Справа № 580/5527/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Бабич А.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
15 липня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_2 до Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, третя особа: Виконавчий комітет Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 , від імені якого діє його мати ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (далі по тексту - відповідач) в якому просив:
- визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель запасу на території Демківської сільської ради Драбівського району Черкаської області в порядку спадкування, викладену у рішенні від 18.06.2021 №8-72/ VIII;
- зобов'язання відповідача прийняти рішення про виділення позивачу в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та надання дозволу на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність для товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель запасу на території Демківської сільської ради Драбівського району Черкаської області в порядку спадкування протягом місяця з дати набрання рішенням у вказаній справі законної сили та повідомити про рішення позивача.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року значений позов задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано рішення Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 18.06.2021 року №8-72/ VIII «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з земель Шрамківської сільської ради» щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель запасу на території Демківської сільської ради Драбівського району Черкаської області в порядку спадкування.
Зобов'язано Шрамківську сільську раду Золотоніського району Черкаської області повторно розглянути в установленому законом порядку клопотання ОСОБА_1 від 26.03.2021 року з доданими документами про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель запасу на території Демківської сільської ради Драбівського району Черкаської області в порядку спадкування та відповідно до вимог ст.118 Земельного кодексу України прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 підтверджується, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1 .
Копією Державного акта на право колективної власності від 25.12.1995 серії ЧР №2-13 підтверджується, що Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Леніна с. Демки Драбівського району Драбівською районною радою народних депутатів Драбівського району Черкаської області передається у колективну власність 2366,2 га землі в межах згідно з планом. Зазначено, що землю передано у колективну власність для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Драбівської районної ради народних депутатів Демківської сільської ради від 16.11.1995 №7-22.
Із даних Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 01.04.2019 року по цивільній справі №692/18/18, яке набрало законної сили 03.05.2019, визнано за ОСОБА_1 право на 1/3 земельної частки (пай) в землях колективної власності колишнього КСП ім. Леніна с. Демки Драбівського району Черкаської області в умовних кадастрових гектарах 3,3 га за рахунок земель запасу на території Демківської сільської ради Драбівського району Черкаської області в порядку спадкування. Визнано за ОСОБА_1 право на 1/3 земельної частки (пай) в землях колективної власності колишнього КСП ім. Леніна с. Демки Драбівського району Черкаської області в умовних кадастрових гектарах 3,3 га за рахунок земель запасу на території Демківської сільської ради Драбівського району Черкаської області в порядку спадкування. Визнано за ОСОБА_1 право на 1/3 земельної частки (пай) в землях колективної власності колишнього КСП ім. Леніна с. Демки Драбівського району Черкаської області в умовних кадастрових гектарах 3,3 га за рахунок земель запасу на території Демківської сільської ради Драбівського району Черкаської області в порядку спадкування.
Витягом з рішення від 12.06.2020 року №43-7/VII «Про розгляд заяв» надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі в умовах кадастрових гектарах площею 3,3 га за рахунок земель запасу на території Демківської сільської ради Драбівського району Черкаської області відповідно до рішення Драбівського районного суду з метою подальшої передачі її у власність.
Довідкою Відділу у Драбівському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 28.07.2020 року №31-23-0.240-487/162-20 з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 31.12.2015 підтверджується, що місце розташування земельної ділянки: Черкаська область, Драбівський район, в адміністративних межах Демківської сільської ради (за межами населеного пункту), орієнтовна площа - 3,3га, кадастровий номер відсутній, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, угіддя - пасовища, обмеження - відомості відсутні. Зазначено, що земельна ділянка не передана у власність та не надана у користування. В примітці вказано, що згідно з державним актом на право колективної власності на землю від 25.12.1995 серія ЧР №2-13 земельна ділянка перебувала у колективній власності. Довідка надана Демківській сільській раді та до нею додано викопіювання з плану (схеми).
Витягом з рішення Демківської сільської ради Драбівського району Черкаської області від 24.09.2020 №45-4/VII «Про розгляд заяв» підтверджується, що заяву ОСОБА_2 , яка просила надати дозвіл на виготовлення технічного проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в натурі для ведення товарного сільського господарства, задоволено та надано такий дозвіл. Вказано, що земельна ділянка надано згідно з рішенням суду від 01.04.2019 у справі № 692/18/18.
Відповідно до рішення Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 09.12.2020 №2-11/ VIIІ підтверджується, що відповідач та виконавчий комітет є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Демківської сільської ради та її виконавчого комітету.
26.03.2021 року позивач звернувся із клопотанням до відповідача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель запасу на території Демківської сільської ради Драбівського району Черкаської області в порядку спадкування.
18.06.2021 Шрамківською сільською радою Золотоніського району Черкаської області прийнято рішення №8-72/VIIІ «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з земель Шрамківської сільської ради» (далі по тексту - оскаржуване рішення).
Підставою відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянок площею 3,3000 га у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зазначено, що на графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, вже наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою за рішенням від 19.03.2021 №6-/VIIІ щодо відведення земельної ділянки.
Вважаючи протиправним оскаржуване рішення, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що нормами чинного законодавства передбачено процедуру персонального подання та розгляду питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Відповідно, відповідач був зобов'язаний перевірити заяву позивача на відповідність ч.6 ст.118 ЗК України (у т.ч. з'ясувати бажане місцерозташування земельної ділянки) та ухвалити в установленому законом порядку одне з передбачених ч.7 ст.118 ЗК України рішень.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно з ч. 4 статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
У відповідності до ч. 1 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідно до ч. 7 вказаної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 2-3 статті 123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Верховним Судом у рішенні від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17, зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.
У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.
Так, статтею 9 ЗК України визначено, що до повноважень КМР у галузі земельних відносин на їх території віднесено, зокрема:
- розпорядження землями територіальної громади міста;
- передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
- надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується, зокрема, питання регулювання земельних відносин.
Наведені норми встановлюють право Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області передавати земельні ділянки комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.
Отже, у межах спірних правовідносин Шрамківська сільська рада Золотоніського району Черкаської області зобов'язана була розглянути клопотання ОСОБА_1 і прийняти відповідне рішення у місячний строк виключно на пленарному засіданні.
У свою чергу, ЗК України або інші закони не передбачають права Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області делегувати свої повноваження по розпорядженню земельними ділянками іншим органам, або приймати інші акти, ніж у формі рішень; в іншому випадку такі дії ради кваліфікуються як протиправна бездіяльність щодо неприйняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи про відмову в його наданні.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 звернувся до Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області з клопотанням від 26.03.2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель запасу на території Демківської сільської ради Драбівського району Черкаської області, в порядку спадкування та відповідно до вимог ст.118 Земельного кодексу України.
Між тим, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, прийнято оскаржуване рішення від 18.06.2021 №8-72/ VIII, в якому як підставу для відмови у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою не передбачена вимогами ч.7 ст.118 ЗК України, згідно з якою законодавцем визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що в даному випадку, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, з урахуванням вищевикладених висновків суду.
З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що судочинство, відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справі та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має містити гарантії справедливості і застосовуватися з без надзвичайного формалізму.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Л.О. Костюк
А.Г. Степанюк
Повний текст виготовлено 15.07.2022 року