19 липня 2022 року м. Дніпросправа № 201/8535/21(2-а/201/121/2021)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
за участю секретаря судового засідання Ліненко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2021 року (суддя Наумова О.С.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - інспектор з паркування Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Міхно Костянтин Олександрович про скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову РАП №302506680 від 20.07.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю складу адміністративного правопорушення в діях позивача, що свідчить про безпідставність прийняття оскаржуваної постанови.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.10.2021 адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ІД № 00408283 від 20 липня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 122 КУпАП. Стягнуто з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн.
В апеляційній скарзі Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позову.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що до матеріалів справи долучено належні докази, з яких видно, що автомобіль позивача було припарковано на тротуарі, а не на краю тротуару, що є порушення п.п. «б» п. 15.10 ПДР. Зазначено, що позивач у позові просила скасувати постанову РАП №302506680 від 20.07.2021, в той час як суд скасував постанову ІД №00408283 від 20.07.2021. При цьому зазначає, що постанови ІД №00408283 від 20.07.2021 року не існує, а є лише відповідне повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності серії ІД №00408283 від 20.07.2021. Водночас, вказане повідомлення не породжує для позивача жодних прав і обов'язків та не є актом, яким особу притягнуто до адміністративної відповідальності.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правову допомогу.
В судове засіданні апеляційної інстанції представник відповідача не прибув, про дату , час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неприбуття суду не повідомлені.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав свою позицію та стверджує про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення. Також зазначив, що позивач не їздила по тротуару, оскільки в місце де був розміщений автомобіль позивача є автомобільна дорога. При цьому звертає увагу на те, що позивача не звинувачують у пересуванні по тротуару, та в будь-якому іншому порушення правил дорожнього руху,
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 06.07.2021 року інспектором з паркування було виявлене адміністративне правопорушення, яке передбачено ч.1 ст.122 КУаП, а саме: стоянка на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими табличками) транспортного засобу Audi 3, номерний знак НОМЕР_1 , який належить позивачу,за адресою: м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 97К, чим порушено вимоги п.п. «б» п.15.10 ПДР.
На місці вчиненого правопорушення відповідно до ст. 279-1 КУпАП інспектором було розміщено повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності серії ІД №00408283.
20.07.2021 року інспектор з паркування Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Міхно Костянтин Олександрович відносно позивача виніс постанову про накладення адміністративного стягнення серії РАП №273096204 у розмірі 340,00грн. штрафу.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, та іншими документами.
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Відповідно до п.п. «б» п. 15.10 Правил Дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2001 року № 1306 (далі ПДР України) стоянка забороняєтьсяна тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).
Відповідно до ч. 1 ст. 14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу (примітка до ст. 14-2 КУпАП).
Згідно зі ст. 279-1 КУпАП, у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу. Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов'язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).
Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 277 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою статті 122 цього Кодексу, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), розглядаються уповноваженою особою невідкладно після виявлення правопорушення та отримання відомостей про суб'єкта цього правопорушення.
Аналіз вказаних правових норм вказує на те, що інспектор з паркування уповноважений притягувати учасників дорожнього руху до адміністративної відповідальності за вчинення ними визначених законом адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема за порушення правил зупинки, стоянки транспортного засобу.
При цьому, частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем до суду було надано фотознімки, які здійснені за допомогою приладу ПАК «Інспектор» ЕМ18521200216. Здійснення фотофіксації адміністративного правопорушення також відображено в постанові РАП №302506680 від 20.07.2021 року.
Відповідно до наведених фотознімків, належний позивачу транспортний засіб Audi 3, номерний знак НОМЕР_1 , здійснив стоянку на тротуарі за адресою: м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 97К.
Відповідач у спірній постанові зазначив про порушення позивачем саме п.п. «б» п.15.10 ПДР, оскільки автомобіль позивача здійснив стоянку на тротуарі ( крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими табличками)
Разом з тим, відповідачем під час прийняття спірної постанови не враховано вимоги п.п. «в» п.15.10 ПДР.
Так, відповідно до п.п. «в» п.15.10 ПДР стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
В свою чергу, за диспозицією п.п. «в» п. 15.10 ПДР України краєм тротуару є зовнішній бік тротуару, що знаходиться біля дорожньої полоси для руху транспортних засобів. Паркування автомобілів на краю тротуару із залишенням по внутрішній його стороні 2 метрів для вільного руху пішоходів передбачає уникнення руху транспортного засобу джерела підвищеної небезпеки по тротуару та убезпечення тим самим пішоходів, забезпечення їм вільного руху тротуаром.
З наданих відповідачем фотознімків видно, що належний позивачу транспортний засіб був припаркований від краю тротуару, що знаходиться біля полоси руху для транспортних засобів та для руху пішоходів залишається неменше 2 м.
Таким чином, колегія суддів вважає, що притягнення до відповідальності за порушення пп. «б» п. 15.10. ПДР неможливо, якщо автомобіль було припарковано із дотриманням умов, передбачених п. «в» вказаного пункту Правил.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не надано належних доказів та не доведено правомірності оскаржуваної постанови, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Стосовно посилань скаржника, що суд першої інстанції безпідставно скасував постанову ІД № 00408283 від 20.07.2021 року, оскільки такої постанови не існує, а є повідомлення ІД № 00408283 від 20.07.2021 року, яким проінформовано позивача про фіксування факту правопорушення та подальше винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.
З тексту рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2021 року слідує, що спірним рішенням у цій справі є саме постанова РАП №302506680 від 20.07.2021 року, а не постанова ІД № 00408283 від 20.07.2021 року, а тому судом першої інстанції фактично допущено описку в резолютивній частині рішення суду щодо зазначення спірного рішення яке визнано протиправним та скасовано, яка може бути виправлена в порядку вставному ст. 253 КАС України.
Щодо заявленого позивачем клопотання у відзиві на апеляційну скаргу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
З матеріалів справи слідує, що між позивачем та адвокатом Савко Віталієм Вікторовичем було укладено договір №2102 про надання правової допомоги від 21.02.2022 року.
До матеріалів справи долучено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №2 та обґрунтований розрахунок витрат на правову допомогу, з яких слідує, що на складання відзиву на апеляційну скаргу затрачено 2.5 години. Година роботи по 1000,00грн.
Факт оплати витрат на правничу допомогу на суму 2500,00грн. підтверджено квитанцією до прибуткового ордеру.
З наведеного вище слідує, що позивач просить стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00грн.
Верховний Суд у постанові від 05.06.2018 року у справі №904/8308/17 дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
В даному випадку, колегія суддів вважає, що співмірною сумою витрат на правничу допомогу є саме 1000,00грн., а не 2500,00грн. як заявлено позивачем.
При цьому колегія суддів враховує, що на користь позивача стягнуто витрати на правничу допомогу за поданий позов у розмірі 1500,00грн., в той час як за відзив на апеляційну скаргу заявлено суму у розмірі 2500,00грн., що не відповідає пропорційності використаного часу на складання позову та відзиву на апеляційну скаргу.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2021 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок її бюджетних асигнувань Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00грн. (одна тисяча грн. нуль коп.).
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та за приписами частини 3 статті 272 КАС України є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров