Справа № 420/17338/21
20 липня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Любімової О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ НОМЕР_3) про визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати індексації грошового забезпечення в повному розмірі та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ НОМЕР_3), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 30.09.2020 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3951,50 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 3951,50 грн. за період з 01.03.2018 року по 30.09.2020 року включно в сумі 122496,50 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою від 27.09.2021 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 23.11.2021 року розгляд справи продовжено в порядку загального позовного провадження
24.11.2021 року (вх. №ЕП/33087/21) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
Ухвалою від 17.01.2022 року продовжено строку підготовчого провадження.
Ухвалою від 15.02.2022 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою від 01.07.2022 року розгляд справи призначено на 20.07.2022 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_2. При цьому, за період проходження позивачем військової служби нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалося не в повному обсязі. Так, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 року у справі №420/11899/20 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 03.02.2017 року по 28.02.2018 року включно в сумі 48130,84 грн. Проте відповідачем не було виплачено позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення на загальну суму 122496,50 грн. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що останній діяв у межах наданих їм повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В судове засідання 20.07.2021 року сторони по справі не з'явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, жодних клопотань перенесення судового засідання на іншу дату до суду не надходило.
Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Ухвалою від 20.07.2022 року розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
ОСОБА_1 проходила військову службу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_2.
Як вбачається з позовної заяви, за період проходження позивачем військової служби нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалося не в повному обсязі. Так, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 року у справі №420/11899/20 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 03.02.2017 року по 28.02.2018 року включно в сумі 48130,84 грн. Проте відповідачем не було виплачено позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення на загальну суму 122496,50 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як встановлено із змісту позову, спірним питанням є те, що усупереч абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 відповідач починаючи з 01.03.2018 не виплачував позивачу фіксовану суму індексації грошового забезпечення в розмірі 3951,50 грн в місяць.
Як зазначає представник позивача, грошовий дохід позивача у зв'язку з підняттям з 01.03.2018 посадових окладів збільшився на 511,65 грн, тому відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме 4258,75 грн - 511,65 грн та становить 3951,50 грн.
Відносно посилань представника позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 816/1728/16, то суд зауважує, що вона не підлягає застосуванню до даних правовідносин, оскільки обставини справи не є подібними до цієї справи. Так, відповідно до справи № 816/1728/16 судом вказано, що оскільки на момент проведення перевірки підвищення заробітних плат не було, тому позивач зобов'язаний був виплачувати фіксовану суму індексації за лютий, березень та квітень 2016 року, в той час як згідно із статтею 8 Закону України від 25.12.2015 № 928-VIII "Про Державний бюджет України на 2016 рік" станом на 01.01.2016 встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1378 грн, а з 01.05.2016 - у розмірі 1450 грн.
Однак, в даній справі, посадовий оклад позивача був підвищений у березні місяці 2018, та у порівняні із лютим 2018 посадовий оклад позивача збільшився із 970,00 грн (лютий 2018) до 3950,00 грн (березень 2018).
Наведена обставина підтверджується карткою особового рахунку військовослужбовця, що не заперечується сторонами по справі.
Положеннями п. 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у п. 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 %.
Таким чином, згідно з нормами п. 5 Порядку № 1078, проведення індексації грошових доходів населення, індекс споживчих цін у березні 2018 року рівний 1 та індексація грошового забезпечення не нараховується.
У заявах по суті позивач посилається на абз. 4 п. 5 Порядку № 1078, згідно якого якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
З матеріалів справи встановлено, що у березні 2018 року посадовий оклад позивача збільшено з 970,00 грн до 3950,00 грн. Отже, застосування величини приросту індексу споживчих цін у розмірі 253,30 % за березень місяць 2018 є помилковим.
Так, на сайті Державної служби статистики України містяться офіційні дані щодо індексу споживчих цін (індекс інфляції), відповідно до яких у березні 2018 року щодо лютого індекс споживчих цін становив 101,1 %., а поріг індексації розрахований наростаючим підсумком з 01 березня 2018 р. по листопад 2018 року не перевищив 103 %.
З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, щодо відсутності підстав для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, виходячи із фіксованої величини в розмірі 3951,50 грн до періоду з 01.03.2018р. по 30.09.2020р., у зв'язку у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Щодо наданого позивачем розрахунку індексації грошового забезпечення, суд вважає за необхідне зазначити, що суд надає правову оцінку в межах предмету спору, що існує на час розгляду справи, а не того, що ймовірно виникне між сторонами у майбутньому. Чинне законодавство не передбачає можливості захисту в адміністративному судочинстві прав у майбутньому без встановлення такого порушення, а лише допускаючи можливість подальшої неправомірної поведінки суб'єкта оскарження.
Водночас, суд звертає увагу, що розрахунок проведений позивачем самостійно, не може бути взятий судом до уваги з огляду на те, що такий розрахунок не є належним та допустимим доказом визначення суми індексації необхідної для перерахунку.
Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ НОМЕР_3) про визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати індексації грошового забезпечення в повному розмірі та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2022 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.