П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
судді П'ятого апеляційного адміністративного суду Осіпова Ю.В.
по справі №420/683/22
13 липня 2022 р. м.Одеса
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2022р. за правилами спрощеного позовного провадження було повністю задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .
Так, вказаним вище рішенням суд 1-ї інстанції визнав протиправним та скасував рішення Управління ДМС України в Вінницькій області від 28.12.2020р. №0501.4.1/22449-20, №0501.4.1/22448-20, №0501.4.1/22451-20, якими було скасовано рішення УДМС України у Вінницькій області №7195 від 20.08.2013р. про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 та його дітьми - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, відповідач - Державна міграційна служба України у Вінницькій області подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на грубі порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила скасувати його та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
Так, в обґрунтування доводів та вимог своєї апеляційної скарги апелянт зазначив, що ним було виявлено факт користування позивачем ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) після набуття ним громадянства України (20.08.2013р.) паспортом № НОМЕР_1 громадянина Республіки Молдова під час перетину державного кордону України протягом 2016 року, що свідчить про тривале і умисне невиконання останнім своїх «зобов'язання» та «декларації» про повернення паспорта громадянина Республіки Молдова та відмови від громадянства і користування правами громадянина Республіки Молдова.
Крім того, представник апелянта також звертає увагу суду 2-ї інстанції й на те, що позивач у 2013р. набув громадянство України за «територіальним походженням» не тільки шляхом обману, т.б. умисного невиконання поданого і підписаного ним особистого зобов'язання повернути паспорт іноземної держави та відмовитись від громадянства Республіки Молдова, а й внаслідок подання «фальшивого» (підробленого) документу - «повторного» Свідоцтва серії НОМЕР_2 про народження діда позивача - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Умань Черкаської області, що було видане 25.11.2010р. Головним управлінням громадянського стану Республіки Молдова, відомостей про яке (в т.ч. про відповідний актовий запис), згідно інформації Державного архіву Черкаської області та Уманського міськрайонного відділу ДРАЦС, не виявлено, і яке, згідно наданої Агенцією громадських послуг Республіки Молдова та НЦБ Інтерполу в Республіці Молдова (лист-відповідь №ІР/9584/20/В45/ НОМЕР_3 від 15.06.2021р.) інформації, за результатами перевірки автентичності визнано таким, що «не відповідає оригіналові».
13.07.2022р. П'ятий апеляційний адміністративний суд (у складі колегії суддів: головуючий у справі - суддя-доповідач Косцова І.П., судді Скрипченко В.О. та Осіпов Ю.В.) за результатами розгляду вказаної вище апеляційної скарги ухвалив постанову, якою, визнав апеляційну скаргу відповідача необґрунтованою та залишив її без задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції від 04.04.2022р. - без змін.
Як слідує зі змісту положень ч.3 ст.34 КАС України, суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку, яка приєднується до матеріалів справи і є відкритою для ознайомлення.
Хоча і окрема думка, в свою чергу, фактично немає жодного правового значення для результатів розгляду справи, але, відповідно до вимог процесуального закону, виключно саме таким чином суддя у процесуальний спосіб може висловити свою незгоду з прийнятим по справі рішенням суду в цілому та зняти з себе професійну відповідальність за його зміст та подальшу реалізацію.
Таким чином, користуючись наданим КАС України правом на висловлення окремої думки, вважаю за необхідне виразити свою «незгоду» із прийнятою нашою колегією постановою від 13.07.2022р., з огляду на наступне.
Уважно дослідивши матеріали даної справи, оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції від 04.04.2022р. та перевіривши доводи апеляційної скарги відповідача, з урахуванням конкретних обставин справи та особи позивача, вважаю, що дана апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду 1-ї інстанції, відповідно, скасуванню, з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.
До такого висновку я дійшов з наступних підстав.
Так, розглядаючи вказаний адміністративний позов ОСОБА_1 та приймаючи 04.04.2022р. оскаржуване рішення про його повне задоволення, суд 1-ї інстанції виходив з того, що у документах, на підставі яких приймалось оскаржуване рішення, та у самому рішенні, відповідачем не було доведено факт подачі позивачем до органу міграційної служби саме завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, як і не доведено наявність у позивача будь-якого умислу на вчинення вищевказаних дій.
Також, відповідачем, на думку суду 1-ї інстанції, не було надано жодних доказів визнання нечинним «повторного» свідоцтва про народження діда позивача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 м.Умань Черкаської області, серії НОМЕР_2 , що видане 25.11.2010р. Головним управлінням громадянського стану Республіки Молдова.
Окремо, окружним судом також було наголошено й на тому, що з урахуванням принципу «належного врядування», прийняття відповідачем оскаржуваного рішення більш ніж через 7 років після набуття позивачем та його дітьми громадянства України, є втручанням в їх приватне життя, яке не є необхідним у демократичному суспільстві.
Cтосовно ж факту невиконання позивачем свого зобов'язання щодо повернення паспорту іноземної держави та відмови від свого попереднього громадянства, то судом 1-ї інстанції з цього приводу вказано лише тільки те, що законодавство, яке було чинним на час отримання позивачем громадянства України та на час прийняття оскаржуваного рішення, встановлювало для особи, що набуває громадянство, лише обов'язок повернути паспортні документи іншої держави компетентним органам протягом невизначеного строку, однак при цьому, в свою чергу, не передбачало скасування рішення про оформлення набуття громадянства України з підстав невиконання цього взятого особою зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Як я вже зазначав вище, П'ятий апеляційний адміністративний суд (у складі колегії суддів: головуючий у справі - суддя-доповідач Косцова І.П., судді Скрипченко В.О. та Осіпов Ю.В.) за результатами розгляду вказаної вище апеляційної скарги відповідача, за одне засідання, ухвалив постанову, якою, залишив цю апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
На мою думку, при прийнятті вказаного вище рішення колегія суддів апеляційної інстанції не в повному обсязі врахувала деякі норми діючого у цій сфері спеціального законодавства, не повно встановила усі обставини справи, які в дійсності мали місце як на момент оформлення документів про набуття позивачем громадянства України, так і на момент скасування спірного рішення ДМС про скасування громадянства позивача, а також не взяла до уваги і не надала належної правової оцінки деяким суттєвим обставинам, особі самого позивача та наданим ним до органів ДМС документам.
Так, як беззаперечно встановлено з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та його неповнолітні діти - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) і ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) - є уродженцями Республіки Молдова та до 2013р. були громадянами Республіки Молдова.
При цьому, як вбачається зі змісту наявної у справі копії Свідоцтва про народження НОМЕР_4 , позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 в м.Фалешти Молдовської РСР. Батьками позивача є: ОСОБА_6 (руський) та ОСОБА_7 (молдаванка).
А як видно зі змісту наявної у справі копії Свідоцтва про народження НОМЕР_5 , батько позивача - ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 також в м.Фалешти Молдавської РСР. Батьками ж батька позивача є: ОСОБА_4 (руський) та ОСОБА_8 (руська).
Як свідчать матеріали справи, 11.10.2013р. позивач, разом із своїми дітьми, згідно із рішенням Управління ДМС України у Вінницькій області №7195 від 20.08.2013р., набули громадянство України за «територіальним походженням», т.б. за ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство» від 18.01.2001р. №2235-III.
Так, дійсно, як передбачено приписами ст.8 вказаного вище Закону №2235-III (в редакції на момент набуття позивачем громадянства України), особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти - реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус «біженця» в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
Але при цьому, як видно зі змісту цієї норми Закону, іноземці, зазначені в ч.ч.1-3 цієї статті 8, які подали «зобов'язання» припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом 2 (двох) років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають «декларацію» про відмову від іноземного громадянства.
Як вбачається з матеріалів справи та наявної в них копії справи №525 С187 С188 С198/2020 про набуття громадянства України, 31.07.2013р. позивач ОСОБА_1 подав до Могилів-Подільського районного відділу УДМС України у Вінницькій області заяву про набуття громадянства за «територіальним походженням» його діда - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Матеріали справи свідчать, що на підтвердження підстави «територіального походження» свого діда позивач надав до міграційного органу «повторне» Свідоцтво серії НОМЕР_2 про народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Умань Черкаської області, яке було видане 25.11.2010р. «іноземною установою» - Головним управлінням громадянського стану Республіки Молдова, в якому зазначено, що актовий запис про народження №54 від 15.05.1920р. зареєстрований в РАЦС м.Умань. Також, до своєї заяви позивач додав свій паспорт громадянина Молдови НОМЕР_1 від 07.12.2006р., копію свого свідоцтва про народження та свідоцтва про народження свого батька - ОСОБА_6 та своїх дітей.
Далі, як встановлено судом першої інстанції, усі надані позивачем документи міграційним органом було визнано належними та достатніми, що в подальшому і стало підставою для прийняття Управлінням ДМС України у Вінницькій області рішення №7195 від 20.08.2013р. - про оформлення набуття громадянства України за «територіальним походженням» ОСОБА_1 та його дітьми - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Проте, якщо уважно дослідити вказане вище рішення №7195 від 20.08.2013р. (т.2 а.с.171), то можна встановити, що останнє фактично є «безмотивованим» та приймалося безпосередньо начальником Могилів-Подільського районного відділу УДМС України у Вінницькій області В.М. Дончевським, потім «погоджувалося» Завідувачем сектору ВПРГРФО УДМС України ОСОБА_9 та нарешті «затверджувалося» начальником УДМС України у Вінницькій області Б.О. Наливайко, хоча під цими надрукованими прізвищами насправді, скоріш за все, явно стоять не їх підписи, а підписи або заступників або виконуючих обов'язки цих посадових осібNA-VI №1449183 про народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Умань Черкаської області, яке було видане 25.11.2010р. «іноземною установою», про що свідчать відповідні «відмітки» ручкою.
Також необхідно зазначити, що 31.07.2013р. позивач ОСОБА_1 , разом із своєю заявою про набуття громадянства за «територіальним походженням», подав до Могилів-Подільського РВ УДМС України у Вінницькій області і своє «Зобов'язання», яким, під особистий підпис, зобов'язався протягом 2-х років з моменту набуття громадянства України, припинити громадянство Республіки Молдова, а також подати до компетентного органу України документ про припинення громадянства Республіки Молдова, виданий уповноваженим органом цієї держави, а у разі неотримання такого документа, подати відповідну «Декларацію» про відмову від попереднього громадянства та повернути національний паспорт громадянина РМ.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , після підписання 31.07.2013р. вказаного вище «Зобов'язання», 23.08.2013р. особисто підписав і «Декларацію» про відмову від громадянства Молдови (т.2 а.с.197), в якій знову ж таки «зобов'язався» повернути свій паспорт громадянина Молдови до уповноважених органів цієї держави та не користуватися правами громадянина даної держави. При цьому, одночасно необхідно звернути увагу й на ту обставину, що у цій «Декларації» позивач власноручно зазначив, що йому повідомлено і роз'яснено про відповідальність за невиконання вказаних «зобов'язань» у вигляді втрати громадянства України на підставі ст.ст.19,21 Закону України «Про громадянство України».
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, позивач ані у встановлений «Зобов'язанням» від 31.07.2013р. та Декларацією» від 23.08.2013р. 2-річний строк, ані до цього часу (т.б. на протязі 9 років!) своїх зобов'язань та відповідно, встановленого Законом №2235-III обов'язку, не виконав, т.б. не тільки не здав свій паспорт громадянина Молдови, але й навіть не намагався його здати, а також офіційно не оформив і свою відмову від громадянства Молдови. Доказів зворотного стороною позивача не надано.
Також, як свідчать матеріали справи, позивач, після набуття громадянства України, 13.09.2013р. був документований паспортом громадянина України НОМЕР_6 , а 19.01.2017р. йому було видано закордонний паспорт громадянина України НОМЕР_7 , які, в свою чергу, в подальшому, т.б. з 29.12.2020р., були визнані «недійсними» та такими, що підлягають вилученню.
В подальшому, як встановлено з матеріалів справи та письмових відзивів відповідача на позов і апеляційну скаргу, посадовими особами УДМС України у Вінницькій області у 2020 році було проведено перевірку законності підстав набуття позивачем та його дітьми громадянства України.
Так, в ході цієї перевірки, відповідачем у вересні-листопаді 2020р. було направлено запити до Державного архіву Черкаської області та Уманського міськрайонного відділу ДРАЦС щодо підтвердження чи спростування факту реєстрації народження та видачі свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в м. Умань Черкаської області.
Однак, на вказаний запит Уманський МВ ДРАЦС ГТУЮ в Черкаській області своїм листом №2147/22.7-04-03 від 03.12.2020р. повідомив, що підтвердити факт видачі свідоцтва НОМЕР_2 від 25.11.2010р. про народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Умань Черкаської області Відділ ДРАЦС не має можливості, оскільки воно було видане органом «іноземної держави» - Головним управлінням громадянського стану Республіки Молдова. А що ж стосується Книг обліку цивільного стану до 1943 року, то останні були передані на подальшого зберігання до Державного архіву Черкаської області, який, в свою чергу, у своїй відповіді на запит (лист-повідомлення №Г-58/05-08 від 26.10.2020р.) зазначив, що актового запису (в т.ч. і №54 від 15.05.1920р.) про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в м.Умань Черкаської області в Архіві - «не виявлено» (т.2 а.с.129,131).
Окрім того, як видно з матеріалів справи та змісту апеляційної скарги, відповідачем у вересні 2020р. також був направлений відповідний запит і до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва НП України, який, в свою чергу, у відповідь на цей запит, з посиланням на отриману від НЦБ Інтерполу в Республіці Молдова, повідомив (лист від 15.06.2021р., т.2 а.с.156), що видане Головним управлінням громадянського стану Республіки Молдова «повторне» свідоцтво серії НОМЕР_2 від 25.11.2010р. про народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Умань Черкаської області, яке позивач надав органам міграційної служби України під час оформлення набуття громадянства України, - «не відповідає оригіналові».
Однак, на питання в чому ж саме, чи по яким параметрам або які саме дані в цьому повторному свідоцтві не збігаються з «оригіналом», та чи існує взагалі такий «оригінал» свідоцтва і де він зараз зберігається, вказана інформація не відповідає.
Не встановив і не уточнив цих суттєвих обставин і відповідач в ході проведеної перевірки, не направивши повторний запит та не витребувши у відповідних державних органів Молдови «оригінал» цього виданого позивачу свідоцтва або належним чином завірену його копію в «оригінальній» редакції, обмежившись лише тільки повідомленням (від 04.10.2021р.) ГУ НП у Вінницькій області про виявлення в діях позивача ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст.332,358 КК України, за яким, в подальшому, було зареєстроване кримінальне провадження №12020020220000125, доля (результат) якого суду не відома.
Суди ж 1-ї та 2-ї інстанції, в свою чергу, при розгляді даної справи по суті, теж не тільки не перевірили ці, на мій погляд, «ключові» питання і обставини невідповідності «повторного» свідоцтва «оригіналові», а й фактично взагалі не звернули на ці факти достатньої уваги, чим не дотрималися вимог ч.4 ст.9 КАС України, які, в свою чергу, зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування (в т.ч. і з власної ініціативи) тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для з'ясування всіх обставин, необхідних для встановлення істини.
Такого підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема, у своїй постанові від 18.05.2022р. по справі №420/9863/20.
До того ж, як видно зі змісту отриманої від ІМІТС «Аркан», позивач ОСОБА_1 , після дати набуття громадянства України (т.б. після 20.08.2013р.) та підписання «зобов'язання» про здачу молдавського паспорту, тривалий час продовжував користуватись свої паспортом громадянина Республіки Молдова № НОМЕР_1 від 07.12.2006р. (дійсний до 07.12.2016р.) та посвідченням особи № НОМЕР_8 від 11.05.2005р. (без обмеження терміну дії) та неодноразово, протягом 2016р., перетинав (разом із дітьми) по ньому державний кордон України, що, в свою чергу, теж стало однією з підстав скасування громадянства України.
Окремо також вважаю за необхідне зупинитись і на самій особі позивача.
Так, як вбачається зі змісту отриманої від НЦБ Інтерполу в Республіці Молдова інформації, позивач ОСОБА_1 , будучи з серпня 2013р. вже громадянином України, з листопада 2017р. знаходиться в міжнародному розшуку (існує запит на його екстрадицію) за скоєння на території Республіки Молдова в період 2014-2016р.р. кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.197,244 КК Молдови та на нього компетентним судом м.Кишинева 20.11.2017р. виданий ордер на арешт, з-під якого він, перебуваючи під вартою у слідчому ізоляторі, під час транспортування до суду, втік.
Таким чином, вказані у цій інформації НЦБ Інтерполу в Республіці Молдова дані фактично свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 не тільки у 2016р. (згідно ІМІТС «Аркан») перетинав державний кордон України по молдавському паспорту, а ще й неодноразово перетинав його в період 2014-2017р.р.
Однак, як видно з матеріалів справи, вказані відомості так і не були перевірені ні відповідачем, ні судами 1-ї та 2-ї інстанцій, т.б. знову ж таки судами не було дотримано вимог ч.4 ст.9 КАС України.
Більш того, як видно з матеріалів справи, ухвали слідчого судді Заводського районного суду м.Миколаєва від 02.09.2021р. (справа №487/5682/21) та пояснень його представника в судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 наразі знаходиться під вартою у слідчому ізоляторі за скоєння в м.Одесі у липні-серпні 2021р. кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України (кримінальне провадження №62021150010000223).
Враховуючи вищевикладені обставини, на моє переконання, усі проаналізовані вище дії позивача, в даному випадку, фактично свідчать про «штучне» набуття ним у липні 2013р., на підставі досить «сумнівного» повторного свідоцтва НОМЕР_2 , виданого 25.11.2010р. «іноземною установою», громадянства України з метою мати «подвійне» громадянство (яке в Україні заборонено) та користуватися цим в залежності від необхідності, а також про відсутність взагалі намірів виконувати підписане 31.07.2013р. «зобов'язання».
Отже, приймаючи до уваги вище вказані обставини, вважаю, що у суду 2-ї інстанції були наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду 1-ї інстанції від 04.04.2022р., який, в свою чергу, на мій погляд, не повністю дослідивши усіх обставин справи, необгрунтовано та передчасно скасував спірні рішення міграційного органу від 28.12.2020р.
Повний текст окремої думки виготовлено: 20.07.2022р.
Суддя П'ятого апеляційного
адміністративного суду
Ю.В. ОСІПОВ