20 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/1799/22 пров. № А/857/8078/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року про повернення позовної заяви, постановлену суддею Мірінович У.А. у м. Тернополі у справі №500/1799/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Відомчої комісії МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни учасників бойових дій, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Головного управління Національної поліції в Луганській області, Ліквідаційної комісії Головного управління МВС у Луганській області, про визнання протиправним рішення та зобов'язання до вчинення дій,-
07 квітня 2022 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів - Національної поліції України, Відомчої комісії МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни учасників бойових дій, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Головного управління Національної поліції в Луганській області, Ліквідаційної комісії Головного управління МВС у Луганській області, у якому просив визнати протиправним рішення Відомчої комісії МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни учасників бойових дій від 16 червня 2021 року №2/II/XIII/1 та зобов'язати комісію надати статус учасника бойових дій шляхом оформлення рішення за формою, наведеною у Додатку до Положення про комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 травня 2019 року №395, зареєстрованого у Міністерстві юстиції 07 червня 2019 року за № 588/3355917.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року позовну заяву повернуто позивачу.
Ухвала мотивована тим, що позивачем не усунуто недоліків позовної заяви, залишеної без руху.
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновків суду щодо ненадання позивачем доказів наявності передбачених Законом України «Про судовий збір» обставин, за яких на нього поширюються пільги зі сплати судового збору. Наголошує, що на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху ним була подана позовна заява у новій редакції, до якої було долучено копію рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі №500/3015/20, яким достеменно встановлено обставини, що позивач працював у органах внутрішніх справ у батальйоні «Луганськ 1», що в силу приписів ст.78 КАС України є встановеними обставинами, які не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Згідно з ч.1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (п.1 ч.4 ст.169 КАС України).
Судом першої інстанції, констатувавши, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам ч.3, ч.5 ст. 161 КАС України, а саме до позовної заяви позивачем не додано документ про сплату судового збору, зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги, підлягає уточненню з наданням доказів у їх підтвердження, позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк з дня вручення копії ухвали позивачу на її виконання.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що поверненню позовної заяви на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України обов'язково повинна передувати перевірка усунення позивачем протягом встановленого строку недоліків позовної заяви, визначених ст. ст. 160, 161 КАС України.
Оскільки позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, суд першої інстанції виснував про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених п.1 ч.4 ст.169 КАС України.
Пуктом першим прохальної частини оновленої редакції позовної заяви позивачем заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору з покликанням на наявність передбачених п. 16 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передумов для такого звільнення.
Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, з вказівкою на те, що пункти 19-21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначають категорії осіб, умови та порядок отримання статусу учасника бойових дій, дійшов висновку, що в даному випадку законодаством передбачено пільги щодо сплати судового збору саме для осіб, які мають право на набуття статусу учасника бойових дій, а тому оскільки позивачем не надано доказів того, що він відноситься до цієї категорії осіб, підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору відсутні. Крім того суд вказав на непідтвердження позивачем обставин того, що він є працівником органів внутрішніх справ та працював у батальйоні «Луганськ 1», щодо його залучення до антитерористичної операції у ПСПОП «Луганськ 1», зазначивши про те, що ці обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги щодо протиправності прийнятого відповідачем рішення, є ключовими. Суд також мотивує ухвалу про повернення позовної заяви ненаданням достатніх доказів в підтвердження обставин, якими він обгрунтовує позовні вимоги. Покликання позивача на місцезнаходження документів, які підтверджують його службу в зоні Антитерористичної операції, у особовій справі, яка зберігається в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, суд визнав недостатнім за відсутності доказів неможливості позивачем самостійно надати такі документи та за відсутності клопотання позивача про їх витребування.
Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду помилковими, враховуючи наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI.
Відповідно до ст. 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 3674-VI платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Статею ст. 5 Закону України «Про судовий збір» встановлений вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору.
Відповідно до п. 16 частини першої цієї статті від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з наданням статусу учасника бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Тобто приписами п.16 ч.1 ст. 5 Закону № 3674-VI звільняються особи, які звернулись до суду з позовом про надання статусу учасника бойових дій безвідносно до наявності у них такого права. В іншому випадку, встановлення права позивача на надання такого статусу та відповідність особи переліченим Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» критеріям на стадії прийняття позовної заяви є фактичним розглядом спірних правовідносин по суті спору, що є неприпустимим без всебічного дослідження доказів та обставин справи. В даному випадку прохальна частина позовної заяви та її обгрунтування дозволяє суду встановити суть спірних правовідносин та віднесення позивача до осіб, на які поширюються передбачені п.16 ч.1 ст.5 Закону № 3674-VI пільги щодо сплати судового збору.
Щодо ненадання позивачем доказів з вказівкою на їх місцезнаходження у Головному управлінні Національної поліції в Луганській області слід зазначити, що принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає, насамперед, у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. При цьому суд може вживати заходи щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).
Поряд з цим, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пунктом 4 частини 3 статті 2 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Відповідно до частини 2 ст.6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
В рішенні від 12.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що стало порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції.
Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Суд ураховує, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемент права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалою суду про повернення позовної заяви порушено норми процесуального права, порушено принцип рівності сторін, допущено надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права позивача на судовий захист.
Постановивши ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції фактично позбавив позивача права доступу до суду, що свідчить про порушення його права звернення до адміністративного суду, гарантованого ст.5 КАС України.
Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З огляду на викладене, враховуючи обов'язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з додержанням принципу розумності та пропорційності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду.
Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України.
Керуючись статтями 242, 308, 309, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року про повернення позовної заяви у справі №500/1799/22 - скасувати.
Направити справу №500/1799/22 для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний