21 липня 2022 року Справа № 160/1614/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту фінансів Міністерства оборони України, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:
- визнати протиправною відмову Департаменту фінансів Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022), викладену у листі від 10.12.2021 року №248/К-1305/1/1104 у доплаті одноразової грошової допомоги з інвалідності у розмірі 102500,00 грн. (сто дві тисячі п'ятсот гривень) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- зобов'язати Департамент фінансів Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) доплатити одноразову грошову допомогу з інвалідності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у розмірі 102500,00 грн. (сто дві тисячі п'ятсот гривень).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
26.09.2018 року позивача було визнано інвалідом 3 групи, з 18.02.2020 року, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, позивача визнано інвалідом 2 групи.
Позивач вказує, що згідно зі ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач має право на одноразову грошова допомогу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у якому встановлена інвалідність.
Для інвалідів 2 групи станом на 1 січня 2020 року сума одноразової грошової допомоги складає 630 600 грн., при прожитковому мінімумі працездатної особи 2 102,00 грн.
Таким чином, на підставі ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за вирахуванням суми виплати, отриманої за 3 групу інвалідності у розмірі 440 000,00 грн., позивачу передбачена грошова доплата у розмірі 190 600 грн.
Проте, комісією Міністерства оборони України прийнято рішення, оформлене Протоколом №52 від 03.04.2020 року, про призначення позивачу доплати допомоги у розмірі різниці між 300 та 250-кратними розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для призначених на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2018 рік), в сумі 88 100,00 грн., згідно прожиткового мінімуму працездатної особи на 01.01.2018 року.
Листом від 11.11.2021 року позивач звернувся до Департаменту фінансів Міністерства оборони України з проханням щодо перерахунку одноразової виплати з інвалідності та доплати різниці недоплаченої суми у розмірі 102 500,00 грн.
Однак, листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 10.12.2021 року позивачу відмовлено у перерахунку одноразової виплати з інвалідності.
Позивач вважає, що відмова відповідача у перерахунку та доплаті одноразової грошової допомоги, викладена у листі від 10.12.2021 року, є протиправною, оскільки суперечить чинному законодавству України про соціальний і правовий захист військовослужбовців, а також порушує право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у порядку передбаченому чинним законодавством.
Ухвалою суду від 21.02.2022 року після усунення недоліків позовної зави, було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову, відповідачем надано до суду письмовий відзив на позов, який долучено до матеріалів справи.
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що правові норми пов'язують право на отримання одноразової грошової допомоги з днем встановлення інвалідності. Положенням Порядку №975 чітко визначено, що у разі зміни групи інвалідності при повторному огляді, днем встановлення інвалідності є дата, коли інвалідність було встановлено вперше. Розмір одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності ІІ групи, визначається з прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено в перше.
Відповідач зазначає, що позивачу первино встановлено ІІІ групу інвалідності, з 26.09.2018 року.
Таким чином, одноразова грошова допомога позивачу, як інваліду ІІ групи, повинна бути визначена (обрахована) виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був встановлений на 1 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше, а саме - 2018 року.
Також, відповідач вважає безпідставними посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 30.07.2020 року у справі 240/11137/19, оскільки як вбачається із змісту останньої, предметом розгляду у вказаній справі є питання щодо наявності у особи права на отримання одноразової грошової допомоги, тоді як спір у даній справі стосується порядку та розміру виплати одноразової грошової допомоги.
Враховуючи наведе, відповідач вважає, що Міністерство оборони України правильно нарахувало та здійснило виплату одноразової грошової допомоги позивачу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, а саме у 2018 році, а тому рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині визначення розміру призначеної ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги є таким, що прийнято на підставі норм чинного законодавства.
У зв'язку з чим, відповідач просить у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, 26.09.2018 року, ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, яка настала в наслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини.
18.02.2020 року, позивачу встановлено інвалідність ІІ групи, причина інвалідності - захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини.
У зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, позивачу було призначено і виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у сумі 440 500 грн.
За поясненням сторін, протокольним рішенням комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 03.04.2020 року №52 на підставі довідки позивачу призначено одноразову грошову допомогу у розмірі різниці між 300 та 250 - кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2018) в сумі 88 100 грн.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Департаменту фінансів Міністерства оборони України з вимогою щодо здійснення доплати у розмірі 102 500,00 грн. недоотриманої одноразової грошової допомоги, належної йому у зв'язку із зміною групи інвалідності, у розмірі різниці між 300 та 250 - кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено ІІ групу інвалідності (2020 рік).
Однак, листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 10.12.2021 року № 248/К-1305/1/1104 позивача повідомлено, що на день повторного огляду МСЕК 18.02.2020 року, коли ОСОБА_1 встановили другу групу інвалідності, і по теперішній час діє норма законодавства, що передбачає призначення та виплату допомоги, в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 третю групу інвалідності первинно встановлено в 2018 році, та призначено допомоги в розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, а зміна групи на другу відбулася 18.02.2020 року, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, 03.04.2020 року прийнято рішення про призначення доплати у розмірі різниці між 300 та 250 - кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2018), в сумі 88 100,00 грн.
Також, повідомлено, що підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги немає.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у доплаті різниці одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.92р. №2232-XIII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон України №2232-XIII).
Стаття 41 Закону України №2232-XIII передбачає, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені в Законі України від 20.12.91р. №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
У відповідності до частини 1 статті 3 Закону № 2011-XII останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.
Статтею 12 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві врегульовано статтею 16 Закону №2011-XII.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Предметом спору у даній справі є правомірність дій Департаменту фінансів Міністерства оборони України в частині застосування прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року, як розрахункової величини при визначені розміру належної позивачу у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності одноразової грошової допомоги.
Зокрема, позивач вважає, що відповідач під час нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги повинен був застосувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений станом на 01 січня 2020 року, оскільки саме в 2020 році йому була встановлена вища (друга після третьої) група інвалідності.
Однак, суд вважає помилковими такі доводи позивача, з огляду на наступне.
Згідно положень пункту "б" частини 1 статті 16-2 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.
В свою чергу, частиною 4 статті 16-3 Закону №2011-XII визначено, що у випадку, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Відповідно до частини 3 статті 16-3 Закону №2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).
Згідно підпункту 1 пункту 6 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:
400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи;
300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;
250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.
При цьому, згідно пункту 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
З наведених норм слідує, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії;
- а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Отже, зазначені правові норми пов'язують право на отримання одноразової грошової допомоги з днем встановлення інвалідності. При цьому, положеннями пункту 3 Порядку №975 чітко визначено, що у разі зміни групи інвалідності при повторному огляді, днем встановлення інвалідності є дата, коли інвалідність було встановлено вперше.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 за результатами первинного огляду з 26.09.2018 року було встановлено III групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Натомість, з 18.02.2020 року позивачу за результатами повторного огляду було встановлено II групу інвалідності внаслідок травми, що пов'язана із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ №607706.
Відтак, право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі виникло у позивача у зв'язку із встановленням згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи упродовж двох років після первинного встановлення йому інвалідності.
Таким чином, днем виникнення у позивача у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення йому інвалідності, тобто 26.09.2018 року.
Відтак, з огляду на положення пункту 3 Порядку № 975 одноразова грошова допомога позивачу повинна бути визначена (обчислена), виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був встановлений на 1 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше, а саме на 1 січня 2018 року.
Станом на 1 січня 2018 року розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, складав 1762,00 грн.
Аналізуючи наведені норми права та встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідно до законодавства, яке діяло на день повторного огляду позивача та встановлення йому вищої II-ї групи інвалідності, він мав право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (1762,00 грн. х 300 = 528 600,00 грн.), виплата якої повинна проводитись з урахуванням раніше виплаченої у зв'язку з встановленням III групи інвалідності суми одноразової грошової допомоги в розмірі 440 500,00 грн. (528 600,00 грн.-440 500,00 грн. = 88 100,00 грн.).
Отже, суд приходить до висновку, що після встановлення II групи інвалідності з 18.02.2020 року позивач, відповідно до законодавства, яке діяло на вказану дату, мав право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 88 100,00 гривень, яку йому й було призначено та виплачено на підставі рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 03.04.2020 року № 52.
Підсумовуючи, суд звертає увагу, що одноразова грошова допомога за своїм змістом є одноразовою виплатою, що виключає визнання за позивачем права на її повторне отримання у розмірі, визначеному статтею 16-2 Закону №2011-XII. При встановленні вищої групи інвалідності може йтися лише про право на отримання цієї допомоги у більшому розмірі (доплату до виплаченої суми допомоги), що зумовлює обчислення розміру доплати різниці, з урахуванням виплаченої суми в порядку, визначеному п. 3 Порядку № 975.
Аналогічна правова позиція висловлена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 08.07.2021 у справі №240/20102/20.
Також, суд погоджується з доводами відповідача щодо безпідставного посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 30.07.2020 року у справі 240/11137/19, оскільки як вбачається із змісту останньої, предметом розгляду у вказаній справі є питання щодо наявності у особи права на отримання одноразової грошової допомоги, тоді як спір даній справі стосується порядку та розміру виплати одноразової грошової допомоги.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача при виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності у розмірі різниці між 300 та 250 кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому йому встановлено III групу інвалідності, тобто, на 01.01.2018 року, є правомірними.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 21.07.2022 року.
Суддя І.О. Лозицька