21 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/3034/21 пров. № А/857/5862/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Кухтея Р. В., Судової-Хомюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 березня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Боршовським Т. І. у м. Івано-Франківську, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання до вчинення дій,
22.06.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у перерахунку розміру виплаченої йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з урахуванням базового місяця індексації - січня 2008 року;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з урахуванням базового місяця індексації - січня 2008 року та з урахуванням раніше виплаченої суми індексації грошового забезпечення в сумі 13 278,39 грн;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації з урахуванням базового місяця індексації - січня 2008 року та з урахуванням раніше виплаченої суми індексації грошового забезпечення в сумі 13 278,39 грн за період з 01.01.2016 по дату виплати перерахованої індексації.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.03.2022 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 227 грн судових витрат зі сплати судового збору та 1250 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата нарахованого грошового доходу у встановлені строки його виплати, а оскільки нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу не були здійснені, відсутня виплата в розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за наявності якої можлива виплата суми компенсації. Вказує на відсутність підстав для стягнення в користь позивача судових витрат на правничу допомогу з огляду на непідтвердження вартості таких витрат
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі № 300/3228/20 за позовом ОСОБА_1 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018 та видати довідку-розрахунок про розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018.
30.04.2021 відповідачем виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 в розмірі 13 278,39 грн.
Листом від 13.05.2021 № 350/484/1/848 Військова частина А НОМЕР_1 надала позивачу довідку-розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та повідомлено, що компенсація за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період не проводилась.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив індексацію грошового забезпечення 01.01.2016 по 01.03.2018 з урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року та не виплатив компенсацію за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки нараховані та виплачені позивачу суми індексації грошового забезпечення за минулий час є тим доходом, що не був отриманий з вини відповідача, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним отриманням виплат за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та по день фактичної виплати індексації - 30.04.2021, то і слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період. В решті позовні вимоги, на думку суду першої інстанції, є безпідставними.
Частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки позивачем не оскаржується в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, то предметом розгляду в суді апеляційної інстанції є законність і обґрунтованість судового рішення в частині задоволення позову.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в частині наявності підстав для задоволення позову в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, з огляду на наступне.
Згідно з приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону України № 2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).
Статтею 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-ІV.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку № 1078).
Так, Верховним Судом при вирішенні справи № 240/11882/19, правовідносини, що були предметом розгляду у якій, є аналогічними тим, що є предметом розгляду у даній справі, зазначено, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17.
Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19, вказала, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Крім того, аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації - 30.04.2021.
Що стосується доводів скаржника стосовно безпідставного стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 132 кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частинами першою та другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами частин третьої-четвертої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як свідчать матеріали справи, з метою отримання професійної правничої допомоги позивачем укладено з адвокатом Голубом Григорієм Степановичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 10.04.2019 Серія ІФ № 001497) договір про надання правової допомоги від 15.06.2021 № 116.
Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з вказаного договору клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар у розмірі 5000 грн (п. 2.1); адвокат зобов'язується надати правову допомогу клієнту з метою досягнення цілей, що є предметом договору, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів клієнта керуючись вимогами чинного законодавства та умовами договору (п. 3.1).
При цьому, з вказаного витягу з договору видається неможливим встановити предмет цього договору.
Також на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката позивач надав суду копію акта виконаних робіт від 15.06.2021, складеного між адвокатом Голубом Григорієм Степановичем та Олійником С. О., згідно з яким адвокат надав, а клієнт прийняв юридичні послуги (правничу допомогу) із надання правової допомоги, а також вчиняв дії, пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів; вартість наданих послуг становить 5000 грн; сторони підтверджують, що відповідно до договору від 15.06.2021 № 116 роботу виконано повністю, жодних претензій та зауважень щодо наданої правової допомоги у сторін немає.
В підтвердження оплати наданих послуг правничої допомоги позивачем надано суду копію квитанції від 16.06.2021 на суму 5000 грн з призначенням платежу - договір 116 від 15.06.2021.
Апеляційний суд звертає увагу, що наявні в матеріалах справи докази в підтвердження витрат на правову допомогу не підтверджують понесення позивачем відповідних витрат саме у зв'язку з розглядом судом даної справи.
Більше того, позивачем не надано детального опису робіт (послуг), наданих адвокатом.
Вказані обставини свідчать про наявність підстав для відмови у задоволенні вимог про відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, що судом першої інстанції враховано не було та необґрунтовано присуджено позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_3 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог 1250 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до стаття 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на те, що рішення суду в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу ухвалене із неправильним застосуванням норм процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне скасувати рішення суду в зазначеній частині та прийняти постанову про відмову в задоволенні вимоги позивача в цій частині.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 березня 2022 року у справі № 300/3034/21 скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1250 грн та у цій частині прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 березня 2022 року у справі № 300/3034/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді Р. В. Кухтей
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 21.07.2022