19 липня 2022 року м. Рівне №460/4493/22
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
доВідділу державного нагляду(контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державного нагляду(контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті , у якому просить суд визнати протиправною та скасувати Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 325358 від 11 січня 2022 року.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що притягнення до відповідальності за ненадання відповідних документів є необгрунтованим там безпідставним, оскільки технічний стан транспортного засобу було підтверджено належними документами, зокрема митними органами при проведенні процедури розмитнення, сервісними центрами МВС при видачі Свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу та Протоколами огляду. Зауважив, що встановлення відсутності наведених документів, не може бути підставою для застосування до позивача штрафної санкції відповідно до абз.1 ч 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Враховуючи викладене, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 24.02.2022 відкрито провадження у справі за цим позовом та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (виклику) сторін.
Відповідач позову не визнав, подав відзив на позовну заяву зазначаючи про те, що підставою для висновків відповідача про порушення позивачем вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» стали висновки інспекторів Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про відсутність на момент проведення перевірки товаро-транспортної накладної, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, щоденних реєстраційних листів режимів праці та відпочинку водія. Вважає, що доводи позивача, наведені у позовній заяві, не спростовують факт порушення законодавства про автомобільний транспорт, а постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №325358 від 11.01.2022 є правомірною та такою, що відповідає вимогам законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 01.04.2022 розгляд справи відкладено до 04.05.2022.
Ухвалою суду від 06.05.2022 розгляд справи відкладено до 01.06.2022.
До початку судового засідання 01.06.2022 представник позивача подав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Згідно з ч.1 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч.4 ст.229 КАС України).
Враховуючи подане клопотання та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу №460/4493/22 в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали та з'ясувавши доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
12 листопада 2021 року на 382 км автомобільної дороги М-07 транспортний засіб було зупинено головним спеціалістом ВДК Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Мельником В. І. для проведення перевірки.
За результатами проведення перевірки, посадовою особою Укртрансбезпеки було складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 312479.
Головним спеціалістом ВДК за результатами складеного Акту встановлено порушення, відповідальність за які передбачене статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевезення вантажів за відсутності наступних документів:
не оформлена товарно-транспортна накладна (відсутня інформація про перевізника, параметри ТЗ);
відсутні:
- свідоцтво про реєстрацію тз засобів;
- протокол перевірки технічного стану тз Volvo, Gras;
- щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія за 28 попередніх дні та за 12.11.2021).
Після складання акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом 12.11.2021 транспортний засіб продовжив рух до точки призначення.
11 січня 2022 року в. о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Прокопчук Я. М. було винесено Постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу № 325358, щодо порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена ч.1 абз. 3 ст.60 Закону, а саме: перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону та накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000.00 гривень.
Вищевказану Постанову, яка винесена Відповідачем було отримано Позивачем за допомогою засобів поштового зв'язку Укрпошта 24 січня 2022 року, що підтверджується витягом з офіційного сайту Укрпошти.
Вважаючи Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 325358 від 11 січня 2022 року протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам сторін суд зазначає таке.
Згідно частини 5 статті 60 КАС України, розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
11 лютого 2015 року Кабінет Міністрів України затвердив Положення № 103 «Про затвердження Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті» (надалі - Положення).
Відповідно до п.1 Положення, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно із п.8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Пункт 1 Порядку визначає, що цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.
Відповідно до п.3 Порядку, органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Згідно із п. 4 Порядку, державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Пункт 14 Порядку передбачає, що рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Стаття 6 Закону зазначає, що рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Рейдова перевірка проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення. Зупинення транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог пункту 15 Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Укртрансінспекції.
Згідно п. 20 Порядку, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Відповідно до п.21 Порядку, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом).
Статтею 1 Закону визначено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб'єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об'єкти, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).
Відповідно до ч.12 ст.6 Закону та п.2 Порядку, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Судом встановлено, що на фізичної особу- підприємця ОСОБА_1 оскаржуваною постановою накладено адміністративно-господарську санкцію - штраф за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до абз.3 ч.1 ст.60 Закону, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз правових норм вказує, що зазначена стаття є відсилочною та застосовується у випадку ненадання документів, перелік яких передбачений в ст. 48 Закону.
Згідно зі ст. 48 Закону, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Судом встановлено, що в Акті головним спеціалістом ВДК Мельником В. І. зазначено, що відсутні на момент перевірки документи визначені ст.. 48 Закону: товаро-транспортна накладна на перевізника ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія за 28 попередні дні та за 12.11.2021 року.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; внутрішні перевезення - перевезення пасажирів та/чи вантажів територією України без перетину державного кордону України.
Частиною 1 статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що у цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні: послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Статтею 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Згідно із розділом 1 (Терміни та поняття) Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 (з наступними змінами та доповненнями, далі - Правила №363), наведені у цих Правилах терміни та поняття вживаються в такому значенні: перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами; договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання; замовлення на перевезення вантажів - документ, який подає вантажовідправник перевізникові на доставляння обумовленої партії вантажів в узгоджені терміни; замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів; вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення; вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.
Також за змістом визначень, що наведені у Правилах №363, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідно до пункту 11.1 розділу 11 (Правила оформлення документів на перевезення) Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Також, постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах (пункт 1). При цьому, як вбачається із пункту 1 вказаного Переліку, для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, необхідно мати товарно-транспортну накладну.
Судом досліджено товарно-транспортну накладну № 12/11 від 12.11.2021 року, яку було надано Позивачем. В даному документі зазначено, що автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_2 .
Відтак, аналізуючи зміст оскаржуваної постанови суд дійшов до висновку, про помилковість притягнення відповідачем позивача до відповідальності, оскільки ФОП ОСОБА_1 не є перевізником в розумінні статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", та має не має відношення до події яка описана у оскаржуваній постанові про застосування адміністративно - господарського штрафу.
Водночас, суд зауважує, що відповідач, як під час оформлення матеріалів справи про порушення так і під час розгляду справи про порушення, не забезпечив належного з'ясування дійсної особи перевізника, не відібрав жодних письмових пояснень у водіїв транспортних засобів, та не направляв запитів про надання інформації до інших контролюючих органів, які можуть володіти інформацію про осіб, що використовують транспортні засоби у своїй господарській діяльності.
07 вересня 1998 року Кабінетом Міністрів України було затверджено Постанову № 1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» (надалі - Постанова № 1388).
Згідно п.1 Постанови № 1388, цим Порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.
Абзац 1 пункту 3 Постанови № 1388 передбачає, що державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.
Відповідно до абз.1 п.6 Постанови № 1388, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС або через центри надання адміністративних послуг. Державна реєстрація нових транспортних засобів може проводитися сервісними центрами МВС за участю суб'єктів господарювання, які стоять на обліку в Головному сервісному центрі МВС, здійснюють продаж таких транспортних засобів та уклали з Головним сервісним центром МВС відповідний договір.
Судом встановлено, що на початку листопада 2021 року Позивачем було придбано вказаний транспортний засіб за межами кордону України та проведено процедуру розмитнення на підставі та у межах положень митного законодавства України.
Процедура розмитнення складається із багатьох складових процесів, зокрема і огляду транспортного засобу на предмет технічного стану та подальшої експлуатації.
У випадку незадовільного стану технічного стану митні органи забороняють подальше проведення процедури розмитнення та унеможливлюють реєстрацію транспортного засобу уповноваженими на те органами державної влади.
Фактом, який підтверджує належне проведення процедури розмитнення транспортного засобу є те, що Позивачу на вантажний автомобільний було видано тимчасовий реєстраційний талон (транзитні номери) - 07АІ9509 та Т1ТА2640.
Органи митного контролю підтвердили, що ввезений на митну територію України транспортний засіб перебуває у стані, що дозволяє його подальшу експлуатацію.
Видача тимчасово реєстраційного талону дозволяло Позивачу експлуатувати транспортний засіб на території України та здійснювати рух на автомобільних дорогах у відповідності до положень законодавства України.
Пункт 8 Постанови № 1388 зазначає, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Законодавство України передбачає, що Позивач вправі керувати транспортним засобом із використанням тимчасового реєстраційного талону (транзитних номерів) у строк не більше трьох місяців.
З метою проведення реєстрації транспортного засобу із використанням державних номерів, Позивач із відповідною заявою звернувся до сервісного центру МВС.
Пункт 8 Постанови № 1388 чітко зазначає, що для проведення реєстрації транспортного засобу для поставлення на облік із використанням державних номерів, необхідно надати уповноваженим особам документи, які підтверджують технічний стан автомобіля установленим вимогам безпеки.
Відповідний документ про технічний стан транспортного засобу було видано митними органами при проведенні процедури розмитнення та видачі тимчасового реєстраційного талону.
Судом встановлено, що 03 грудня 2021 року Сервісним центром МВС (ТСЦ 5644) було видано Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 на Спеціалізований вантажний сідловий тягач VOLVO FH 13.500 та присвоєно державний реєстраційний номер - НОМЕР_2 .
10 грудня 2021 року Сервісним центром МВС (ТСЦ 5644) було видано Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 на Спеціалізований напівпричіп Н/ПР-Самоскид GRAS GS 44 та присвоєно державний реєстраційний номер - НОМЕР_4 .
Видача Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу підтверджує, що транспортні засоби перебувають у технічно справному стані та дозволяють їх подальшу експлуатацію.
Дотримуючись положень чинного законодавства України та після проведення державної реєстрації придбаного транспортного засобу, Позивачем було проведено технічний огляд автомобіля та напівпричипу у юридичної особи, яка має відповідні дозволи та ліцензії.
03 грудня 2021 року Випробувальна лабораторія ТОВ «ВОЛОДИМИРЕЦЬТРАНССЕРВІС» було проведено технічний огляд та видано Протокол перевірки стану транспортного засобу № 01493-00024-21 (бланк ВС № 463224) на Спеціалізований вантажний сідловий тягач VOLVO FH 13.500 НОМЕР_2 .
Крім того, 10 грудня 2021 року Випробувальна лабораторія ТОВ «ВОЛОДИМИРЕЦЬТРАНССЕРВІС» було проведено технічний огляд та видано Протокол перевірки стану транспортного засобу № 01493-00032-21 (бланк ВС № 463232) на Спеціалізований напівпричіп Н/ПР-Самоскид GRAS GS 44 НОМЕР_4 .
У Акті проведення перевірки, уповноважена особа Укратрансбезпеки зазначає, що у водія транспортного засобу під час руху був відсутній Протокол перевірки технічного стану транспортного засобу.
Видача тимчасового реєстраційного талону не дає підстав для проведення технічного огляду, оскільки йому підлягають транспортні засоби, які зареєстровані у сервісних органах МВС та мають державні реєстраційні номери.
Видача реєстраційного талону підтверджує той факт, що транспортний засіб перебував у технічно справному стані, а протоколи огляду лише підтвердили даний факт, однак не могли бути виписані відповідною установою так як свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на момент виїзду з митного органу не було видане сервісним центром.
Аналогічні твердження стосуються і відсутності свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, про що зазначено в Акті проведення перевірки.
Відсутність свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу зумовлена тим фактом, що при проведенні процедури розмитнення транспортного засобу, уповноваженими органами було видано тимчасовий реєстраційний талон (транзитні номери).
Тимчасовий реєстраційний талон було видано на початку листопада 2021 року та має юридичну силу до лютого 2022 року.
Судом встановлено, що при проведенні перевірки уповноваженими особами Укртрансбезпеки, водієм транспортного засобу було пред'явлено вказаний талон.
Використання тимчасового реєстраційного талону здійснювалося Позивачем у відповідності до законодавства України, без будь якого порушення строків його використання.
Позивач здійснив реєстрацію транспортного засобу та поставлення його на облік у порядку, що визначено положенням законодавства України
Враховуючи вищевикладені встановлені обставини, суд дійшов висновку, що притягнення Позивача до відповідальності за ненадання відповідних документів є необгрунтованим та безпідставним, оскільки технічний стан транспортного засобу було підтверджено різного роду документами, зокрема митними органами при проведенні процедури розмитнення, сервісними центрами МВС при видачі Свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу та Протоколами огляду.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 1 статті 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У силу вимог п.10 ч.3 ст.2 КАС України, відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення, є однією з основних засад адміністративного судочинства.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).
За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають сплаті в порядку компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правничої допомоги.
Згідно з ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частини 6, 7 статті 134 КАС України передбачають, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, визначаючи суму, що належить до відшкодування позивачу, суд застосовує критерій реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення її дійсності та необхідності), а також критерій розумності розміру цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Саме ці критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсацію судових витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у п.268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (East/West Alliance Limited v. Ukraine) від 23 січня 2014 року (заява №19336/04) Європейський суд зазначив: "Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999).
Підстави та порядок укладення договору про надання правової допомоги, а також порядок обчислення гонорару врегульовано розділом ІV Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VІ (далі - Закон №5076-VІ).
Зокрема, ст.30 Закону №5076-VІ передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених норм КАС України та Закону №5076-VІ дозволяє дійти висновку, що витрати на професійну правничу допомогу стягуються на користь позивача за умови їх підтвердження:
1) договором про надання правової допомоги;
2) документами щодо фактичного надання такої допомоги з документальним описом послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом;
3) документами, що підтверджують оплату наданих адвокатом послуг.
Судом встановлено, що правову допомогу позивачу у цій справі надавала адвокат Павлюк Іриною Анатоліївною згідно з ордером виданим Адвокатським бюро "Павлюк Ірини" на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 24 січня 2022 року.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання правничої допомоги № б/н від 24 січня 2022 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Адвокатським бюро "Павлюк Ірини", акт приймання-передачі послуг по наданні правничої допомоги, меморіальний ордер № @PL835652 від 26 січня 2022 року, меморіального ордеру № @PL765465 від 24 січня 2022 року.
Загальна сума гонорару адвоката згідно з договору про надання правничої допомоги від 24 січня 2022 року та розрахунком вартості послуг з надання професійної правничої допомоги адвоката складає 5000,00грн.
Цю суму сплачено згідно з меморіальними ордерами № @PL835652 від 26 січня 2022 року та меморіальним ордером № @PL765465 від 24 січня 2022 року.
При цьому, у розрахунку вартості послуг з надання професійної правничої допомоги адвоката детально розписано вартість кожного виду наданих послуг в позовній заяві на загальну суму 5000,00грн.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідачем не подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та доказів про не співмірність витрат.
З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, наданих доказів понесення витрат на правничу допомогу, суд вважає цілком обґрунтованою вартість послуг адвоката у сумі 5000,00 грн, які є співмірними з наданими послугами, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 24.01.2022 року.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 325358 від 11 січня 2022 року.
Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті судовий збір у розмірі 992,40 грн., та витрати на правничу допомогу - 5 000, 00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Відділ державного нагляду(контролю) у Рівненській області, Державної служби України з безпеки на транспорті в особі в.о. начальника відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області (вул.Небесної Сотні, 34,Рівне,33013, ЄДРПОУ/РНОКПП 39816845)
Повний текст рішення складений 19 липня 2022 року
Суддя У.М. Нор