Справа № 640/26102/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.
19 липня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Суддя-доповідач: Файдюк В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Собківа Я.М.
При секретарі: Шепель О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України) про визнання протиправним рішення від 11 листопада 2019 року № 185-19 про відхилення скарги на рішення її територіального органу про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання відповідача прийняти і розглянути відповідно до вимог чинного законодавства заяву-анкету ОСОБА_1 від 11 вересня 2019 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вимоги адміністративного позову обґрунтовано тим, що при розгляді його скарги відповідачем не було враховано, що за минулі 3 роки після прийняття рішення від 30 травня 2016 року №282-16 істотно змінилися умови, а саме: Російська Федерація продовжує домагатися видачі позивача, незважаючи на сплив строку давності по інкримінованій справі, до ГПУ надійшла заява Генеральної прокуратури Республіки Молдова від 17 січня 2017 року про видачу позивача по тій самій справі, по якій домагається видачі і Російська Федерація.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2018 року у справі №757/23193/17-к скасовано постанову ГПУ від 23 березня 2017 року про видачу позивача Російській Федерації.
Згадані обставини не існували на час першого звернення за захистом 22 квітня 2015 року.
Крім того, висновок працівника ДМС від 11 листопада 2019 року прийнято з пропуском строку, встановленого Законом, за відсутності у заяві та доданих до неї документах таких ознак як "очевидна необґрунтованість" і "носить характер зловживання".
Натомість вказані обставини відповідачем не досліджені належним чином, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення за результатами розгляду скарги.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у задоволенні даного адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що посилання суду в рішенні, що оскаржується, на рішення від 24 січня 2019 року в іншій справі в даному випадку є недоречним.
Так, рішення від 24 січня 2019 року винесено за позовом, в якому позивач оскаржив рішення відповідача 30 травня 2016 року зі заявою від 22 квітня 2015 року. З новою (повторною) заявою до відповідача позивач звернувся 30 травня 2019 року - після трьох років після винесення відповідачем рішення за попередньою заявою позивача, яка оскаржувалась у справі № 826/6846/17.
Повторною ж заява, за якою відповідачем винесено рішення, яке оскаржується у цій справі, є лише тому, що було подано тим самим заявником (позивачем) і тому ж суб'єкту владних повноважень (відповідачу).
Позовна заява від 19 березня 2020 року та матеріали особової справи позивача у частині, що показує, що положення позивача між 2015 та 2019 роками радикально змінилося, не стали предметом вивчення судом на стадії з'ясування обставин справи та дослідження доказів.
Мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить навіть згадки, а відповідно - результатів розгляду судом таких обставин, які є підставами позову, які позивач вважає порушенням відповідачем вимог чинного законодавства:
- рішення прийняте відповідачем на підставі висновку працівника ДМС, яке (укладання) містить судження (і тільки такі судження) та висновок, які не засновані на документах та матеріалах, поданих як докази позивачем, та їм (ці документи та матеріали) найчастіше (і у ключових елементах) суперечать; порушення відповідачем чинного законодавства, на думку позивача, полягає у прийнятті відповідачем рішення, що оскаржується, не за результатами всебічного вивчення та оцінки всіх документів та матеріалів, які при попередньому розгляді заяви можуть бути доказом наявності умов для звернення за захистом;
- неналежне ведення особової справи позивача (листи особової справи не пронумеровані і не збігаються з описом, складеним працівником відповідача, відсутній облік переміщення документів, що стосуються позивача, всередині підрозділів відповідача).
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому заперечено проти її задоволення. Зазначено, що позивач у своїй заяві від 11 вересня 2019 року на адресу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області наводить обставини, які вже досліджувалися міграційною службою під час розгляду попередньої заяви, рішення по якій вже розглянуто в судовому порядку.
Зокрема, судом надавалася оцінка обставинам кримінального переслідування позивача на території Російської Федерації та Республіки Молдова, і суд дійшов висновку про те, що вони не можуть бути розцінені як політичне переслідування позивача.
Також відповідач зазначає, що додаткові матеріали, на які посилається позивач, містять інформацію за 2007-2016 рр. і не можуть вважатися нововиявленими, тому не були враховані відповідачем під час розгляду скарги.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду 14 лютого 2022 року по вказаній справі було відкрите апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду.
16 липня 2022 року безпосередньо в судовому засіданні позивач подав заяву про відмову від позову, яка обґрунтована виключно його бажанням.
Розглянувши вказану заяву, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч. 1 статті 47 КАС України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову.
Суд не приймає відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси (ч.6 статті 47 КАС України).
Відповідно до статті 189 КАС України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.
При цьому, згідно вимог ч. 5 зазначеної статті суд зобов'язаний встановити чи не суперечать такі дії позивача вимогам закону або чи не порушують чиї-небудь права, свободи і інтереси.
Дослідивши матеріали справи та подану позивачем заяву про відмову від адміністративного позову, колегія суддів вважає, що подання такої заяви відповідає вимогам статті 47, 189 КАС України та не порушує прав та інтересів учасників справи, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне прийняти таку відмову від позову. При цьому, позивачем підтверджено, що він у повному обсязі усвідомлює наслідки подання такої заяви. Відповідач жодних заперечень не висловив.
Згідно статті 314 КАС України позивач може відмовитися від позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного провадження.
У разі відмови від позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 189, 190 цього Кодексу, якою одночасно визнає нечинним судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Відповідно до ч.1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених ст. 238, 240 цього Кодексу.
Згідно п.2 ч.1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Відповідно до п. 4 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.
Враховуючи те, що під час апеляційного провадження не встановлено порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне визнати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року нечинним та закрити провадження по справі №640/26102/19.
Керуючись ст. ст. 47, 189, 314, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України суд,
Заяву ОСОБА_1 про відмову від адміністративного позову - прийняти.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року - визнати нечинним.
Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст рішення виготовлено 20 липня 2022 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Я.М. Собків