Справа № 569/3958/21
13 червня 2022 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в складі головуючого судді Бучко Т.М.
секретар судового засідання Дем'янчук Н.В.
з участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу,
Позивач звернулася в суд з позовом до відповідачів, в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 14 травня 2021 року просить визнати недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу квартири, укладений 8 травня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений 8 травня 2019 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Матвійчук О.С., зареєстрований в реєстрі за № 894; припинити право власності за ОСОБА_6 на трикімнатну квартиру загальною площею 48,8 кв.м, житловою площею 33,4 кв.м за адресою АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 31459505, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 467693364 від 8 травня 2019 року 11:52:49, приватного нотаріуса Матвійчук О.С. Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1637083356101.
В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що 8 травня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири, зареєстрований в реєстрі за № 894, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Матвійчук О.С. Згідно договору ОСОБА_5 передає у власність ОСОБА_6 квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною плошею 48,8 кв.м. Зазначений договір укладено без наміру створення будь-яких правових наслідків, передбачених ним, а єдиною метою укладення цього договору є уникнення відповідачем ОСОБА_5 сплати боргу для ОСОБА_4 ОСОБА_8 - ОСОБА_9 та третя особа ОСОБА_7 є подружжям з 6 вересня 2016 року. Відповідно до ч.4 ст.65 Сімейного договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Укладенню спірного договору передували події в хронології: липень 2018 року - між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договори позики; 5 вересня 2018 року - ОСОБА_5 укладає договір купівлі-продажу квартири та набуває у власність (спільну сумісну зі своїм чоловіков ОСОБА_7 ) квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Вартість квартири згідно договору складає 382000 грн; 1 квітня 2019 року - ОСОБА_4 звертається до суду для стягнення заборгованості за двома договорами позики з ОСОБА_7 ; 10 квітня 2019 року - ОСОБА_4 звертається до суду для стягнення заборгованості за двома договорами позики з ОСОБА_7 та ОСОБА_5 солідарно; 25 квітня 2019 року - рішенням Третейського суду при товарній біржі «Західноукраїнська» по справі № 08/1/19 з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованості за договорами позики в розмірі 152400 грн, штрафу в розмірі 30480 грн, пені у розмірі 117682,20 грн, інфляційних витрат за прострочення повернення суми боргу у розмірі 8382 грн, 365 % річних від простроченої суми в розмірі 294205,50 грн, витрат по сплаті третейського збору в розмірі 6031,50 грн; 25 квітня 2019 року - ОСОБА_4 звертається до суду з заявою про забезпечення позову та просить накласти арешт на все нерухоме та рухоме майно ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , в тому числі грошові кошти на рахунках та квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; 8 травня 2019 року - ОСОБА_5 укладає договір купівлі-продажу квартири, згідно якого передає у власність ОСОБА_6 квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Вартість квартири складає 146500 грн; 24 лютого 2020 року - рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області по справі № 569/7165/19 з ОСОБА_7 та ОСОБА_5 стягнуто солідарно основну суму боргу, пеню, інфляційні витрати та відсотки річних загалом 1863368,53 грн. Має обґрунтовані підстави вважати, що єдиною метою закладання договору купівлі-продажу квартири від 08 травня 2019, якої хотіла досягнути відповідач ОСОБА_5 , є уникнення звернення стягнення на майно боржника. Підтвердженням цієї позиції є наступні факти: договір укладено після того, як відповідачу ОСОБА_5 стало відомо про подання позивачем заяви про забезпечення позову, якою передбачалося накласти арешт на квартиру, та прийняття рішення Третейського суду при Товарній біржі «Західноукраїнська» від 25 квітня 2019 року про стягнення з чоловіка ОСОБА_7 коштів за договорами позики. Отже, відповідач ОСОБА_5 , усвідомивши наявність рішення третейського суду про стягнення з її чоловіка заборгованості та можливість отримання негативного для себе рішення суду, що могло призвести до звернення стягнення на майно, що є спільною сумісною власністю із її чоловіком, шляхом укладання договору створила перешкоди для виконання майбутнього рішення суду. Кватира придбана ОСОБА_5 5 вересня 2018 року, а продана 8 травня 2019 року. Період користування квартирою склав лише вісім місяців. Логічно було б припустити, що ОСОБА_5 мала на меті отримання прибутку в наслідок перепродажу квартири. Проте, це припущення спростовується тим фактом, що ціна продажу квартири є значно нижчою за ціну її придбання. Так, квартиру придбано 5 вересня 2018 року за ціною 382000 грн., а продано 8 травня 2019 року за ціною 146500 грн. Знецінення квартири, розташованої в центрі міста, протягом восьми місяців на 235500 грн є неможливим, як з економічної точки зору, так і з точки зору логіки. Місцем проживання ОСОБА_5 на момент прийняття рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області по справі № 569/7165/19 від 24 лютого 2020 року є квартира, розташована за адресою АДРЕСА_1 , про що зазначено в рішенні суду. Метою, яку прагнула досягти ОСОБА_5 , укладаючи договір купівлі-продажу квартири, є не настання правових наслідків, які обумовлюються договорами купівлі-продажу, а уникнення звернення стягнення на майно. Тобто, при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 08 травня 2019 року воля сторін договору не відповідала зовнішньому її прояву, сторони договору не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених договорами купівлі-продажу, а їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.1 та 5 ст.203 ЦК України, що за правилами ст.215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України. З огляду на те, що договір купівлі-продажу квартири від 8 травня 2019 року укладений з метою ухилення від сплати зобов'язань кредитору, визнання недійсними такого договору матиме своїм наслідком приведення сторін таких недійсних правочинів до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес ОСОБА_4 як заінтересованої особи в даному випадку полягає в тому, щоб сторони таких правочинів перебували у певному правовому становиші (право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 було відновлено), оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації позивачем її прав як кредитора на стягнення заборгованості, в тому числі за рахунок майна.
Ухвалою від 25 лютого 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивач усунула.
Ухвалою від 24 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_4 суд прийняв до розгляду та відкрив загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою від 29 березня 2021 року суд за заявою позивача вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру.
Ухвалою від 20 липня 2021 року суд за клопотанням представника позивача зупинив провадження у справі до набрання законної сили рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у цивільній справі № 569/7165/19 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики.
Ухвалою від 28 лютого 2022 року суд поновив провадження у справі.
Ухвалою від 4 квітня 2022 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
30 квітня 2021 року суд отримав відзив на позовну заяву, в якому відповідач ОСОБА_5 просить відмовити в задоволенні позову. Заперечення позову мотивує тим, що обставини, на які покликається позивач як ознаки фіктивності спірного договору купівлі-продажу, жодним чином не можуть свідчить про віднесення спірного договору купівлі-продау до фраудаторних правочинів. На момент вчинення оскаржуваного правочину заборони в реєстрі права власності не було, реєстрацію права власності на спірну квартиру внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір між сторонами було укладено в належній формі та досягнуто згоди з усіх істотних умов та на його виконання передано майно. ОСОБА_5 , будучи власником майна, розпорядилася ним на власний розсуд, відчуживши його на підставі договору купівлі-продажу. Сам лише факт укладення ОСОБА_5 спірного договору купівлі-продажу в період вирішення судових спорів щодо стягнення з неї та її чоловіка ОСОБА_7 заборгованості за договорами позики не може свідчити про фіктивність такого правочину, оскільки не виключає дійсного наміру сторін правочину на реальне досягнення його мети, а саме оплатний перехід права власності на квартиру АДРЕСА_2 від ОСОБА_5 до ОСОБА_6 . Позивач жодним чином не обґрунтувала наявність умислу в ОСОБА_6 на укладення фіктивного правочину та, відповідно, не надала суду жодних доказів на підтвердження таких обставин. Стороною позивача взагалі не було долучено до позовної заяви належних та допустимих доказів того, що спірний договір купівлі-продажу укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а доводи позивача щодо фіктивності такого правочину є лише припущеннями останньої. Необґрунтованим є покликання позивача на короткий строк користування квартирою ОСОБА_5 як на ознаку фіктивності спірного договору купівлі-договору, оскільки ні приписи ст.234 ЦК України, ні інші нормативного-правові акти України не містять вказівки на таку ознаку фіктивності правочинів. Позивач жодним чином не обґрунтував яким чином восьмимісячний строк користування спірною квартирою підтверджує укладення ОСОБА_5 фраудаторного правочину. Фактично позивач обмежилася покликанням на вказану обставину, не вказуючи при цьому на те, як така обставина доводить обґрунтованість заявлених нею вимог. Пунктом 6 спірного договору купівлі-продажу було визначено, що продаж квартири проводиться за 146500 грн, які сплачені покупцем продавцю до підписання договору згідно з чинним законодавством України. Така вартість квартири визначена ними за взаємним погодженням, за відсутності примусу будь-кого із сторін, так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин. Особи, що підписали договір, свідчать, що вони обізнані стосовно рівня ринкових цін на аналогічні квартири; за їх розсудом визначена в цьому договорі вартість саме цієї квартири є справедливою і відповідає її дійсній вартості та підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру та відсутність один до одного претензій фінансового характеру. Пунктом 7 спірного договору купівлі-продажу встановлено, що ринкова вартість відчужуваної квартири становить 146424 грн згідно зі звітом з незалежної оцінки майна, виданим ТОВ «Гарант Фінексперт», дата оцінки 8 травня 2019 року. При укладені спірного договору купівлі-продажу вартість відчужуваної квартири була визначена та погоджена сторонами на підставі її ринкової вартості на момент відчуження. Позивачем, в свою чергу, не долучено до позову жодних доказів на підтвердження того, що ринкова вартість спірної квартири станом на 8 травня 2019 року була відмінною від вартості, вказаної у договорі купівлі-продажу. Також не може вважатися прийнятним покликання позивача на те, що місцем проживання ОСОБА_5 на момент ухвалення Луцьким міськрайонним судом Волинської області рішення від 24 лютого 2020 року по справі № 569/7165/19 є адреса місцезнаходження спірної квартири, оскільки такі доводи ґрунтуються виключно на аналізі змісту резолютивної частини відповідного судового рішення. Однак, описова та мотивувальна частини такого судового рішення взагалі не містить частини щодо дослідження та встановлення місця проживання ОСОБА_5 , а відтак не може підтверджувати проживання останньої за певною адресою. У зв'язку з тим, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не проживають у м.Рівне, а зареєстровані у м.Луцьк Волинської області, цивільну справу № 569/7165/19 ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2019 року, було передано за підсудністю до Луцького міськрайонного суду Волинської області. Наведені ОСОБА_4 у позовній заяві обставини фіктивності спірного договору купівлі-продажу є виключно припущеннями останньої, позаяк вони не підтверджені належними та допустимими доказами. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є родичами чи близькими особами, що, в свою чергу, вказує на реальність укладеного між ними правочину. Позивач вибірково покликається у позовній заяві лише на ті ознаки фіктивності спірного договору купівлі-продажу, які узгоджуються з її припущеннями та можливо пов'язати з обставинами справи.
3 червня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_6 , в якому останній просить відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування заперечень проти позовних вимог покликається на те, що на початку 2019 року з метою покращення умов проживання ним було прийняте рішення про необхідність придбання нового житла. Від знайомих він дізнався про продаж квартири за адресою АДРЕСА_1 громадянкою ОСОБА_5 . В другій половині квітня 2019 року він вперше зустрівся зі ОСОБА_5 для огляду квартири. До вказаного моменту він зі ОСОБА_5 знайомим не був та жодних відносин з нею не мав. Стан квартири, її планування, місцезнаходження йому сподобалися, у зв'язку з чим він вирішив її придбати та, відповідно, приступив до переговорів зі ОСОБА_5 . Після досягнення домовленості щодо продажу квартири та фактичної передачі коштів 8 травня 2019 року між ОСОБА_5 як продавцем та ним як покупцем був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири. Ці обставини не заперечуються позивачем та свідчать про реальність спірного правочину та дійсність наміру в нього та ОСОБА_5 на досягнення визначених таким правочином правових наслідків - оплатне відчуження об'єкта нерухомого майна. Ринкова вартість відчужуваної квартири була визначена на підставі звіту з незалежної оцінки майна від 8 травня 2019 року, виданого ТзОВ «Гарант Фінексперт». У нього не могло бути жодного умислу на укладення зі ОСОБА_5 удаваного правочину, оскільки він не був з нею знайомий, жодних стосунків з останньою як до, так і після продажу квартири не підтримував. Більше того, йому взагалі не були відомі обставини щодо наявності у ОСОБА_5 та її чоловіка ОСОБА_7 заборгованості перед ОСОБА_4 та стягнення такої заборгованості в судовому порядку. Неналежне виконання ОСОБА_5 та ОСОБА_7 зобов'язань перед ОСОБА_4 не може та не має створювати для нього як добросовісного набувача майна жодних негативних наслідків.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково пояснив, що при укладенні договорів купівлі, а надалі продажу спірної квартири чоловіком відповідача ОСОБА_5 . ОСОБА_7 надавалася згода як на придбання, так і на відчуження нерухомого майна, що свідчить про перебування квартири у спільній власності подружжя. Договір має ознаки фраудаторності, оскільки квартира відчужена менше ніж за рік після її придбання; продаж відбувся за нижчою ціною ніж квартиру було придбано; продаж відбувся через місяць як було подано ОСОБА_4 позов до суду про стягнення боргу; після продажу відповідач ОСОБА_5 продовжує проживати у цій квартирі. Подаючи апеляційну скаргу на ухвалу суду про зупинення провадження відповідач ОСОБА_5 вказала своєю адресою проживання АДРЕСА_1 , оскільки саме за цією адресою отримує повідомлення. Договір вчинено формально для уникнення відповідальності за невиконання зобов'язань. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_5 позов не визнав з викладених у відзиві на позовну заяву мотивів. Пояснив, що позивач не була стороною спірного договору і її права не були порушені його вчиненням. Відповідачі не мали та не мають жодних зобов'язань перед позивачем ні на момент укладення спірного договору, ні нині. Боржник ОСОБА_7 не є стороною договору. Про борги чоловіка ОСОБА_5 на момент укладення договору відомо не було, а отримані ним кошти за договорами позики не використовувалися в інтересах сім'ї. Квартира придбана за її особисті кошти. Факт проживання у квартирі після її відчуження відповідач заперечує. Просить в позові відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_6 позов не визнав та пояснив, що квартиру відповідач придбав через агентство нерухомості. Квартира була підготовлена до ремонту, ціна йому підійшла, проблем з документами не було. У придбаній квартирі відповідач не проживає. Поштова кореспонденція за адресою спірної квартири надходить на 28 поштове відділення. Через наявність судового спору ОСОБА_6 потерпає, оскільки не може користуватися своїм майном. З відповідачем ОСОБА_10 відповідач знайомий до укладення спірного договору не був і надалі жодних стосунків не підтримує. Просить в позові відмовити.
Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився. У поданому до суду клопотанні від 24 травня 2022 року представник третьої особи адвокат Янчук В.В. просить судове засідання провести за відсутності ОСОБА_7 та його уповноваженого представника.
Суд, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини та дослідивши представлені у справі докази, дійшов таких висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з 6 вересня 2016 року перебувають у шлюбі, про що свідчить заява ОСОБА_5 від 11 травня 2018 року, засвідчена приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Червук В.М.
5 вересня 2018 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Матвійчук О.С., придбала у власність квартиру АДРЕСА_2 .
8 травня 2019 року між ОСОБА_5 як продавцем та ОСОБА_6 як покупцем укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Матвійчук О.С. (далі - спірний договір).
9 липня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладений договір позики, за яким ОСОБА_7 отримав у позику 155110 грн з терміном повернення до 13 вересня 2018 року.
13 липня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладений договір позики, за яким ОСОБА_7 отримав у позику 14995 грн з терміном повернення до 16 вересня 2018 року.
16 липня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладений договір позики, за яким ОСОБА_11 отримав у позику 2450 грн. з терміном повернення до 17 вересня 2018 року.
18 липня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладений договір позики, за яким ОСОБА_11 отримав у позику 149950 грн з терміном повернення до 20 вересня 2018 року.
20 липня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладений договір позики, за яким ОСОБА_11 отримав у позику 149950 грн з терміном повернення до 24 вересня 2018 року.
25 липня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладений договір позики, за яким ОСОБА_11 отримав у позику 130 грн з терміном повернення до 26 вересня 2018 року.
1 квітня 2019 року ОСОБА_4 звернулася до Третейського суду при товарній біржі «Західноукраїнська» з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики від 16 лирня 2018 року та за договором позики від 18 липня 2018 року.
Рішенням Третейського суду при товарній біржі «Західноукраїнська» від 25 квітня 2019 року у справі № 08/1/19 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 152400 грн, штраф в розмірі 30 480 грн, пеню у розмірі 117682,20 грн, інфляційні витрати за прострочення повернення суми боргу у розмірі 8382 грн, 365 % річних від простроченої суми в розмірі 294205,50 грн та витрати по сплаті третейського збору в розмірі 6031,50 грн.
14 травня 2019 року ОСОБА_4 звернулася до Рівненського апеляційного суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.
Ухвалою від 18 червня 2019 року у справі № 4815/8/19 Рівненський апеляційний суд задовольнив заяву ОСОБА_4 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Третейського суду при товарній біржі «Західноукраїнська» від 25 квітня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договорами позики.
4 липня 2019 року Рівненський апеляційний суд видав ОСОБА_4 виконавчі листи від 18 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_7 заборгованості за договорами позики, які позивач пред'явила до виконання 5 липня 2019 року.
26 липня 2019 року старший державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Федорчк А.О. відкрив виконавче провадження № 59655049 про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 заборгованості; виконавче провадження № 59655118 про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 третейського збору в розмірі 6031,50 грн та виконавче провадження № 59655210 про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 судового збору в розмірі 384,20 грн.
29 липня 2019 року постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального правління юстиції у Волинській області Федорчук А.О. накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_7 , в межах виконавчого провадження № 59655049.
2 серпня 2019 року постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Федорчук А.О. накладено арешт майно боржника ОСОБА_7 в межах виконавчого провадження № 59655118.
10 квітня 2019 року ОСОБА_4 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_12 про стягнення заборгованості за договором позики від 9 липня 2018 року, договором позики від 13 липня 2018 року, договором позики від 20 липня 2018 року та договором позики від 25 липня 2018 року.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2019 року у справі № 569/7165/19 позовну заяву ОСОБА_4 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
18 квітня 2019 року ОСОБА_4 подала до Рівненського міського суду Рівненської області заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в межах суми позову 1863884,76 грн.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2019 року у справі № 569/7165/19 заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову повернуто заявнику.
26 квітня 2019 року ОСОБА_4 повторно подала заяву про забезпечення позову у справі № 569/7165/19. Ухвалою від 21 травня 2019 року Рівненський міський суд Рівненської області відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2019 року у справі № 569/7165/19 позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_12 про стягнення заборгованості передано за підсудністю до Луцького міськрайонного суду Волинської області.
16 серпня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_12 про стягнення заборгованості та відкрив провадження у справі № 569/7165/19.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2020 року у справі № 569/7165/19 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договорами позики від 9 липня 2018 року, 13 липня 2018 року, 20 липня 2018 року в розмірі 1863368,53 грн, з яких основна заборгованість - 455010 грн, штраф - 91002 грн, пеня - 368351,08 грн, інфляційних втрат - 28127,75 грн, 365 % річних - 920877,70 грн; стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір в розмірі 9602,34 грн, по 4801,17 грн з кожного; стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_12 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 25 липня 2018 року в розмірі 516,23 грн, з яких: основна заборгованість - 130 грн, штраф - 26 грн, 100,88 грн, інфляційних втрат - 7,15 грн, 365 % річних - 252,20 грн; стягнуто з ОСОБА_7 до ОСОБА_12 на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір в розмірі 2,66 грн, по 1,33 грн з кожного.
8 вересня 2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області Немеш О.Ф. видані виконавчі листи у справі № 569/7165/19.
18 листопада 2020 року старший державний виконавець Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Кирилюк Н.М. відкрила виконавче провадження № 63658413 з виконання виконавчого листа № 569/7165/19, виданого 8 вересня 2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_13 заборгованості за договором позики від 9 липня 2018 року, 13 липня 2018 року, 20 липня 2018 року в розмірі 1863368,53 грн (щодо боржника ОСОБА_5 ).
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 червня 2021 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 24 лютого 2020 року у цивільній справі № 569/7165/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики скасовано.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 листопада 2021 року позов ОСОБА_4 задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договорами позики від 09.07.2018р., 13.07.2018р., 20.07.2018р. в розмірі 1863368,53 грн, з яких: основна заборгованість - 455010 грн, штраф - 91002 грн, пеня - 368351 грн, інфляційних втрат - 28127,75 грн, 365 % річних - 920877,70 грн; стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір в розмірі 9602,34 грн, по 4801,17 грн з кожного; стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_12 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 25.07.2018 р. в розмірі 516,23 грн, з яких: основна заборгованість - 130 грн, штраф - 26 грн, 100,88 грн, інфляційних втрат - 7,15 грн, 365 % річних - 252,20 грн; стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_12 на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір в розмірі 2,66 грн, по 1,33 грн з кожного.
Постановою від 7 лютого 2022 року Волинський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_5 , скасував рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 листопада 2021 року в частині щодо вирішення позовних вимог до ОСОБА_5 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики та стягнення із неї судового збору та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким відмовив в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договорами позики.
Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно з ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом ст.655 ЦК України за договором кзшівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до ч.2 та ч.3 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встиновлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України (ч.1 ст.215 ЦК України).
За положеннями ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Зазначені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц.
У постанові від 7 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 Верховний Суд сформулював висновок щодо конструкції фраудаторного правочину (тобто правочину, який вчинений боржником на шкоду кредитору), яка включає: момент укладення договору (коли боржник усвідомлює, що майно заберуть за борги); контрагента, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов'язана або афілійована юридична особа); ціну (ринкова/неринкова, наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-2 зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції Цивільний кодекс України в статтях 215 та 216 наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи». Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те. щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного пуавочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Зі змісту поняття фраудаторного правочину випливає, що правочин на шкоду кредитору вчиняється саме боржником в період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором.
В постанові Волинського апеляційного суду від 7 лютого 2022 року суд встановив, що відповідач ОСОБА_5 не є зобов'язаною особою (боржником) за укладеними ОСОБА_7 договорами позики, оскільки згоди на їх укладення не надавала, а факт укладення цих правочинів в інтересах сім'ї та використання отриманих за ними коштів саме в інтересах сім'ї та саме на придбання квартини є недоведеним.
Не надано доказів на підтвердження факту укладення договорів позики в інтересах сім'ї та придбання спірної квартири за кошти, отримані ОСОБА_7 у позику від ОСОБА_4 , і у цій справі.
Таким чином, відповідач ОСОБА_5 не має грошових зобов'язань перед позивачем, тобто не є боржником, а тому вчинений нею спірний правочин не можна кваліфікувати як такий, що вчинений боржником на шкоду кредитору, оскільки в останньої відсутній обов'язок щодо погашення заборгованості за договорами позики.
Доводи представника позивача про обізнаність ОСОБА_5 до укладення спірного договору про подання позивачем заяви про забезпечення позову, якою передбачалося накласти арешт на квартиру, та прийняття рішення Третейського суду при товарні біржі «Західноукраїнська» про стягнення з її чоловіка коштів за договорами позики не підтверджуються встановленими обставинами.
Рішенням Третейського суду при товарній біржі «Західноукраїнська» від 25 квітня 2019 року заборгованість за договорами позики на користь ОСОБА_4 стягнуто з ОСОБА_7 , а не ОСОБА_5 . Остання не була стороною справи, а відтак, у третейського суду був відсутній обов'язок повідомляти її про ухвалене рішення у справі № 08/1/19.
Виконавчий лист на примусове виконання рішення Третейського суду при товарній біржі «Західноукраїнська» від 25 квітня 2019 року виданий на підставі ухвали Рівненського апеляційного суду 4 липня 2019 року, тобто після укладення 8 травня 2019 року відповідачем ОСОБА_5 спірного договору купівлі-продажу.
Позов до ОСОБА_7 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості подано ОСОБА_4 10 квітня 2019 року, заяву про забезпечення позову у справі - 26 квітня 2019 року.
Однак, ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/7165/19 в задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову відмовлено, а позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 ухвалою від 22 травня 2019 року передано за підсудністю до Луцького міськрайонного суду.
Як ухвала про відмову в забезпеченні позову, так і ухвала про направлення справи за підсудністю постановлені судом без повідомлення та виклику сторін, в тому числі відповідача ОСОБА_5 , та після укладення спірного правочину. Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики відкрите суддею Луцького міськрайонного суду Волинської області 16 серпня 2019 року.
Є також лише припущенням позивача, що внаслідок перепродажу квартири ОСОБА_5 мала на меті отримання прибутку, оскільки вказана обставина жодними доказами не підтверджена.
Відповідно до п.6 договору купівлі-продажу квартири від 5 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_14 та ОСОБА_5 , продаж квартири здійснено за 382000 грн. Згідно зі звітом з незалежної оцінки майна, виданим ТОВ «Юриспруденція та консалтинг», ринкова вартість відчужуваної квартири станом на 5 вересня 2018 року становить 381670 грн (п.7 договору).
За п.6 договору купівлі-продажу квартири від 8 травня 2019 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , продаж квартири здійснено за 146500 грн. Ринкова вартість відчужуваної квартири відповідно до п.7 спірного договору становить 146424 грн згідно зі звітом незалежної оцінки майна, виданим ТОВ «Гарант Фінексперт», дата оцінки 8 травня 2019 року.
Доказів на підтвердження того, що вартість квартири на момент укладення договорів купівлі-продажу квартири від 5 вересня 2018 року та 8 травня 2019 року не відповідала ринковій, позивачем не надано. При цьому, вартість квартири залежить від багатьох факторів, а не лише від місця її розташування.
Пункт 6 спірного договору свідчить про сплату покупцем ( ОСОБА_5 ) продавцю ( ОСОБА_6 ) до підписання договору коштів в сумі 146500 грн.
Право власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 8 травня 2019 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 251336834 від 6 квітня 2021 року.
Відповідно до відомостей відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління ДМС у Рівненській області ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 , знята з реєстраційного обліку в м.Луцьк 17 листопада 2016 року. В договорах купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , заяві від 11 травня 2018 року про надання згоди чоловіку ОСОБА_7 на укладення договорів купівлі-продажу транспортних засобів, відзиві на позовну заяву, клопотанні про поновлення провадження у справі місцем проживання відповідача ОСОБА_5 зазначено АДРЕСА_4 .
Зазначення адреси проживання ОСОБА_5 - АДРЕСА_1 в клопотанні про відкладення розгляду справи, апеляційній скарзі на ухвалу суду про зупинення провадження у справі не свідчить про фактичне місце проживання останньої за вказаною адресою.
Покликання представник позивача, що на момент прийняття рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2020 року по справі № 569/7165/19 місцем проживання ОСОБА_5 є квартира АДРЕСА_2 , про що зазначено в рішенні суду, не заслуговують на увагу.
Луцьким міськрайонним судом Волинської області 24 лютого 2020 року ухвалено заочне рішення, тобто за відсутності відповідачів. Адреса місця проживання ОСОБА_5 - АДРЕСА_1 - зазначена в позовній заяві позивачем ОСОБА_4 . Інших відомостей про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача у суду не було, оскільки за повідомленням сектору адресно-довідкової роботи Управління державної міграційної служби в Рівненській області від 23 квітня 2019 року відповідач ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , однак з 17.11.2016 року знято з реєстраційного обліку в м.Луцьк, про що свідчить ухвала Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2019 року.
Нетривалий період користування квартирою за відсутності інших ознак фраудаторного правочину, яких у справі не встановлено, сам по собі не свідчить про укладення відповідачем ОСОБА_5 правочину з метою уникнення відповідальності за невиконання зобов'язання, якого остання, по суті, перед позивачем і не має.
Посилання представника позивача на надання згоди чоловіком відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_7 на придбання та продаж квартири при укладенні договору купівлі-продажу квартири від 5 вересня 2018 року (п.11 договору) та договору купівлі-продажу квартири від 8 травня 2019 року (п.13 договору) як доказ належності квартири подружжю на праві спільної сумісної власності суд також до уваги не приймає, оскільки така згода відповідно до положень ст.65 Сімейного кодексу України надається у всіх випадках укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації - як у разі відчуження нерухомого майна, що належить подружжю на праві спільної власності, так і в разі відчуження майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Зміст заяв ОСОБА_7 , які подавалися ним нотаріуса при укладенні договір купівлі-продажу квартири від 5 вересня 2018 року та 8 травня 2019 року, суду невідомий, клопотання про витребування вказаних доказів позивач не подавала.
Позивач не надала суду доказів, що сторони спірного правочину перебувають у родинних чи інших близьких стосунках, як і доказів наявності умислу в сторін на укладення фіктивного правочину.
Крім того, суд звертає увагу, що не будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, набуває ознак фраудаторності, а лише такий, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, оскільки саме в цьому випадку завдається шкода кредитору, який втрачає можливість звернення стягнення на майно боржника.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 212204534 від 11 червня 2020 року та № 249880318 від 25 березня 2021 року у власності ОСОБА_7 перебуває частка квартири та земельної ділянки, що знаходять за адресою АДРЕСА_4 , а у власності ОСОБА_5 перебуває 1/5 частка квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .
Твердження представника позивача, що наявного у ОСОБА_15 та ОСОБА_7 майна недостатньо для погашення заборгованості перед ОСОБА_16 , є лише припущеннями, оскільки відомостей щодо вартості такого майна для порівняння з розміром боргу суду не надано.
Враховуючи зазначені обставини, суд не вбачає підстав для задоволення позову з огляду на відсутність доказів вчинення сторонами спірного договору з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника, а тому в позові належить відмовити.
За правилами ст.141 ЦК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст.10, 12, 89, 141, 258-259, 263-265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд
Відмовити в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Рівненського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі :
позивач - ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач - ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - ОСОБА_6 , АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_3 ;
третя особа - ОСОБА_7 , місце проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складене 24 червня 2022 року.
Суддя