Справа № 320/16715/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Журавель В.О.
21 липня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Кобаля М.І., Степанюка А.Г;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації про визнання незаконним роз'яснення,
У грудні 2021 року, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду звернувся з позовом до Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації (далі - відповідач) про:
- визнати незаконним роз'яснення Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації, викладені в листі від 4 березня 2020 р. № 10/07.11-536, відносно неможливості заміни ОСОБА_1 непридатних посвідчень на нові та отримання листів талонів на пільговий проїзд, на тій підставі, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації як внутрішньо переміщена особа в Єдиній Web - орієнтованій інформаційній технології формування сегменту «Облік ВПО».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив про те, що має статуси особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та інваліда Вітчизняної війни 2 групи, перебуває на персоніфікованому обліку одержувача пільг в Управлінні праці та соціального захисту населення Керченської міської ради. Пояснює, що візуально фотографії у вказаних посвідченнях вже не відповідають справжньому віку та вигляду ОСОБА_1 , внаслідок чого, останній, звернувся до Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації, як до найближчого відповідного органу до АР Крим, із заявою про здійснення заміни наявних у нього посвідчень на нові безтермінові, але Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації протиправно відмовив листом від 4 березня 2020 р. № 10/07.11-536 йому у визнанні статусу інваліда війни, чим позбавив передбачених законом гарантій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року відмовленго у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/16715/21 за позовом за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації про визнання незаконним роз'яснення.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
З огляду на те, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися, колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311, ч.2 ст. 313 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
У відповідності до ст.308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є таке, що набрало законної сили рішення Київського окружного адміністративного суду у справі від 10 листопада 2021 р. у справі № 320/6167/21, суддя дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/16715/21 необхідно відмовити.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у позовній заяві всупереч вимог п.11 ч.5 ст.160 КАС України позивачем не надано власне письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Згідно з програмою «Діловодство спеціалізованого суду» в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 320/6167/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації , у якій він просив суд:
«- визнати протиправним рішення Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації, яке оформлене листом від 4 березня 2020р. №10/07.11-536, щодо відмови замінити непридатні до використання посвідчення на: нове безтермінове посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи; нове безтермінове посвідчення інваліда Вітчизняної війни 2 групи, за формою, що діяло станом на 1 січня 1992 р.; визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації щодо відмови видати ОСОБА_1 нагрудний знак «Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни», лист талонів на право одержання особою з інвалідністю внаслідок війни проїзних документів (квитків) безоплатно, на підставі якого надається право на пільговий проїзд, відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації видати ОСОБА_1 замість непридатних до використання посвідчень: нове безтермінове посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи; нове безтермінове посвідчення інваліда Вітчизняної війни 2 групи, за формою, що діяло станом на 1 січня 1992 р.;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації видати ОСОБА_1 нагрудний знак «Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни», лист талонів на право одержання особою з інвалідністю внаслідок війни проїзних документів (квитків) безоплатно, на підставі якого надається право на пільговий проїзд, відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 р. у справі № 320/6167/21 у задоволенні позову відмовлено. Копію цього рішення долучено до матеріалів провадження №320/16715/21.
Колегія суддів звертає увагу на те, що предмет спору у цих справах є один і той же, але у справі №320/16715/21 його викладено позивачем в іншій редакції, яка не змінює суть позовних вимог. У даній справі спірне рішення позивач називає роз'ясненням, викладеним в листі від 04.03.2020 №10/07.11-536, тоді як при попередньому зверненні до суду позивач називав його рішенням, яке оформлено листом від 04.03.2020 №10/07.11-536. Ці вимоги вже вирішено по суті судом у справі № 320/6167/21.
Наведене свідчить, що ОСОБА_1 повторно звернувся до Київського окружного адміністративного суду з тим же самим позовом про спір між тими ж самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Оскільки у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є таке, що набрало законної сили рішення Київського окружного адміністративного суду у справі від 10 листопада 2021 р. у справі № 320/6167/21, суддя дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/16715/21 необхідно відмовити.
Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що ідповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтею 17, частиною 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Конвенції та застосовувати її.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 3 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права/інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.
Поряд з цим, слід відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
В той же час, не можуть бути об'єктом судового захисту права та інтереси, які станом на час звернення до суду фактично не порушені, а обґрунтування настання таких наслідків, виражається у побоюваннях, носить імовірний характер і ґрунтується на суб'єктивних припущеннях особи, яка звертається до суду.
Так, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України).
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Таким чином, обов'язковою ознакою правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Інакше кажучи, право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Позивач оскаржує роз'яснення Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації, викладені в листі від 4 березня 2020 р. № 10/07.11-536.
Проте, вказане роз'яснення за своєю правовою природою не є нормативно-правовим актом і не може встановлювати нові правові норми, а має лише інформаційний, рекомендаційний, роз'яснювальний характер, таким чином не є актом індивідуальної дії, який виданий суб'єктом владних повноважень на виконання владних управлінських функцій, та який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи - ОСОБА_1 .
Колегія суддів дійшла висновку, що суддею суду першої інстанції винесено законне, обґрунтоване рішення з врахуванням норм чинного законодавства і не знаходить підстав для його скасування.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та є таким, що не відповідають обставинам справи.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержання норм процесуального та матеріального права, в зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 311, 312, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: М.І. Кобаль
А.Г. Степанюк