19 липня 2022 року
м. Київ
справа № 420/3952/20
адміністративне провадження № К/990/16606/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року у справі № 420/3952/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним пункту наказу та наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 08.09.2021 просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 6 наказу Департаменту патрульної поліції «Про застосування до працівників УПП в Одеській області ДПП дисциплінарних стягнень» №216 вiд 08 квітня 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 275 о/с вiд 15 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу №2 роти №1 батальйону №1 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України з 16 квітня 2020 року;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано пункт 6 наказу Департаменту патрульної поліції «Про застосування до працівників УПП в Одеській області ДПП дисциплінарних стягнень» №216 вiд 08 квітня 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 275 о/с вiд 15 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу №2 роти №l батальйону №1 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України з 16 квітня 2020 року;
- зобов'язано Департамент патрульної поліції Національної поліції України самостійно здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16 квітня 2020 року по 29 жовтня 2021 року включно;
- в решті позову відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року рішення Одеського окружного адміністративного суду 29 жовтня 2021 року змінено, а саме: абзац п'ятий резолютивної частини викладено в такій редакції: «Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 121 728 грн». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року залишено без змін.
Ухвалами Верховного Суду від 25 травня 2022 року та 22 червня 2022 року касаційні скарги Департаменту патрульної поліції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року у справі №420/3952/20 були повернуті особі, яка їх подала.
01 липня 2022 року до Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга Департаменту патрульної поліції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року у справі № 420/3952/20.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, та як підставу касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що суди при дослідженні обставин справи не врахували правові висновки у постановах Верховного Суду від 07.03.2019 в справі №819/736/18, від 18.04.2019 в справі №804/1831/16 та інших.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, а також цитування окремих уривків з названих постанов Верховного Суду. При цьому, скаржником не обґрунтовано, які норми права неправильно застосовано судами та які висновки судів попередніх інстанцій не відповідають сформульованим Верховним Судом висновкам щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Суд зазначає, що саме лише посилання на уривки з постанов Верховного Суду не є належним правовим обґрунтуванням наявності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а відповідно до приписів частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Отже, позивач у касаційній скарзі не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З огляду на зазначене, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року у справі № 420/3952/20 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська