Справа № 274/2571/20 Провадження № 2/0274/61/22
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області
20.07.22 р.м. Бердичів
Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Корбут В.В. (далі - Суд), за участю секретаря судового засідання Жмурко В.І.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_1 , законним представником якого до 21.05.2021 р. була ОСОБА_2 , представником якого є ОСОБА_3 ,
доОСОБА_4 , представником якої є ОСОБА_5 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Богатирчук Анатолій Миколайович,
провизнання недійним договору,
ОСОБА_1 через законного представника - ОСОБА_2 , яка є його матір'ю (а. с. 17), а відтак - законним представником, звернувся з позовом, у якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а. с. 21) ОСОБА_8 28.12.2007 р., посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Богатирчуком Анатолієм Миколайовичем, зареєстрований в реєстрі за № 6502.
Позов обґрунтовано тим, ОСОБА_6 набув право власності на квартиру, яка є об'єктом оспорюваного договору, з порушенням норм законодавства України, у зв'язку з чим документи, на підставі яких він набув право власності на квартиру та які підтверджували це право, скасовані та визнані недійсними у судовому порядку.
ОСОБА_9 просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позов заявлено з пропуском позовної давності, яку вона просить застосувати (а. с. 140).
Приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Богатирчук Анатолій Миколайович своєї позиції щодо позову у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України, не повідомив.
ОСОБА_1 просить поновити строк позовної давності, посилаючись на те, що, зважаючи на положення частини четвертої статті 261 Цивільного кодексу України, строк позовної давності ще не починався (а. с. 164 -165).
Розглядаючи це клопотання, Суд вказує, що воно є суперечливим, оскілки ОСОБА_1 просить поновити строк, перебіг якого, на його думку, ще не починався.
Крім того, як неодноразово зазначав Верховий Суд у своїх постановах (зокрема, від 21.08.2019 р. у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19.11.2019 р. у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункти 6.43, 6.44), позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.
Таким чином Суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку позовної давності.
Розглядаючи ж справу по суті, Суд зазначає наступне.
Судом з'ясовано, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 28.12.2007 р. укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого перший передав у власність (продав), а друга - прийняла у власність (купила) квартиру АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Богатирчуком Анатолієм Миколайовичем та зареєстровано у реєстрі за № 6502 (а. с. 8 - 9).
Зі змісту зазначеного договору вбачається, що квартира належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Бердичівським управлінням ЖКГ та з питань НС 26.12.2007 р.
Ці обставини також випливають із змісту рішення Апеляційного суду Житомирської області від 23.12.2012 р. у справі № 22ц/0690/3992/12 (а. с. 15 - 16) та постанови Житомирського апеляційного суду від 20.11.2019 р. у справі № 274/6230/14-ц (а. с. 147 - 159), які набрали законної сили.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09.11.2011 р. у справі № 2-35/11, було, зокрема (а. с. 10 - 14):
- скасовано розпорядження органу приватизації - Відділу житлово-комунального господарства та з питань НС Бердичівського міськвиконкому, Бердичівської міської ради від 25.12.2007 р. № 19240 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6 ;
- визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_6 26.12.2007 р.
У цій частині рішення було залишено без змін рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 23.01.2012 р. у справі № 22ц/0690/3992/12 (а. с. 15 - 16).
Зі змісту рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09.11.2011 р. у справі № 2-35/11 та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 23.12.2012 р. у справі № 22ц/0690/3992/12 випливає, що ОСОБА_6 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а саме - здійснив її приватизацію, з порушенням норм законодавства України, порушивши права ОСОБА_2 , яка згоду на приватизацію не надавала, та її сина - ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно зі статтею 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Таким чином договір купівлі-продажу, якій оспорюється, не відповідає вимогам частини першої статті 317 та статті 658 Цивільного кодексу України.
Крім того, зі змісту рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09.11.2011 р. у справі № 2-35/11 та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 23.12.2012 р. у справі № 22ц/0690/3992/12 вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 з 1981 р. проживала та була зареєстрована ОСОБА_2 , разом з якою був зареєстрований її син - ОСОБА_1 , тобто в останнього виникло право користування цією квартирою як у члена сім'ї фактичного наймача квартири, який проживає разом з ним, в силу статті 65 Житлового кодексу Української РСР.
Частиною четвертою статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" у редакції, чинній на момент укладення договору, який стосується предмета спору, передбачалось, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.
У матеріалах справи відсутні докази, що на укладення договору, який оспорюється, була надана попередня згода органу опіки та піклування, а зі змісту ж рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09.11.2011 р. у справі № 2-35/11 та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 23.12.2012 р. у справі № 22ц/0690/3992/12 випливає, що така згода не надавалась.
Статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Таким чином спірний договір суперечив і інтересам держави як такий, що був направлений на позбавлення дитини - ОСОБА_1 , права користування житлом.
Частинами першою та третьою статті 215 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що наявні підстави для визнання спірного договору недійсним, тобто для задоволення позову.
Між тим, як вказувалось вище, ОСОБА_9 просить застосувати позовну давність.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що (за загальним правилом) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом від 24.06.2003 р. про народження (а. с. 17).
Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Тобто на момент укладення договору 28.12.2007 р. купівлі-продажу квартири, ОСОБА_1 був малолітньою дитиною.
Оскільки оспорюваний договір було вчинено тоді, коли ОСОБА_1 був малодітною дитиною, а не неповнолітньою, то його інтереси мали захищати батьки (частина перша статті 39 Цивільного процесуального кодексу України (з 15.12.2017 р. - частина перша статті 59 Цивільного процесуального кодексу України), які і мали звертатися до суду в його інтересах, а тому положення частини четвертої статті 261 Цивільного процесуального кодексу України (у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття), на яку посилається ОСОБА_1 , просячи поновити строк позовної давності та одночасно суперечливо вказуючи, що перебіг позовної давності ще не починався, у цій ситуації застосуванню не підлягає.
Таким чином з позовом у цій справі мали звертатись батьки ОСОБА_1 , зокрема, ОСОБА_2 .
Наведена правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом у своїх постановах (зокрема, від 25.06.2021 р у справі № 465/3609/15-ц (провадження № 61-17930св20), від 11.03.2020 р. у справі № 53/6432/16-ц (провадження № 61-8294св18), від 22.05.2019 р. у справі № 363/2894/17-ц (провадження № 61-5337св19)).
На підставі наявних у справі матеріалах Суд позбавлений можливості встановити точну дату, коли саме ОСОБА_2 довідалася або могла довідатися про порушення права ОСОБА_1 , але у рішенні Апеляційного суду Житомирської області від 23.01.2012 р. у справі № 22ц/0690/3992/12 зазначено, що з позовом про визнання недійсним договору 28.12.2007 р. купівлі-продажу квартири вона звернулась у липні 2008 р. (а. с. 15 - 16), що вказує на те, що про порушення права ОСОБА_1 вона дізналась у липні 2008 р. або раніше.
За таких обставин перебіг позовної давності почався з липня 2008 р. або раніше, а відтак позовна давність сплила у липні 2011 р. або раніше.
З позовом ОСОБА_1 через законного представника - ОСОБА_2 , звернувся 31.03.2020 р. (а. с. 20), тобто після спливу позовної давності.
ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що ним пропущено з поважних причин строк для звернення до суду.
Згідно з частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Зважаючи на наведене, Суд приходить до висновку, що у задоволенні позову має бути відмовлено у зв'язку зі спливом позовної заяви, про застосування якої заявлено ОСОБА_10 .
Керуючись статтями 258, 259 та 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України,
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП (за даними позовної заяви) НОМЕР_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Богатирчук Анатолій Миколайович (Житомирська область, м. Бердичів, вул. Європейська, 74, оф. 7), відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Корбут
Повне рішення складено 21.07.2022 р.