вул.Симона Петлюри, 16/108, м.Київ, 01032, тел.(044)235-95-51, е-mail:inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" липня 2022 р. м. Київ Справа № 911/4610/15 (911/3549/21)
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. за участю секретаря судового засідання Харченко О.М. розглянув у судовому засіданні
позовну заяву Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донінтервугілля», м. Київ
про стягнення грошових коштів
у межах справи №911/4610/15
про банкрутство Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (04080, м.Київ, Подільський р-н, вул. Кирилівська, буд. 85, ідентифікаційний код 32402870)
У засіданні суду брали участь:
представник позивача: Артамонов О.І. (посвідчення №598 дійсне до 31.12.2022, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань);
представники відповідача: Костюк С.В. (паспорт НОМЕР_1 від 03.07.1977, ордер №1063509 від 23.05.2022), Жданова І.М. (паспорт, ордер №1061810 від 20.01.2022)
1. Стислий виклад позицій учасників справи (заяви по суті справи)
1.1. 30.11.2021 засобами поштового зв'язку до Господарського суду Київської області (далі - суд) звернулось Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» (далі - ДП «РЕМ», позивач) із позовною заявою №04-02/285 від 25.11.2021 (вх. №3500/21 від 02.12.2021) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донінтервугілля» (далі - ТОВ «Донінтервугілля», відповідач) про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 5 003 593,00грн, з яких: 2 704 325,70грн - борг за спожиту активну електричну енергію, 157 597,31грн - борг за перевищення договірної величини споживання, 468 191,29грн - 3% річних, 1 673 478,70грн - інфляційні збитки. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судовий збір та інші судові витрати.
Позовну заяву обґрунтовує ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 526, 530, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та вказує на неналежне виконання відповідачем умов відповідного договору в частині оплати спожитої електричної енергії та сплати різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом відповідного розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.
1.2. ТОВ «Донінтервугілля» скористався правом, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив про те, що:
у позивача була наявна заборгованість перед відповідачем на підставі відповідного договору на поставку вугілля у розмірі 2 704 325,70грн, у зв'язку із чим ТОВ «Донінтервугілля» направлено до ДП «РЕМ» заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог за договором постачання електричної енергії на відповідну суму заборгованості;
заявлена ДП «РЕМ» вимога про стягнення заборгованості за перевищення величин споживання у розмірі 157 597,31грн є необґрунтованою та у встановленому порядку не підтверджена будь-якими доказами.
Крім того, відповідачем подано до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності стосовно усіх вимог позивача заявлених до ТОВ «Донінтервугілля».
1.3. Позивач у відповідності до ч. 5 ст. 161 ГПК України подав додаткові пояснення, в яких зазначив про те, що:
відповідний взаємозалік не відбувся, оскільки положеннями ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» встановлено заборону на оплату електричної енергії іншим способом, аніж як грошовими коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання;
у договорі поставки вугілля було замінено кредитора, якому ДП «РЕМ» сплатив наявну у нього заборгованість за вказаним правочином;
ДП «РЕМ» не пропущено строк позовної давності, оскільки ТОВ «Донінтервугілля» сплачувалась сума заборгованості за поставку електричної енергії протягом 2018-2019р.р.
1.4. Відповідач, скористався правом передбаченим ч. 5 ст. 161 ГПК України, та подав письмові пояснення, в яких вказав про те, що:
взаємозалік не є «іншою формою сплати або розрахунку», яка заборонена ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», а є формою припинення зобов'язання, а вказана норма права не виключає можливість взаємозаліку як такого;
передача прав новому кредитору за договором поставки вугілля є неправомірною, оскільки такі дії прямо заборонені вказаним правочином;
особа, яка підписала повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні не мала права вчиняти такі дії, оскільки повноваження керівника відповідного товариства, яке було первісним кредитором, виконує ліквідатор призначений судом, який цього не робив.
1.5. 11.07.2022 під час судового засідання представник ДП «РЕМ» у вступному слові учасників справи підтримав свою позовну заяву та просив суд її задовольнити з підстав викладених ній.
У свою чергу, представники ТОВ «Донінтервугілля» у вступному слові проти позову заперечили та просили відмовити у його задоволенні із урахуванням обставин, викладених у відзиві.
2. Процесуальні дії суду
2.1. У провадженні суду перебуває справа №911/4610/15 про банкрутство ДП «РЕМ» на стадії судової процедури - розпорядження майном боржника.
2.2. Ухвалою суду від 23.12.2021, на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі-Кодекс), зокрема: прийнято відповідну позовну заяву ДП «РЕМ» до ТОВ «Донінтервугілля» про стягнення грошових коштів до розгляду в межах справи №911/4610/15 про банкрутство ДП «РЕМ»; відкрито провадження у справі №911/4610/15 (911/3549/21); постановлено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 21.02.2022; запропоновано відповідачу надати суду відзив на позовну заяву.
На підставі ст. 183 ГПК України у підготовчому засіданні оголошувалась перерва до 04.04.2022 та засідання відкладалось до 23.05.2022, про що судом постановлені відповідні протокольні ухвали від 21.02.2022 та від 04.04.2022.
2.3. Ухвалою суду від 23.05.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, у відповідності до ст. 185 ГПК України закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 13.06.2022.
На підставі ст. 216 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва до 11.07.2022 (протокольна ухвала суду від 13.06.2022).
2.4. На підставі ст. 233 ГПК України у судовому засіданні 11.07.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
3. Фактичні обставини, встановлені судом, із посиланням на докази
3.1. 01.12.2006 між ДП «РЕМ» (постачальник) та ТОВ «Донінтервугілля» (із урахуванням протоколу №1 від 04.08.2016 установчих зборів засновників ТОВ «Донінтервугілля», споживач) укладено договір про постачання електричної енергії №1/24 (далі - Договір №1/24) відповідно до розділу 1 якого, постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами (т. 1 а.с. 35-36, 73-84).
Згідно із п. 4.2.2 Договору №1/24 у випадку споживання електроенергії понад договірну величину за рахунковий період, визначену згідно із вимогами розділу 5 цього Договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість електроенергії визначеної, як різниця фактично спожитої і договірної величини.
Цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і укладається на термін до 03.08.2011. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жадною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. (п. 9.5 Договору №1/24).
Згідно із п. 5 додатку №22 до Договору №1/24 «Порядок розрахунків» (т. 1 а.с. 26-17), зокрема, споживач здійснює оплату спожитої електроенергії на поточний рахунок постачальника зі спеціальним режимом використання шляхом внесення авансових платежів у відповідну розмірі.
Остаточний розрахунок за спожиту у розрахунковому періоді електроенергію, плату за перетікання реактивної енергії, плату за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплату недонарахованої електроенергії, сум на відшкодування збитків та інші споживач здійснює самостійно на підставі наданих постачальником актів прийому-передачі, у 3-денний термін з дня отримання, згідно банківських реквізитів, вказаних постачальником в актах прийому-передачі (п. 6 додатку №22 до Договору №1/24 «Порядок розрахунків»).
На виконання умов Договору №1/24, між постачальником та споживачем підписано без зауважень та скріплено печатками акти прийому-передачі активної електроенергії, а саме: №05979 від 30.11.2015 на суму 1 618 596,64грн; №06263 від 31.12.2015 на суму 1 293 036,06грн; №00465 від 31.01.2016 на суму 570 688,32грн (т. 1 а.с. 37-39). Усього на суму 3 482 321,02грн.
У свою чергу, ТОВ «Донінтервугілля» оплачено отриману від ДП «РЕМ» електроенергію на загальну суму 600 000,00грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1402 від 16.01.2016 на суму 200 000,00грн; №1419 від 29.01.2016 на суму 350 000,00грн; №1422 від 29.01.2016 на суму 50 000,00грн (т. 1 а.с. 150-151).
Як зазначає у своєму позові ДП «РЕМ», у ТОВ «Донінтервугілля» наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 2 704 325,70грн.
3.2. 22.07.2006 між ДП «РЕМ» (покупець) та ТОВ «Донінтервугілля» (із урахуванням протоколу №1 від 04.08.2016 установчих зборів засновників ТОВ «Донінтервугілля», постачальник) укладено договір поставки вугілля №22/07-2015 (далі - Договір №22/07-2015) відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити (передати) у власність покупця вугільну продукцію (вугілля) в строки, в кількості, асортименті і з якісними характеристиками, реквізитах та ціні, погодженими сторонами в договорі і специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору (т. 1 а.с. 101-112).
Цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.01.2017 включно, а в частині поставки - до 31.12.2016 включно (п. 9.1 Договору №22/07-2015).
31.08.2015 покупцем направлено постачальнику лист, в якому просив офіційно підтвердити постачання електричного вугілля згідно Договору №22/07-2015 в обсязі 3 000тонн (т. 1 а.с. 116).
05.10.2015 та 15.10.2015 між постачальником та покупцем підписані специфікації до Договору №22/07-2015 на поставку вугілля в обсязі 3 000тонн, вартістю 3 888 000,00грн (т. 1 а.с. 113-114).
На виконання умов вищевказаного Договору постачальником поставлено покупцю вугілля обсягом 2 067,142тонн, що підтверджується відповідними накладними, а також актами звірення по кількості та якості (т. 1 а.с. 129-146).
У подальшому, ТОВ «Донінтервугілля» виставлено ДП «РЕМ» рахунки на оплату відповідного товару загальною вартістю 2 704 325,70грн (т. 1 а.с. 147-148).
3.3. 20.01.2016 відповідачем надано позивачу заяву №18/01/1-2016 від 18.01.2016 про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначив про те, що ТОВ «Донінтервугілля» має заборгованість перед ДП «РЕМ» у розмірі 2 704 325,70грн за Договором №1/24, а ДП «РЕМ» перед ТОВ «Донінтервугілля» - за Договором №22/07-2015 у розмірі 2 704 325,70грн. Із змісту заяви вбачається, що відповідачем повідомлено у порядку ст. 601 ЦК України про припинення зобов'язання зі сплати боргу у відповідному розмірі за Договором №1/24 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог по сплаті боргу позивачем у розмірі 2 704 325,70грн за поставлене вугілля за Договором №22/07-2015 (т. 1 а.с. 149).
4. Щодо порушеного права
Ураховуючи те, що відповідач у добровільному порядку не оплатив поставлену позивачем електричну енергію та вартість величин за перевищення її споживання, ДП «РЕМ» у тому числі здійснило відповідні нарахування ТОВ «Донінтервугілля» та звернулось із даним позовом до суду.
5. Висновки суду із посиланням на норми права, які застосовано
5.1. Так, правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі визначав Закон України «Про електроенергетику» (у редакції від 16.07.2015).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про електроенергетику» купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких перевищують граничні показники (крім випадків, передбачених цим Законом), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється.
Згідно ч.ч. 8, 9 ст. ст. 15 Закону України «Про електроенергетику» оптовий ринок електричної енергії України створюється на підставі договору. Сторонами договору є суб'єкти господарської діяльності, пов'язаної з постачанням електричної енергії.
За змістом ст. 1 вказаного Закону енергопостачальники - учасники оптового ринку електричної енергії України, які купують електричну енергію на цьому ринку з метою її продажу та/або постачання споживачам або з метою її експорту та/або імпорту; споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю; постачання електричної енергії - господарська діяльність, пов'язана з наданням електричної енергії споживачеві за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору.
Проаналізувавши зазначені положення, суд дійшов висновку, що ДП «РЕМ» є електропостачальником у розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії», а ТОВ «Донінтервугілля» - споживачем.
Судом встановлено, що між сторонами укладено відповідний Договір, який за своєю правовою природою є договором постачання електричної енергії та який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов'язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного учасниками справи не надано.
Так, на виконання умов Договору №1/24 позивачем поставлено відповідачу електричну енергію у період з листопада 2015 року по січень 2016 року на загальну суму 3 482 321,02грн, що підтверджується актами приймання-передачі активної електричної енергії, підписаними між сторонами без зауважень та скріпленими їх печатками.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.ст. 526, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься у ст. 193 ГК України.
У свою чергу, відповідач взяті на себе договірні зобов'язання виконав лише частково, а саме, здійснив оплату поставленої ДП «РЕМ» електричної енергії на суму 600 000,00грн. Доказів протилежного учасниками справи надано не було.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 2 882 321,02грн (3 482 321,02 - 600 000,00 = 2 882 321,02).
Водночас, як зазначалось вище, у своєму позові ДП «РЕМ» просить суд стягнути з ТОВ «Донінтервугілля» заборгованість саме у розмірі 2 704 325,70грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
5.2. Водночас, із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Донінтервугілля», з урахуванням наявності заборгованості у ДП «РЕМ» перед відповідачем у розмірі 2 704 325,70грн за Договором №22/07-2015, надав позивачу заяву про зарахуванням однорідних вимог, в якій повідомив про припинення свого зобов'язання за Договором №1/24.
Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
З наведеного вбачається, що зарахуванням між позивачем та відповідачем зустрічних однорідних вимог за заявою ТОВ «Донінтервугілля», як дія цього товариства, внаслідок якої припиняються зобов'язання обох відповідачів, є одностороннім правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, для вчинення якого достатньо вказаної заяви.
Стаття 602 Цивільного кодексу України містить невичерпний перелік випадків, коли зарахування зустрічних вимог не допускається: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з ч. 5 ст. 203 Господарського кодексу України не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.
Отже, Цивільний та Господарський кодекси України безпосередньо не забороняють зарахування вказаних у заяві ТОВ «Донінтервугілля» зустрічних однорідних вимог, які є такими, проте, передбачають можливість такої заборони у випадках, встановлених договором або законом.
Водночас, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку.
Таким законом, на момент виникнення спірних правовідносин, був Закон України «Про електроенергетику» (у редакції від 16.07.2015).
Так, ч. 2 ст. 151 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, зокрема, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку.
За змістом ст. 1 вказаного Закону поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії - рахунки суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії.
Згідно із ч. 3 ст. 151 Закону України «Про електроенергетику» кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на: поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії; поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; поточний рахунок енергопостачальника; поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії.
Частиною 8 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.
Проаналізувавши зазначені положення, суд дійшов висновку, що внаслідок здійсненого за заявою відповідача зарахування зустрічних однорідних вимог, ТОВ «Донінтервугілля» зігнорувало вимоги Закону України «Про електроенергетику» щодо оплати поставленої електричної енергії виключно шляхом перерахування коштів споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника і фактично провело розрахунки за поставлену електричну енергію в іншому порядку, що в силу ст. 26 вказаного Закону не вважається оплатою спожитої електричної енергії.
Таким чином, здійснене за заявою ТОВ «Донінтервугілля» зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, суперечить вимогам статей 151, 26 Закону України «Про електроенергетику».
Аналогічна правова позиція щодо неможливості оплати спожитої електричної енергії іншим способом, аніж визначений Законом України «Про електроенергетику», викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №925/1219/17.
Ураховуючи вказані обставини, твердження відповідача про те, що останнім припинено свої зобов'язання за Договором №1/24 шляхом зарахування однорідних вимог на суму на суму 2 704 325,70грн є безпідставним та таким, що до уваги судом не приймається.
5.3. Водночас, як зазначалось вище, відповідачем подано до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, зокрема, в частині позовної вимоги ДП «РЕМ» про стягнення заборгованості у розмірі 2 704 325,70грн.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Так, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України)
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як встановлено судом, відповідачем у встановленому порядку не оплачено поставлену позивачем електричну енергію на суму 2 704 325,70грн, спожиту у період з листопада 2015 року по січень 2016 року.
При цьому, судом беруться до уваги положення п. 5 додатку №22 до Договору №1/24 «Порядок розрахунків» за змістом якого, остаточний розрахунок за спожиту у розрахунковому періоді електроенергію споживач здійснює самостійно на підставі наданих постачальником актів прийому-передачі, у 3-денний термін з дня отримання.
Отже, відповідач зобов'язаний був сплатити відповідні суми у строк до: 03.11.2015 (включно; за листопад 2015 року); 04.01.2016 (включно; за грудень 2015 року); 03.02.2016 (включно; за січень 2016 року).
Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку, строк в межах якого позивач мав право звернутись до суду із відповідними вимогами спливає 04.02.2019.
У свою чергу, ДП «РЕМ» звернувся до суду із позовною заявою до ТОВ «Донінтервугілля» лише 30.11.2021, що підтверджується поштовою накладною АТ «Укрпошта», яка міститься на відповідному конверті, в якому позов було надіслано до суду.
5.3.1. Так, ДП «РЕМ» вказує на те, що останнім не було пропущено строк позовної давності, оскільки між позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаєморозрахунків 01.11.2018, та ТОВ «Донінтервугілля» здійснено оплату 17.10.2019 за отриману електричну енергію у спірний період.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Як зазначено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №922/1636/21 при дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу.
Разом із цим, судом береться до уваги те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
5.3.1.1. Щодо наданого ДП «РЕМ» акта звірки взаєморозрахунків від 01.11.2018, то суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.
Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2021 у справі №910/14518/19, від 11.10.2021 у справі №910/19454/20).
Так, проаналізувавши зміст відповідного акта, судом встановлено, що останній не містить у собі реквізитів відповідного правочину на підставі якого проведено звірку взаєморозрахунків. До того ж, у вказаному доказі також не відображено документів на підставі яких виникла відповідна заборгованість (акти прийому передачі, які містяться у справі).
За таких обставин, наданий ДП «РЕМ» акт на підтвердження того, що відповідачем вчинені відповідні дії, які свідчать про переривання строку позовної давності, не може братись судом до уваги як належний та допустимий дока у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України, у зв'язку із чим твердження позивача у вказаній частині є безпідставним та необґрунтованим.
5.3.1.2. Щодо посилання позивача на те, що відповідачем здійснено оплату отриманої електричної енергії, спожиту у спірний період - 17.10.2019, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Так на підтвердження вчинення відповідачем дій, визначених у ч. 1 ст. 264 ЦК України, ДП «РЕМ» надано суду банківську виписку від 17.10.2019, із змісту якої вбачається, що ТОВ «Донінтервугілля» сплатило 32 238,67грн призначення платежу: «дог.№1/24від01.12.06р.код13-2-0468(дог.СД №б/н от 03.08.06)».
Крім того, у вказаному документі напроти суми 159 755,68грн зазначено: «суммы до выяснения»; призначення платежу: «рах№ НОМЕР_2 .12.18дог.№ НОМЕР_3 (дог.СД№б/н)», а також здійснено допис власноручно певною особою, без зазначення її ідентифікаційних даних, «Донінтервугілля».
Проте, із змісту вказаного документа неможливо встановити, за який саме період споживання електричної енергії відповідачем здійснено відповідну оплату, зважаючи на те, що спірним є - листопад 2015 року - січень 2016 року.
Крім того, як зазначалось вище, вчинення боржником дій, які свідчать про переривання строку позовної давності, може мати місце лише в межах строку, визначеного ст. 257 ЦК України, а не після його спливу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2021 у справі №907/553/16).
Як встановлено судом, строк в межах якого позивач мав право звернутись до суду із відповідними вимогами закінчився - 04.02.2019, тоді як ТОВ «Донінтервугілля» сплатило відповідну суму коштів 17.10.2019 (за умови погашення заборгованості за спірний період), тобто, поза межами строку позовної давності, а отже, у суду відсутні підстави для урахування ч. 1 ст. 264 ЦК України у вказаній частині.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що ДП «РЕМ» пропущено строк позовної давності щодо стягнення з ТОВ «Донінтервугілля» суми боргу у розмірі 2 704 325,70грн, у зв'язку із чим відмовляє у її задоволенні.
5.4. Крім того, ДП «РЕМ» просив суд стягнути з ТОВ «Донінтервугілля» заборгованість у розмірі 157 597,31грн - п'ятикратна вартість різниці між найбільшою величиною потужності, та договірною величиною потужності, що зафіксована протягом листопада 2014 року.
Відповідно до п. 4.2.2 Договору №1/24 за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величини.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Однак, будь-яких доказів у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України на підтвердження перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності та, як наслідок, наявності у ТОВ «Донінтервугілля» заборгованості у відповідному розмірі за вказаний період, позивачем суду надано не було.
Крім того, у разі наявності певних обставин, відповідач, як це передбачено Договором №1/24, повинен сплачувати двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величини, а не як зазначає позивач п'ятикратну.
Підсумовуючи викладене, суд вважає відповідну вимогу ДП «РЕМ» недоведеною, безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.
Ураховуючи зазначене, інститут позовної давності у вказаній частині застосуванню не підлягає.
5.5. Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати заборгованості за поставлену електричну енергію, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 468 191,29грн, та інфляційні втрати у розмірі 1 673 478,70грн. З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів встановлений договором або законом.
Поряд із цим, здійсненню нарахувань відповідно до ст. 625 ЦК України має передувати встановлення факту прострочення виконання боржником грошового зобов'язання та виникнення у кредитора права на нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Як встановлено судом, відповідачем допущено прострочення сплати грошового зобов'язання на суму 2 704 325,70грн.
Водночас, за змістом ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Ураховуючи зазначене, суд вважає, що стягнення відповідних санкцій є похідною вимогою від вимоги про стягнення основного боргу, яка також із підстав, встановлених у п. 5.3 цього рішення задоволенню не підлягає.
6. Докази відхилені судом
Інші наявні у матеріалах справи докази (т. 1 а.с. 43-57, 196-203) не беруться судом до уваги, оскільки суттєво не впливають на встановлення тих чи інших обставин у даній справі.
7. Щодо судових витрат.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи те, що суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовної заяви ДП «РЕМ», то судовий збір у даній справі покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу, ст.ст. 7, 20, 42, 46, 73-74, 77-80, 86, 126, 129, 236-238, 240 ГПК України, суд
1. Позовну заяву Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» №04-02/285 від 25.11.2021 (вх. №3500/21 від 02.12.2021) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донінтервугілля» про стягнення 5 003 593,00грн - залишити без задоволення.
2. Судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 75 053,90грн покласти на Державне підприємство «Регіональні електричні мережі».
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.
Суддя О.С. Янюк
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21.07.2022.
Станом на 21.07.2022 рішення законної сили не набрало.