20 липня 2022 року
м. Київ
справа №2а-7242/11/2670
адміністративне провадження № К/9901/13540/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Губської О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 2а-7242/11/2670
за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Державного агентства резерву України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління державного казначейства України в місті Києві, Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України, концерн "Украгротехсервіс"
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: судді-доповідача - Федотова І.В., суддів Коротких А.Ю., Сорочка Є.О.,
Суть спору
1. До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - позивач) з позовом до Державного агентства резерву України (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління державного казначейства України в місті Києві (далі - третя особа 1), Міністерство фінансів України (далі - третя особа 2), про стягнення заборгованості у розмірі 139 810 933,11 грн.
1.1. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі угод про переуступку права вимоги Міністерство фінансів України стало кредитором відповідача по заборгованості, яка виникла в результаті поставки сільськогосподарської продукції до державного резерву у 1999-2000 роках за рахунок кредитів, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України. Вимоги Міністерства фінансів України щодо погашення заборгованості відповідач не виконав, у зв'язку з чим на підставі пункту 4 статті 17 Бюджетного кодексу України позивач звернувся з цим позов про стягнення вказаної заборгованості. Крім того, за своєю правовою природою заборгованість Державного агентства резерву України не є власне податковою заборгованістю.
Установлені судами обставини справи
2. Між Українською аграрною біржею (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладено угоду №130-04/108 від 28.11.2003 про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1999-2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми «Кейс Корпорейшн» за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору, належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується - «Боржник» (відповідач) за обов'язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 № 2057. За цією угодою новий кредитор одержує замість первісного кредитора право вимоги від боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в пунктом 2.1 цієї Угоди.
2.1. Відповідно до пункту 2.1 Угоди, уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов'язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 24 746 678,37 грн., що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 № 2057 загальним обсягом 70 812,915 тонн або 79 784,437 тонн в перерахунку на пшеницю м'яку 3-го класу.
2.2. Згідно з пунктом 4.1 Угоди, первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.
2.3. У матеріалах справи наявний реєстр від 28.11.2003 зведених актів передачі-приймання сільськогосподарської продукції в рахунок погашення заборгованості за кредитами за цінами та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2003 № 735, який підписаний Українською аграрною біржею, Державним комітетом з державного матеріального резерву, погоджений Міністерством фінансів України та Міністерством аграрної політики України, відповідно до якого вартість поставленої продукції становить 24 746 678,37 грн.
2.4. Також, між Українським державним концерном по матеріально - технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу «Украгротехсервіс» (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладено угоду №130-04/109 від 28.11.2003 про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1999-2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми «Джон Дір» за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору, належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується «Боржник» (відповідач) за обов'язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1999 № 76. За цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від Державного комітету з державного матеріального резерву сплати грошової суми в розмірі, визначеному в пункті 2.1 цієї Угоди.
2.5. Відповідно до пункту 2.1 Угоди, уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов'язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 7 694 567,25 грн., що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1999 № 76 загальним обсягом 16972,06 тонн або 2528,72 тонн в перерахунку на пшеницю м'яку 3-го класу.
2.6. Згідно з пунктом 4.1 Угоди, первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу - приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.
2.7. У матеріалах справи наявний реєстр №1 від 22.05.2003 зведених актів передачі - приймання сільськогосподарської продукції в рахунок погашення заборгованості за кредитами за цінами та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2003 №735, який підписаний Українським державним концерном «Украгротехсервіс», Державним комітетом з державного матеріального резерву. Міністерством фінансів України та Міністерством аграрної політики України поставлено продукцію на 7 694 567,25 грн.
2.8. Крім того, між Корпорацією «Українська універсальна агропромислова біржа «Украгропромбіржа» (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладена угода №130-04/111 від 03.12.2003 про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1998-2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми «Джон Дір» за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору (надалі іменуються «Кредити»), належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується «Боржник» (відповідач) за обов'язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу - приймання зерна до державного резерву, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 № 2057. За цією угодою новий кредитор одержує замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в пункті 2.1 цієї Угоди.
2.9. Відповідно до пункту 2.1 Угоди, уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов'язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 45 166 045,29 грн, що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву, згідно з пунктом 3 постанови Кабінету міністрів України від 23.12.1998 № 2057 загальним обсягом 145 790,584 тон або 150 565,934 тон в перерахунку на пшеницю м'яку 3-го класу.
2.10. Згідно пунктом 4.1 Угоди, первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.
2.11. Відповідно до наданого розрахунку пені, нарахованої на прострочену заборгованість Державного агентства резерву України за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, за період з 28.11.2003 по 10.03.2011 (з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 № 174), станом на 01.07.2017 сума пені складає 63 088 365,31 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2011, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012, позов задоволено.
3.1. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Головним управлінням Державного казначейства України в м. Києві направлено до позивача подання: № 697 від 01.03.2011 про стягнення з Державного комітету з державного матеріального резерву простроченої заборгованості перед Державним бюджетом у розмірі 77607290,91 грн станом на 01.03.2011 та № 698 від 01.03.2011 про стягнення з Державного комітету з державного матеріального резерву пені у розмірі 62203642,20 грн станом на 01.03.2011, всього на загальну суму 139810933,11 грн.
3.2. Законом України «Про Державний бюджет на 2011 рік» визначено, що в 2011 році органи державної податкової служби України є органами стягнення заборгованості юридичних осіб перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на повторній основі.
3.3. На думку судів попередніх інстанцій, Міністерству фінансів України на підставі угод від 28.11.2003 №130-04/108, 130-04/109, від 03.12.2003 №130-04/111 перейшло право вимоги у відповідача заборгованості на загальну суму 77607290,91 грн, яка останнім не погашена у порядку, встановленому законодавством України, відповідно Державний комітет з державного матеріального резерву, є боржником у спірних правовідносинах, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014 касаційну скаргу Державного агентства резерву України задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.1. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд Вищий адміністративний суд України виходив з того, що вимагати виконання зобов'язання, у тому числі й звертатись про стягнення простроченої заборгованості з погашення бюджетної позички у встановленому порядку, можливо лише щодо суб'єкта господарювання, який отримав бюджетну позичку, та у якого з договору, адміністративного акту або з інших встановлених законом підстав, виникли обов'язки з виконання такого зобов'язання, у тому числі зобов'язання з повернення або відшкодування бюджетної позички.
4.2. Водночас, судами попередніх інстанцій не було встановлено, укладення саме відповідачем договору, яким би було передбачено його обов'язок з відшкодування заборгованості з повернення бюджетної позички, а також не досліджено доказів існування будь-якої іншої підстави, яка відповідно до закону свідчила б про наявність такого обов'язку у відповідача.
5. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015, адміністративний позов задоволено.
5.1. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходи з того, що відповідач не вчинив жодних дій, які вказували б на спонукання його погасити прострочену заборгованість перед Державним бюджетом України, зокрема звернення до Кабінету Міністрів України за отриманням дозволу на погашення вказаної заборгованості. Крім того, судами попередніх інстанцій в спростування тверджень відповідача про те, що він не виступав позичальником іноземного кредиту у правовідносинах, що склались на підставі зовнішньоекономічного контракту зазначено, що відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 735 від 16.05.2003 державне казначейство на підставі інформації Мінфіну здійснює перерахунок сум пені, нарахованої за несвоєчасне відшкодування витрат державного бюджету, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань за кредитами, з урахуванням проведених поставок сільгосппродукції на дату складення зведених актів передачі-приймання сільгосппродукції до державного резерву (державних ресурсів), тобто відшкодування витрат здійснюється на підставі реєстрів зведених актів передачі-приймання сільгосппродукції.
6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.04.2016 касаційну скаргу Державного агентства резерву України задоволено, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
6.1. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд Вищий адміністративний суд України виходив з того, що при новому розгляді справи, судами попередніх інстанцій не було встановлено укладення саме відповідачем договору, яким би було передбачено його обов'язок з відшкодування заборгованості з повернення бюджетної позички, а також не досліджено доказів існування будь-якої іншої підстави, яка відповідно до закону свідчила б про наявність такого обов'язку у відповідача. Без встановлення зазначених обставин не можна вважати, рішення судів попередніх інстанцій такими, що прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
6.2. Отже, на думку Вищого адміністративного суду України, у цьому випадку судам попередніх інстанцій необхідно дослідити, правову природу відповідного договору, виходячи з дійсного змісту правовідносин сторін, у тому числі обставини, пов'язані з передачею Держрезервом України відповідних повноважень зазначеним підприємствам, установам і організаціям щодо формування державного матеріального резерву; питання, пов'язані з необхідністю укладення договору відповідального зберігання підприємствами, установами і організаціями, зазначеними в частині п'ятій статті 4 Закону, безпосередньо з Держрезервом України. Також, судом касаційної інстанції зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою приписи частини першої підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, в силу яких погашення простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу.
7. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2018 у задоволенні позову відмовлено.
7.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що не було доведено обставин, які б свідчили про можливість стягнення з відповідача спірної суми коштів у вигляді простроченої суми заборгованості перед бюджетом, а тому позовна вимога контролюючого органу про стягнення з Державного резерву України заборгованості у розмірі 139 810 933,11 грн за угодами уступки права вимоги є необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.
8. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, правонаступник позивача Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) оскаржило його в апеляційному порядку.
9. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2021 у задоволенні клопотання ГУ ДПС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2018 відмовлено. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2018 у справі № 2а-7242/11/2670 відмовлено.
9.1. Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини другої статті 299 КАС України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб'єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб'єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов'язки.
9.2. Судом зазначено, що податковий орган є суб'єктом владних повноважень, позивачем у справі, який повідомлявся про розгляд справи в суді першої інстанції, та приймав участь у її розгляді.
9.3. Крім того, звернення з апеляційною скаргою 31.12.2020, тобто зі спливом двох років з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення, згідно статті 299 КАС України, є безумовною підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження та, відповідно, унеможливлює поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
10. 16 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2021 у справі № 2а-7242/11/2670, де позивач просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
10.1. Касаційну скаргу вмотивовано тим, що про факт ухвалення судового рішення від 16.10.2018 у цій справі, ГУ ДПС у м. Києві дізналося після ознайомлення з матеріалами судової справи № 2а-7242/11/2670, а саме 15.12.2020 на підставі поданого клопотання до Окружного адміністративного суду м. Києва.
10.2. Скаржник зазначає, що згідно відмітки установи поштового зв'язку на конверті із штрих кодовим ідентифікаторам № 0105103246225, копію постанови від 16.10.2018 позивачу - ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві не вручено, а поштове відправлення повернуто до суду з відміткою «інші причини - «вибули».
10.3. Таким чином, на думку скаржника, перебіг річного строк, визначеного частиною другою статті 299 КАС України розпочинається саме з 15.12.2020, а отже строк звернення з апеляційною скаргою на рішення суду не пропущено.
10.4. Скаржник звертає увагу, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань щодо ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві завершена ліквідаційна процедура та здійсненна державна реєстрація припинення юридичної особи 05.09.2019.
11. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2021 у цій справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Олендер І.Я. (суддя-доповідач), Гончарова І.А., Ханова Р.Ф.
12. Ухвалою Верховного Суду від 20.05.2021 відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
13. Суддею-доповідачем Олендером І.Я., суддями: Гончаровою І.А., Хановою Р.Ф. заявлено самовідводи від участі у розгляді справи за цією касаційною скаргою у зв'язку з порушенням порядку визначення суддів для розгляду справи, встановленого статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме, без врахування спеціалізації.
14. Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2022 заяви суддів Олендера І.Я., Гончарової І.А., Ханової Р.Ф. про самовідвід задоволено. Відведено суддів Олендера І.Я., Гончарової І.А., Ханової Р.Ф. від участі у розгляді справи №2а-7242/11/2670 та передано матеріали справи №2а-7242/11/2670 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому КАС України.
15. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2022, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 23.06.2022 № 949/0/78-22 у зв'язку із постановленням ухвали Верховного Суду від 22.06.2022, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Губська О.А.
15.1. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 24.06.2022 прийнято до провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі №2а-7242/11/2670.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 19.07.2022 закінчено підготовчі дії у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
17. Від відповідача та третіх осіб відзиви на касаційну скаргу не надходили, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
18. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
19. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 20.05.2021 касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що є підставою касаційного оскарження згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України.
20. За приписами частини першої статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
21. За правилами частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
22. Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
23. За змістом пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
24. Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб'єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб'єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов'язки (частина друга статті 299 КАС України).
25. Таким чином, строк на апеляційне оскарження не підлягає поновленню в разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
26. При цьому, у відповідності до частини першої, другої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку.
27. Як слідує з матеріалів справи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва ухвалено 16.10.2018 у порядку письмового провадження відповідно до частини шостої статті 128 КАС України (у редакції чинній до 15.12.2017) у зв'язку з тим, що в судове засідання не прибули всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.
28. Тобто в цьому випадку перебіг процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції розпочався 17.10.2018 (тобто з наступного дня після складення повного тексту судового рішення). Річний строк протягом якого податковий орган мав право на поновлення строку на апеляційне оскарження закінчився 16.10.2019, тобто через рік у відповідні місяць і число останнього року цього строку.
29. Порядок вручення учасникам справи судового рішення визначається статтею 251 КАС України. Так, положеннями частини п'ятої статті 251 КАС України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса у особи відсутня.
30. Відповідно до частини шостої згаданої статті днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
31. При цьому, стаття 131 КАС України визначає обов'язок учасників судового процесу під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби.
32. Судом апеляційної інстанції установлено, що конверт з копією оскаржуваного рішення, який направлявся судом першої інстанції на адресу позивача ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, зазначену в позовній заяві та поясненнях у справі: вул. Багговутівська, 26, м. Київ, 04107, було повернуто до суду з відміткою: «інші причини - 01051 «вибули».
33. Разом з тим в матеріалах справи відсутні заяви позивача про зміну адреси листування чи місцезнаходження.
34. Своєю чергою до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті установами поштового зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
35. Оцінюючи доводи касаційної скарги, що про факт ухвалення судового рішення від 16.10.2018 у цій справі, ГУ ДПС у м. Києві дізналося після ознайомлення з матеріалами судової справи № 2а-7242/11/2670, оскільки оскаржуване судове рішення ним не було отримано, необхідно зазначити, що судом першої інстанції дотримано вимоги статті 251 КАС України в частині надсилання копії судового рішення учасникам справи.
36. Суд наголошує, що частиною шостою статті 251 КАС України чітко визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
37. А відтак проставлення 01.11.2018 відмітки установи поштового зв'язку «інші причини - 01051 «вибули» на поштовому конверті, яким ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві направлялося рішення суду першої інстанції, свідчить про факт належного повідомлення сторони у судовій справі про ухвалене судом рішення.
38. При цьому, необхідно зазначити, що строк визначений пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України рахується з дня складення повного тексту судового рішення.
39. Окрім того, як вірно зауважено судом апеляційної інстанції в силу приписів статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 № 3262-IV (далі - Закон 3262-IV), кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
40. Як слідує з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2018 було надіслано судом до Реєстру 19.10.2018 та оприлюднено 23.10.2018.
41. Посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17 та від 12.02.2019 у справі № 906/142/18, а також Верховного Суду, викладені у постановах від 27.02.2020 у справі № 814/1469/17, від 03.04.2020 у справі № 751/680/18 щодо оцінки належного повідомлення сторін у разі повернення до суду поштових відправлень із копіями судових рішень з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», є безпідставними, оскільки, по-перше, у наведених скаржником постановах Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом не надавалася оцінка наслідкам пропуску строку на подання апеляційної скарги суб'єктом владних повноважень, визначеного частиною другою статті 299 КАС України, а по-друге, у розглядуваному випадку на відміну від справ № 752/11896/17, № 906/142/18, № 814/1469/17, № 751/680/18 поштовий конверт до суду повернувся із відміткою установи поштового зв'язку «інші причини - «вибули».
42. Аналіз законодавчих приписів процесуального закону свідчить, що норма частини другої статті 299 КАС України деталізує наслідки подання апеляційної скарги прокурора, суб'єкта владних повноважень після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (за аналогією до частини п'ятої статті 333 КАС України): за загальним правилом, відмова у відкритті апеляційного провадження; відкриття апеляційного провадження за умови додержання інших вимог до форми, змісту та порядку подання апеляційної скарги, якщо суб'єкт владних повноважень у справі не був повідомлений про судовий розгляд або не був залучений до участі у справі, але суд ухвалив рішення про його права та (або) обов'язки.
43. Встановлення законом граничних строків для оскарження судових рішень, зокрема для апеляційного оскарження, обумовлено необхідністю забезпечити правову визначеність у правовідносинах. Поновлення пропущеного строку на оскарження судового рішення одному з учасників справи безпосередньо вливає на правове становище іншого учасника.
44. Статтею 44 КАС передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (частина перша, пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
45. Наведеними нормативними положеннями чітко окреслено процесуальну поведінку, зміст якої зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до процесуальних прав, реалізуючи їх таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання процесуальних обов'язків, встановлених законом, зокрема, щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судового рішення.
46. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
47. Виходячи з принципу «належного урядування», державні органи, зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
48. Встановлений частиною другою статті 299 КАС України річний строк є присічним, таким, що не може бути поновлений.
49. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.05.2022 у справі № 826/1831/18, від 25.05.2022 у справі № 160/2192/19, від 20.10.2021 у справі № 160/9107/18.
50. Із зазначеного правила існує виняток, згідно з яким річний строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, якщо апеляційну скаргу подано суб'єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов'язки.
51. Однак, апеляційну скаргу у цій справі подано суб'єктом владних повноважень - ГУ ДПС у місті Києві, який є правонаступником позивача у справі ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.
52. Своєю чергою матеріалами справи підтверджується, що позивач ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві був повідомлений про розгляд справи (на адресу позивача було направлено ухвали від 18.05.2016 та від 10.05.2017 про прийняття справи до провадження та призначення до розгляду, які згідно поштового повідомлення ним отримано) та приймав участь у її розгляді у судовим засіданнях, а також отримував повістки про призначення судових засідань у справі № 2а-7242/11/2670.
53. Так, зокрема, із протоколу судового засідання від 15.11.2017 слідує, що представник позивача ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві (Мельник А.А.) був присутнім у судовому засіданні та обізнаний, що подальший розгляд справи відбудеться в порядку письмового провадження.
54. З-поміж іншого у касаційній скарзі скаржник зазначає про організаційні зміни в структурі податкових територіальних органів, а саме реорганізації Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві шляхом приєднання до ГУ ДФС у м. Києві та у подальшому шляхом приєднання до ДПС із переданням функціональних повноважень 21.08.2019, а також закріплення наказом ДФС України від 19.10.2016 № 875 «Про затвердження у новій редакції положень «Про податкові територіальні органи ДФС» за ГУ ДФС у м.Києві ряду функцій, які раніше виконувалися ДПІ у районах м.Києва.
55. Однак вирішення суб'єктом владних повноважень організаційних питань, у цьому випадку передання адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень до іншого, не впливає на строки апеляційного оскарження судових рішень, які визначено КАС України.
56. Окрім того, в матеріалах справи відсутні клопотання ГУ ДФС у м.Києві щодо заміни позивача - ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві правонаступником.
57. При цьому, як слідує з матеріалів справи, суб'єкт владних повноважень протягом двох років не вчиняв дії щодо з'ясування стану розгляду справи в суді першої інстанції за його позовною заявою, що може свідчити про втрату правового інтересу до цього спору.
58. Скаржник не зазначає, які об'єктивні причини та обставини протягом такого тривалого строку перешкоджали останньому ознайомитися із рухом справи, а саме з дня ухвалення судового рішення 16.10.2018 до 15.12.2020 (дата подання клопотання до Окружного адміністративного суду м. Києва про ознайомлення з матеріалами справи).
59. Понад те, вказані доводи позивача щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження не відміняють імперативного припису частини другої статті 299 КАС України та не є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження у розумінні вказаної норми.
60. Ураховуючи чітко встановлений приписами частини другої статті 299 КАС України наслідок пропуску суб'єктом владних повноважень строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції у цьому випадку відмовляє у відкритті апеляційного провадження не вдаючись до оцінки поважності причин пропуску такого строку.
61. Посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як підставу для поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів уважає недоречними, оскільки висновки цього суду направленні на встановлення порушень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і захист прав людини (у виключних випадках - юридичної особи), а не органів державної влади.
62. Правові висновки ЄСПЛ в порядку аналогії не можуть бути застосовані для захисту прав та інтересів суб'єктів владних повноважень, оскільки законодавство України побудовано, зокрема, на основі конституційного принципу, коли права, свободи людини та їх гарантії визначають спрямованість діяльності держави, а не навпаки. Тобто, визначені законодавством права, свободи людини та їх гарантії не можуть бути притаманними органам державної влади, так як головним обов'язком останніх є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
63. Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19.
64. Таким чином, ураховуючи практику Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 299 КАС України, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.
65. Наведене свідчить про відсутність розбіжності позицій/підходів до розуміння/тлумачення частини другої статті 299 КАС України, яка слугувала підставою оскарження ухвали суду апеляційної інстанції скаржником.
66. За таких умов, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції, ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.
67. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
68. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
69. З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення.
2. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі № 2а-7242/11/2670 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк О.А.Губська