25 липня 2006 р.
№ 2-29/3391.2-2006
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкіна -головуючого,
Є. Чернова
В. Шаргало
за участю представників:
- позивача
Семенова М.В. -(дор. від 15.01.2004)
- відповідача
Смаглій П.І -президент ЗАТ
розглянув касаційну скаргу
ЗАТ «Фінансово-лізинговий дім банку «Україна»
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2006
у справі
№ 2-29/3391.2-2006 господарського суду АР Крим
за позовом
Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Штурм Перекопу»
до
ЗАТ «Фінансово-лізинговий дім банку «Україна»
про
Визнання права власності
зустрічним позовом
ЗАТ «Фінансово-лізинговий дім банку «Україна»
до
Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Штурм Перекопу»
про
Визнання договору недійсним
Рішенням господарського суду АР Крим від 14.03.2006 (суддя О.Башилашвілі) позовні вимоги за первісним позовом про визнання права власності задоволені, визнано за СТОВ «Штурм Перекопу»право власності на два трактори, в зустрічному позові відмовлено повністю з огляду на таке.
За договором № 008/98-ТР від 27.03.1998 про продаж в розстрочку ЗАТ «Фінансово-лізинговий дім банку «Україна»продав СП «Оріза»майно згідно з специфікацією в додатку до договору.
В подальшому СП «Оріза»реалізувало це майно іншим підприємствам, зокрема, КСП «Штурм Перекопу»шляхом договору купівлі-продажу від 07.09.1998.
Судом встановлено, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Штурм Перекопу»(правонаступник КСП «Штурм Перекопу») користується спірним майном з 1998 року та продовжує ним користуватися після 01.01.2006.
Таким чином суд дійшов висновку, що позивач за приписами ст. 344 ЦК України, з врахуванням п. 8 Перехідні та прикінцеві положення ЦК України, набув право власності на спірне майно за набувальною давністю.
Відмова в зустрічному позові мотивована тим, що на момент звернення ЗАТ «Фінансово-лізинговий дім банку «Україна»до суду з позовом про визнання договору недійсним позовна давність закінчилася. Позивач за зустрічним позовом мотивованої заяви про відновлення строку позовної давності суду не подав, разом з тим відповідач за зустрічним позовом звернувся до суду з заявою про застосування позовної давності.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 (судді: В.Плут, Л.Заплава, Н.Горошко) рішення господарського суду першої інстанції у цій справі залишено без змін з аналогічних мотивів та підстав.
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України у зв'язку з хворобою судді Цвігун В.Л. для розгляду даної справи утворено колегію в складі суддів Овечкін В.Е. - головуючий, Чернов Є.В., Шаргало В. І.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи сторін та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами встановлено, що спірне майно (трактори) були придбані СТОВ «Штурм Перекопу»у СП «Ориза»згідно договору купівлі-продажу від 07.09.98.
ЗАТ «Фінансово-лізинговий дім банку «Україна»вважає, що СП «Ориза»неправомірно відчужило це майно, що було набуте у нього за договором купівлі-продажу в розстрочку № 008/98-ТР від 27.03.1998, позаяк не виконало зобов'язання перед ЗАТ «Фінансово-лізинговий дім банку «Україна»з оплати цього майна в повному обсязі.
Разом з тим матеріалами справи встановлено, що ЗАТ «Фінансово-лізинговий дім банку «Україна»знав або повинен був знати про те, що спірне майно було відчужене СП «Ориза»іншим підприємствам, що вбачається з телеграми-повідомлення від 08.09.2001 (а.с. 37 т. 3). Однак ЗАТ «Фінансово-лізинговий дім банку «Україна»протягом трирічного строку не звернувся до суду про витребування свого майна та визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Відповідно до п. 7 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникли до 01.01.2004, застосовується позовна давність встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, що діяв до 01.01.2004, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено встановлюється в три роки.
Відповідно до ст. 76 цього ж кодексу перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Таким чином господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що з врахуванням встановленого початку перебігу позовної давності 08.09.2001, встановлений законодавством трирічний строк закінчився 08.09.2004.
Касаційна інстанція приймає до уваги також наступні обставини.
Згідно Ухвали арбітражного суду АР Крим від 26.03.2001 ТОВ «Ориза»(правонаступника СП «Ориза») визнано банкрутом.
Рішенням арбітражного суду АР Крим від 03.04.2001 з ТОВ «Ориза»на користь ЗАТ «Фінансово-лізинговий дім банку «Україна»було стягнуто заборгованість за спірну сільськогосподарську техніку.
Зазначене свідчить, що ЗАТ «Фінансово-лізинговий дім банку «Україна»вживав заходів для захисту своїх порушених прав, стягуючи заборгованість, а також міг вжити інших передбачених законом заходів для захисту своїх порушених прав власності.
Відтак касаційна інстанція погоджується з тим фактом, що станом на 08.09.2001 ЗАТ «Фінансово-лізинговий дім банку «Україна»міг знати, що спірне майно може не знаходитися у ТОВ «Ориза», а перебуває в інших осіб. Намагання ж скаржника по іншому витлумачити зміст телеграми-повідомлення від 08.09.2001 до уваги не приймається з огляду на вимоги ст. 111-7 ГПК України, яка не дає права касаційній інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання скаржника на ту обставину, що позовна давність при порушенні права власності не застосовується не відповідає наведеним приписам правових норм. Норми чинного законодавства про позовну давність, а також норми законодавства про позовну давність, що діяло до 01.01.2004 та поширюється на спірні правовідносини сторін, не містить обмежень щодо застосування позовної давності, крім чітко встановлених законом випадків (ст. 83 ЦК УРСР).
Господарськими судами встановлено, що СТОВ «Штурм Перекопу»є фактичним володільцем спірного майна з 1998 року і на момент розгляду справи судом.
Відповідно до частини першої ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти, зокрема, рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно.
Відповідно до п. 8 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки , коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим кодексом (набрання чинності 01.01.2004).
Оскільки судами встановлено, що володіння СТОВ «Штурм Перекопу» має місце після 01.01.2006, тобто встановлено володіння спірним майном протягом передбаченого даною нормою п'ятирічного строку, тому щодо спірного майна може бути застосовано приписи ст. 344 ЦК України про набувальну давність.
Посилання скаржника на те, що правила про набувальну давність поширюються щодо майна, володіння яким почалося лише за три роки до набрання чинності і не може бути застосовано щодо майна, володіння яким почалося раніше, не ґрунтується на приписах ст. 344 ЦК України та п. 8 Прикінцеві та перехідні положення цього кодексу та до уваги не приймаються.
За таких обставин касаційна інстанція відповідно до вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, використовуючи надані їй процесуальним законодавством права та, враховуючи передбачені приписами цих норм межі перегляду справи в касаційній інстанції, вважає, що господарськими судами попередніх інстанцій всебічно та повно встановлено всі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, правильно застосовано норми законодавства і підстав для скасування постановлених судових рішень у справі не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 та рішення господарського суду АР Крим від 14.03.2006 у справі № 2-29/3391.2-2006 господарського суду АР Крим залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя: В. Овечкін
судді: Є.Чернов
В. Шаргало