14 липня 2022 року м. Дніпросправа № 340/3407/21
головуючий суддя І інстанції - Брегей Р.І.
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,
суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.10.2021 року в адміністративній справі №340/3407/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2019 року по 14.06.2021 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2019 року по 14.06.2021 року включно.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.10.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 28 листопада 2019 року по 11 червня 2021 року), врахувавши правові висновки суду.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що з огляду на недостатність бюджетних коштів у фонді грошового забезпечення військовослужбовців Управління СБ України, здійснити виплату індексації грошового забезпечення позивачу у вказаний період не було можливим, а тому протиправна бездіяльність та винність при несвоєчасній виплаті з боку відповідача відсутні.
Відзив від позивача на адресу суду не надходив.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, відповідно до ст. 311 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, наказом відповідача від 27 листопада 2019 року №2980-ос позивача звільнено з військової служби з цієї ж дати (а.с.28-42).
Вважаючи, що УСБУ в Кіровоградській області протиправно не виплатило позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015 - 2019 роки, а також у період проходження служби протиправно не здійснювало індексацію його грошового забезпечення, позивач звернувся до суду.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 року по справі № 340/2538/20 адміністративний позов було задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік.
Зобов'язано Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації його грошового забезпечення.
Зобов'язано Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період служби з 09.04.2012 року по 27.11.2019 року, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
11 червня 2021 року банківська установа виконала платіжне доручення Управління про перерахування коштів на виконання судового рішення у сумі 1799.37 грн.
Позивач, вважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку, звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що останні є обґрунтованими, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 28 листопада 2019 року по 11 червня 2021 року), врахувавши правові висновки суду.
Суд апеляційної інстанції частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 КЗпП України регулюються трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Частиною першою статті 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною другою статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції вважає за можливе застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31.10.2019 року по справі № 2340/4192/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що приписами ст. 116 Кодексу Законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Як свідчать встановлені обставини справи, позивача виключено зі списків особового складу з 27.11.2019 року, у зв'язку з чим саме 27.11.2019 року є останнім днем для проведення відповідних розрахунків з військовослужбовцем.
В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що при проведенні наведених розрахунків, відповідачем протиправно було невиплачено індексацію грошового забезпечення.
Так, вказана компенсація фактично була виплачена позивачу 14.06.2021 року, що свідчить про допущення відповідачем протиправної бездільності по її виплаті.
Відтак, з огляду на вказані правові приписи та встановлені обставини справи, позивач набув право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, визначеного ст. 117 КЗпП України.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було визначено спосіб захисту прав позивача, шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2019 року по 14.06.2021 року включно.
Між тим, в силу приписів ст. 117 КЗпП України, у разі наявності спору, суд має визначити суму компенсації за затримку розраханку при звільненні, у зв'язку з чим належним способом захисту прав позивача є стягнення такої компенсації з визначенням відповідної суми.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, зокрема у випадках вимушеного прогулу, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Аналіз вищенаведених правових норм Порядку № 100 дає підстави для висновку, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень цього Порядку.
Відповідно до довідки відповідача від 09.04.2022 року, наданої суду відповідачем, за останні два місяці перед звільненням з військової служби, а саме у вересні та жовтні 2019 року позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 20945.00 грн.
Відтак, розмір одноденного заробітку становить 487.09 грн. (20945.00 грн.: 43).
В свою чергу, кількість робочих днів, впродовж яких затримано виплату сум індексації грошового забезпечення з 28.11.2019 року по 14.06.2021 (до дня фактичного розрахунку) - 386.
Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку становить 188016.74 грн. (487.09 х 386).
Між тим, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Так, враховуючи розмір простроченої заборгованості з виплати грошового забезпечення при звільненні, дату звернення позивача до суду з даним позовом та розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, колегія суддів апеляційного суду вважає обгрунтованим визначення розміру грошової компенсації у сумі 2000.00 грн.
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо необхідності частково задоволення апеляційної скарги відповідача та зміни рішення суду першої інстанції, шляхом викладення резолютивної частини в редакції даної постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Частиною 4 ст. 317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області - задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.10.2021 року в адміністративній справі №340/3407/21- змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 28 листопада 2019 року по 11 червня 2021 року у розмірі 2000.00 грн.»
В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.10.2021 року в адміністративній справі №340/3407/21 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає за виключенням наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко
суддя В.Є. Чередниченко