20 липня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 686/4083/22
Провадження № 22-ц/4820/1234/22
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчук Р.С., Спірідонової Т.В.,
розглянув в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України цивільну справу №686/4083/22 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2022 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
В лютому 2022 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, в якому банк просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про надання банківських послуг в розмірі 10426 грн. 73 коп. та судових витрат в розмірі 2481 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулася до банку та підписала Анкету-заяву № б/н від 23 жовтня 2009 року, згідно якої отримала кредитну карту з початковим кредитним лімітом, який в подальшому було збільшено та зменшено. Це підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, доданої до позовної заяви.
Також зазначає, що відповідач при зверненні до банку підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, чим підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складають Договір про надання банківських послуг. Таким чином позивач вважав, що позичальник своїм підписом підтвердила щодо ознайомлення та надання їй документів в письмовому вигляді.
Отже, ОСОБА_1 було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, а для користування кредитним рахунком відповідач отримала кредитну картку.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п 3.2, 3.3 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни за рішенням та ініціативою Банку.
Банк свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач в свою чергу зобов'язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, однак свої зобов'язання належним чином не виконувала, у зв'язку з чим відповідач станом на 25 січня 2022 року має кредитну заборгованість в розмірі 10426 грн. 73 коп., яка складається з 8180 грн. 39 коп. заборгованості за тілом кредиту, 2246 грн. 34 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками. Вказаний розмір заборгованості, а також судові витрати у вигляді сплачених 2481 грн. банк просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь.
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
АТ КБ «Приватбанк» не погодилося з таким рішенням суду першої інстанції, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Так, вказує, що судом першої інстанції прийнято рішення без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі. Апелянт вважає, що суд безпідставно відмовив в задоволенні позову в повному обсязі. Суд не взяв до уваги, що відповідач особисто звернувся до банку, бажаючи отримати кредит, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву, чим підтверджується, що вона була ознайомлена з усіма умовами кредитування, в тому числі щодо сплати відсотків та штрафних санкцій. ОСОБА_1 активувала кредитну картку та користувалася кредитними коштами. Часткове погашення кредиту відповідачем свідчить про визнання нею заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування.
Крім того, банк вказує, що стаття 634 ЦК України, яка містить поняття договору приєднання, а також положення п. 14.8 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» не встановлюють обов'язкового підписання всіх складових документів. Банк зобов'язаний розмістити виклад інформації в доступній формі та в доступному для користувача місці, а приєднання може відбуватися в будь-якій формі, зокрема, підписанням типового бланку або типової анкети-заяви. Тому, на думку апелянта, під час звернення до суду ним надані в повному обсязі належні та допустимі письмові докази, які підтверджують укладення між сторонами кредитного договору, та погодження всіх умов його виконання та відповідальність за прострочення виконання, отже суд безпідставно для відмовив у задоволенні позову.
Розглядаючи спір суд не в повній мірі перевірив всі обставини справи, а також судом не враховано судову практику з вирішенні справ з аналогічними правововідносинами.
Також АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що відповідач не надала жодних заперечень на спростування доводів позовної заяви, тому підстав стверджувати, що вона не була ознайомлена з умовами кредитування не було.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Так судом встановлено, що ОСОБА_1 23 жовтня 2009 року звернулася у АТ КБ «ПриватБанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «ПриватБанк», та підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
До анкети-заяви Банк додав витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
У вказаній заяві, підписаній відповідачкою ОСОБА_1 , сторонами було погоджено кредитний ліміт в розмірі 500 грн., розмір базової процентної ставки за кредитом в сумі 2,5 % на місяць на залишок заборгованості, обов'язковий платіж - щомісячно в розмірі 7% від суми заборгованості.
Відповідно, позичальник отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, початковий розмір якого подальшому зменшено.
На виконання умов договору ОСОБА_1 було видано кредитну картку. Кредитними коштами та відповідно кредитною карткою відповідач користувалася, періодично витрачаючи кредитні кошти та відповідно періодично погашаючи кредит.
Строк дії картки до 05/23 року.
За розрахунком Банку, доданим до позову, станом на 25 січня 2022 року заборгованість відповідачки ОСОБА_1 становить 10426 грн 73 коп, яка складається з 8180 грн. 39 коп. заборгованості за кредитом, 2246 грн. 34 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як передбачено ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
З врахуванням викладеного слід дійти висновку, що між сторонами було укладено договір про надання банківських послуг.
На підтвердження своїх позовних АТ КБ «ПриватБанк» надало суду: розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 25 січня 2022 анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 12 липня 2007 року, примірник Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, виписку по рахунку.
Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 р. по справі №342/180/17, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Як вбачається із виписки по руху грошових коштів, відповідачка користувалася кредитними коштами, періодично погашаючи кредитну заборгованість.
Таким чином, весь період користування грошовими коштами Банку нею було використано 52230 грн. 92 коп. та вказані кошти в повному обсязі були повернуті банку.
Тобто, вказана сума коштів на час подання позову була повернута ОСОБА_1 в повному обсязі, тому підстав для стягнення на користь Банку коштів за встановлених вище обставин не вбачається.
В цій частині судом вірно встановлені обставини справи та надано обґрунтовані висновки.
При цьому, відмовляючи в позові в повному обсязі, зокрема, щодо стягнення розміру нарахованих процентів, суд взагалі не навів мотивів такої відмови.
Як вбачається з підписаної Анкети-заяви, сторони погодили розмір базової процентної ставки за кредитом в сумі 2,5 % на місяць на залишок заборгованості.
Однак, як вбачається з самого розрахунку заборгованості, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, нараховувався з 25.11.2009 р. по 05.04.2014р. - 2,5 %, з 01.09.2014р. до 31.03.2015 р. в розмірі 2,9% в місяць, з 01.04.2015 р. по 31.05.2015р. по 3,6%, починаючи з 01.06.2015р. по 26.08.2015 р. - в розмірі 2,9%, з 27.08.2015р. по 15.07.2019 р. заборгованість нараховувалася по ставці 3,6 % на місяць. З 16.07.2019р. по 31.07.2019 ставку було зменшено до 3,5 %, з 01.08.2020 р. по 25.01.2022 р. заборгованість нараховувалася по ставці 3,4 % на місяць.
Виходячи з розміру процентної ставки, яка змінювалася позивачем в односторонньому порядку ним і було нараховано заборгованість по процентах.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, позивачем з 01 вересня 2014 року розмір процентної ставки за користування кредитними коштами збільшено в односторонньому порядку, заборгованість за процентами нарахована в більшому розмірі ніж 2,5% в місяць або 30 % річних, що не передбачено умовами кредитного договору, а тому наданий позивачем розрахунок в частині збільшення процентної ставки не може бути взятий до уваги судом як належний та допустимий доказ розміру наявності заборгованості позичальника перед банком за відсотками.
Іншого розрахунку банк суду не надав.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Отже, відсутні підстави вважати, що кредитор і боржник обумовили у письмовому вигляді можливість збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитними коштами.
Відповідний правовий висновок зроблений Великою Палатою Верхового Суду у постанові від 03.07.2019 року, справа № 342/180/17, який відповідно до норм ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватись судом при застосуванні норм права при вирішенні спору у подібних правовідносинах.
За таких обставин колегія суддів, приходить до висновку, що розмір відсотків за користування кредитними коштами повинен бути розрахований в межах погодженої сторонами процентної ставки до 2,5% в місяць або 30 % річних та на строк дії картки, як це погоджено сторонами при укладенні кредитного договору. Однак банк не надав суду належного розрахунку заборгованості відповідно до погодженої процентної ставки.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним кодексом. Статтею 11 ЦПК України передбачено, що, виходячи з принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, суд позбавлений можливості самостійного витребування та збирання доказів по справі та надання оцінки обсягу доказів, який би був достатній для задоволення вимог позивача.
Крім того, для здійснення відповідного розрахунку заборгованості, з урахуванням конкретних обставин цієї цивільної справи, відповідно до погодженої процентної ставки необхідні професійні знання у відповідній галузі, тому суд позбавлений можливості самостійно здійснити відповідний розрахунок.
Отже, слід прийти до висновку, що позовні вимоги в цій частині є недоведеними належними та допустимими доказами.
З цих підстав слід відхилити доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно відмовив в задоволенні позову про стягнення відсотків по кредиту.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду про відмову в позові за недоведеністю позовних вимог
В той же час висновки суду першої інстанції, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, є помилковими та такими, що не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду підлягає зміні з урахуванням мотивів відмови викладених у мотивувальній частині даної постанови.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 липня 2022 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова