №2862-ХII «Про статус суддів» (у редакції, яка була чинною на час призначення позивача на посаду судді)
50. Частина перша статті 7
1. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
51. Абзац другий частини четвертої статті 43
До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №1402-VIII)
52. Частина перша статті 69
На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.
53. Стаття 112. Загальні умови звільнення судді з посади
1. Суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.
2. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя".
54. Частини перша статті 116. Звільнення судді з посади за його заявою про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням
1. Суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
55. Стаття 137. Стаж роботи судді
1. До стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
2. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
56. Абзац 4 пункту 34 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення"
Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (що діяла на час призначення судді на посаду; далі - Постанова № 865)
57. Пункт 3-1.
Судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату та щомісячне грошове утримання у розмірі 100 відсотків, судді Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів - 50 відсотків передбаченого законом щомісячного довічного грошового утримання, належного їм у разі виходу у відставку.
До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду
58. Суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини в адміністративній справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх обґрунтованість на підставі належних і допустимих доказів, дійшов таких висновків.
59. Вирішуючи цей спір Верховний Суд бере до уваги положення статті 55 Конституції України, а також те, що вирішення спорів, що виникають за участю Вищої ради правосуддя, віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
60. Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
61. Верховним Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із незгодою позивача із рішенням Вищої ради правосуддя від 23 грудня 2021 року №2357/0/15-21 «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку».
62. Вказане рішення прийняте відповідачем з тих підстав, що під час вивчення документів з метою визначення наявності відповідного стажу для звільнення у відставку судді встановлено, що суддя ОСОБА_1 не має достатнього для звільнення у відставку стажу роботи, встановленого статтею 116 Закону № 1402-ІІ, а тому відмовили їй у звільненні у відставку.
63. Крім цього, Верховний Суд установив, що з аналогічною заявою щодо звільнення з посади судді у відставку позивач зверталась до відповідача у 2018 році і рішенням ВРП від 13 грудня 2018 року №3862/0/15-18 «Про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Київського окружного адміністративного суду у відставку» у задоволенні вказаної заяви відмовлено з підстав відсутності у заявника достатнього стажу роботи.
64. ОСОБА_1 скористалася правом судового оскарження вказаного рішення ВРП від 13 грудня 2018 року №3862/0/15-18.
65. Рішенням Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі №9901/2/19, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
66. Велика Палата Верховного Суду у вказаному судовому рішенні зазначила, що окрім стажу роботи на посаді судді 10 років 5 місяців 26 днів, відповідач правильно зарахував ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на відставку судді, половину строку навчання в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка (2 роки 5 місяців), що загалом становить 12 років 10 місяців 26 днів. Також Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованим висновок суду першої інстанції про зарахування до стажу роботи позивачки на посаді судді також її стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого визначена частиною першою статті 7 Закону № 2862-XII, тобто трьох років.
67. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що ВРП, приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у відставку у зв'язку із тим, що вона не має достатнього стажу роботи, встановленого статтею 116 Закону № 1402-VIII та визначеного відповідно до статті 137 з урахуванням пункту 34 розділу ХII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, діяла у спосіб, визначений Законом № 1402-VIII. До того ж Велика Палата Верховного Суду наголосила, що такий підхід до застосування вказаних правових норм не є дискримінаційним та не порушує принцип рівності перед законом.
68. Отже, вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що до стажу роботи позивача, що дає право на відставку судді, крім стажу на посаді судді, необхідно зарахувати половину строку навчання в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка (2 роки 5 місяців) та три роки її стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого визначена частиною першою статті 7 Закону № 2862-XII. Крім цього, висловлено висновок про те, що такий підхід до застосування вказаних правових норм не є дискримінаційним та не порушує принцип рівності перед законом.
69. Таким чином, враховуючи правила статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України Суд зазначає, що при розгляді цієї справи вказані обставини доведенню не підлягають.
70. Разом з тим, аналізуючи доводи позовної заяви, яка розглядається у межах цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку, що позивачем наводяться аргументи щодо протиправності рішення ВРП від 23 грудня 2021 року №2357/0/15-21, які є аналогічними аргументам, які наводились у позові ОСОБА_1 до ВРП у справі №9901/2/19, і правова оцінка цим доводам надана Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у рішенні в цій справі від 14 березня 2019 року та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2019 року.
71. З огляду на це Верховний Суд вважає необхідним наголосити на такому.
72. Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
73. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
74. За правилами частини першої статті 116 Закону № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати у відставку.
75. Відповідно до абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII за суддями, призначеними чи обраними на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігається визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
76. Зазначена норма пов'язує визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею.
77. Судом встановлено, що на час призначення ОСОБА_1 суддею, питання визначення стажу, який дає право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону № 2862-ХІІ та Постановою №865, які встановлювали виключний перелік посад, робота на яких підлягала зарахуванню до стажу, що дає право на відставку судді.
78. Разом із цим, Суд звертає увагу, що відповідно до статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
79. Системний аналіз вказаної норми у її взаємозв'язку з абзацом четвертим пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави вважати, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 2447-VIII, яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
80. Водночас, частиною перша статті 7 Закону № 2862-ХІІ, яка була чинною на час обрання позивача на посаду судді, визначалось, що суддею міг бути громадянин України, який мав стаж роботи в галузі права не менш як три роки.
81. З огляду на зазначене, право на зарахування стажу роботи в галузі права три роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом № 2862-XII на день їх обрання.
82. Наведене свідчить про наявність у позивача права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку додатково трьох років роботи в галузі права.
83. З огляду на положення зазначених актів законодавства України та наявний у позивача стаж роботи на посаді судді, який на день її звернення з заявою про звільнення з посади судді у відставку становить 13 років 4 місяці 14 днів, до стажу роботи, що дає позивачеві право на відставку, підлягає зарахуванню половина строку навчання в Київському державному університеті імені Т. Шевченка (2 роки 5 місяців), а також три роки в галузі права. Тобто стаж роботи, що дає позивачу право на відставку, становить 18 років 9 місяців 14 днів.
84. Ураховуючи наведене Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 станом на день звернення з відповідною заявою до ВРП не має необхідного 20-річного стажу роботи, що дає ій як судді право на відставку, ВРП обґрунтовано відмовила їй у задоволенні такої заяви.
85. Водночас, Верховний Суд наголошує, що такий підхід до застосування вказаних правових норм не є дискримінаційним та не порушує принцип рівності перед законом, оскільки абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено збереження за суддями, призначеними чи обраними на посаду до набрання чинності цим Законом, порядку визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
86. Крім того, Верховний Суд вважає безпідставним твердження позивача про те, що ВРП застосувавши до поданої заяви про відставку положення абзац 4 пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII суттєво звузила обсяг прав, які надаються суддям Законом № 1402-VIII в частині порядку обрахування стажу, який дає право на відставку, з огляду на таке.
87. За змістом статті 1, частин першої, другої статті 8 Основного Закону Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі й мають відповідати їй.
88. Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
89. У Рішенні Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
90. Відповідно до правової позиції ЄСПЛ вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (пункт 84 рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 155 рішення ЄСПЛ від 29 квітня 2003 року у справі «Полторацький проти України», заява № 38812/97).
91. ЄСПЛ також відзначав, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06).
92. У справі, яка розглядається, не йдеться про застосування нового нормативно-правового акта, який звужує такі права порівняно з раніше діючим законодавством, тому доводи позивачки щодо звуження обсягу прав, які надаються суддям Законом № 1402-VIII, є безпідставними.
93. Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 червня 2019 року.
94. Отже, Верховний Суд резюмує, що у спірних правовідносинах ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Київського окружного адміністративного суду у відставку у зв'язку із тим, що вона не має достатнього стажу роботи, встановленого статтею 116 Закону № 1402-VIII та визначеного відповідно до статті 137 з урахуванням пункту 34 Розділу ХII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, Вища рада правосуддя діяла у спосіб, передбачений Законом № 1402-VIII.
95. Відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України під час судового розгляду справи відповідачем доведено правомірність спірного рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Київського окружного адміністративного суду у відставку.
96. Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надала.
97. На підставі викладеного, Верховний Суд вважає відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
98. Крім цього, перевіряючи обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя, колегія суддів виходить також із того, що Законом України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено підстави, за яких може бути оскаржене та скасоване рішення Вищої ради правосуддя.
99. Враховуючи ці підстави, Верховний Суд в межах судового контролю легальності вказаного рішення Вищої ради правосуддя під час розгляду цієї справи виходить з обов?язку суду перевірити чи склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, мав повноважень його ухвалювати; чи підписане це рішення всіма членами Вищої ради правосуддя, які брали участь в його ухваленні; а також, чи містить рішення Ради визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких вона дійшла відповідних висновків.
100. Водночас, Верховний Суд бере до уваги, що позивачем ні в позовній заяві, ні в інших наданих протягом судового розгляду цієї справи документах, не наведено жодної з передбачених Законом №1798-VIII підстав для оскарження спірного рішення Вищої ради правосуддя.
101. Крім цього, Верховний Суд на підставі наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів установив, що спірне рішення ухвалене повноважним складом Вищої ради правосуддя та підписане всіма членами Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні.
102. Також оспорюване рішення Вищої ради правосуддя містить відомості щодо дослідження Радою питання наявності підстав для звільнення позивача з посади судді у відставку.
103. Водночас, доказів порушення Вищою радою правосуддя норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, під час ухвалення оспорюваного рішення стосовно позивача матеріали справи не містять та Судом не встановлено їх існування.
104. Отже, проаналізувавши зміст рішення Вищої ради правосуддя від 23 грудня 2021 року №2357/0/15-21 «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» на предмет його відповідності критеріям законності та обґрунтованості крізь призму вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд дійшов висновку про його правомірність та, відповідно, безпідставність протилежних доводів позивача.
105. З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин, оцінивши належність, допустимість, достовірність зібраних у справі доказів як кожного окремо, так і їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, зваживши всі аргументи та доводи учасників справи, Суд дійшов висновку про те, що Вища рада правосуддя, ухвалюючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом №1798-VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності. Це рішення Ради відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, містить обґрунтовані мотиви, з яких цей орган дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку.
106. Таким чином, Верховний Суд вважає відсутніми підстави для задоволення цього позову повністю.
107. При розгляді цієї справи Суд не обмежується з?ясуванням лише визначених Законом №1798-VIII підстав для оскарження і скасування рішення цих органів щодо звільнення з посади судді, а вирішує справу з урахуванням засад адміністративного судочинства.
108. Суд враховує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
109. Окрім цього, Суд бере до уваги, що пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року встановлено право особи на доступ до суду, яке, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (пункт 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28 червня 1990 року у справі «Обермейєр проти Австрії» (CASE OF OBERMEIER v. AUSTRIA); пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 4 березня 2014 року у справі «Гранд Стівенс проти Італії» (CASE OF GRANDE STEVENS v. ITALY)).
110. У пункті 81 Висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року звернуто увагу, що суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо, якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження.
111. Колегія суддів враховує, що для забезпечення незалежності судової системи рішення про звільнення суддів мають ухвалюватись з дотриманням справедливих процедур, які забезпечують об?єктивність і неупередженість, та встановлені у національному законодавстві.
112. При цьому важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому є можливість оскаржити рішення по суті.
113. В процедурі здійснення судового контролю за дискреційними адміністративними актами Верховний Суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, відповідно до яких за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» (CASE OF DRUЋSTEVNН ZБLOЋNA PRIA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC); п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS).
114. Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов?язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
115. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Судові витрати
116. За правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем витрати у виді сплаченого судового збору за звернення з цим позовом до суду відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення №2357/0/15-21 від 23 грудня 2021 року «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» відмовити повністю.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене та підписане 20 липня 2022 року.
Головуючий суддя О.А. Губська
Судді О.В. Калашнікова
В.Е. Мацедонська
В.М. Соколов
Н.В. Шевцова