ф
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 640/1133/20
адміністративне провадження № К/990/17191/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року у справі №640/1133/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 21 грудня 2019 року №2119ц;
- поновити ОСОБА_1 на займаній посаді прокурора в Офісі або на посаді, яка відповідає тій посаді, з якої протиправно звільнено (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00034051) з 21.12.2019 року;
- стягнути з Офісу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 грудня 2019 року по дату винесення судового рішення.
04 листопада 2021 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії №1 від 12 грудня 2019 року №7/2 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
Визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2119ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури з 24 грудня 2019 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури з 25 грудня 2019 року.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 676 561,05 грн (шістсот сімдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят одна гривні 05 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури з 25 грудня 2019 року.
Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01001, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 25 462,00 грн (двадцять п'ять тисяч чотириста шістдесят дві гривні 00 копійок).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року змінено в мотивувальній та резолютивній частинах.
Викладено абзац п'ятий та восьмий резолютивної частини в наступній редакції:
"Стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01001, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2019 по 04.11.2021 у розмірі 595 827, 04 грн.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01001, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 24 398, 09 грн".
У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року - залишено без змін.
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції Офісом Генерального прокурора подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 07 липня 2022 року.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд вважає зазначити наступне.
У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
На обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження судового рішення заявник касаційної скарги вказує, що судом апеляційної інстанції не врахований висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 640/24930/19.
Проте, в касаційній скарзі не наведено, які саме конкретні норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Крім того, покликаючись на постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 640/24930/19, відповідач зазначає про доцільність її застосування, оскільки предмет спору у зазначеній справі є аналогічним предмету у цій справі. Однак, відповідачем не враховані відмінні обставини у вказаних справах. Так, у справі № 640/24930/19 кадрова комісія прийняла рішення про неуспішне проходження прокурором атестації через його неявку на іспит, тоді як у розглядуваній справі рішення комісії прийнято за результатами проходження позивачем відповідного етапу проходження атестації.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Зазначене свідчить, що правовідносини у цій справі та у справі № 640/24930/19, розглянутій Верховним Судом, не є подібними з огляду на різні обставини справ.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі відповідачем також зазначено, що вона подана на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Покликаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що є необхідність відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладений у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №814/886/17 щодо перебирання на себе кадровою комісією повноважень Національного агенства з питань запобігання корупції, оскільки вказана постанова була прийнята до запровадження Законом України «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ атестації прокурорів, тому вона є нерелевантною до спірних правовідносин.
Разом з тим, вказана правова позиція, про те, що повноваження стосовно здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції НАЗК і можуть бути реалізовані в порядку, визначеному Законом №1700-VII, неодноразово викладалась в постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 квітня 2018 у справі №814/886/17, від 23 січня 2019 року у справі №820/1783/17 та від 13 травня 2021 року в справі № 120/3458/20-а.
У касаційній скарзі відсутні доводи на спростування мотивів, з яких виходив суд апеляційної інстанції, а інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів та незгоди з висновком суду апеляційної інстанції в цій частині. Заявник лише наводить низку нормативно-правових актів без належної аргументації щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції у цій справі у системному зв'язку з обґрунтуванням доводів відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 у справі №814/886/17.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
На обґрунтування зазначеної підстави оскарження судових рішень, відповідач вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 13 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку № 221 в частині врахування результатів перших двох етапів тестування при наданні оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності під час співбесіди.
За приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т. і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Разом з тим, положення пункту 13 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ є загальним і касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм саме у цій справі, оскільки вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди виходили із оціночних критеріїв оскаржуваного рішення кадрової комісії, зміст якого оцінювався судами, виходячи із приписів статті 2 КАС України та на підставі доказів у справі, що спростували висновок комісії через його суб'єктивність.
У касаційній скарзі відсутні аргументи, що спростовують мотиви, з яких виходили суди вирішуючи спір та задовольняючи позов.
У касаційній скарзі відповідач фактично викладає обставини справи та цитує норми КАС України та Законів України №1697 та№113-ІХ та лише формально послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо окремих положень Закону №113-ІХ, Порядку №221 без викладення у чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій зазначених норм, жодним чином не аргументувавши яким чином висновок Верховного Суду щодо указаних ним норм буде мати вплив для вирішення цього спору по суті, за обставин установлених судами саме у цій справі, що мають індивідуальні ознаки.
В цілому, доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та доводів про надання їм неправильної, на думку скаржника, правової оцінки, що суперечить правовому змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Зазначене дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі формально зазначено про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм права, а доводи скарги, наведені безвідносно до предмета спору та висновків апеляційного суду.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених пунктами 1, 2 3 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року у справі №640/1133/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова