Справа № 420/4523/19
20 липня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Аракелян М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945, адреса: вул. Бабеля, 2, м. Одеса, 65005), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37607526; адреса: вул. Садова, 1-А, м. Одеса, 65023) про визнання протиправними дій та стягнення сум суддівської винагороди, -
29 липня 2019 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, в якому позивачка просить суд:
визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Великомихайлівського районного суду Одеської області, - ОСОБА_1 за період з 04 грудня 2018 року по 30 червня 2019 року суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу - 15 прожиткових мінімумів.
зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Великомихайлівського районного суду Одеської області, - ОСОБА_1 на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018:
- за період з 04 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року, виходячи з розрахункової величини 15 (п'ятнадцять) мінімальних заробітних плат встановлених на 01 січня 2018 року з додаванням надбавки за вислугу років у розмірі 40 (сорок) відсотків від посадового окладу та 10 (десяти) відсотків доплати за адмінпосаду з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, що становить 39645 гривень;
- за період з 01 січня 2019 року по 30 червня 2019 року, виходячи з розрахункової величини 15 (п'ятнадцять) мінімальних заробітних плат встановлених на 01 січня 2019 року з додаванням надбавки за вислугу років у розмірі 40 (сорок) відсотків від посадового окладу та 10 (десяти) відсотків доплати за адмінпосаду з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, що становить 44122,5 гривень,
а всього за період з 04 грудня 2018 року по 30 червня 2019 року - 304020 гривень, з урахуванням раніше виплаченої суми суддівської винагороди за вказані періоди.
Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду:
- від 02.08.2019 року позовну заяву залишено без руху;
- від 19.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін;
- від 02.09.2019 року зупинено провадження у справі № 420/4523/19 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №200/9195/19-а;
- від 13.07.2022 року поновлено провадження у справі. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що Указом Президента України №1001/2002 від 11.11.2002 року її призначено строком на п'ять років на посаду судді Великомихайлвського районного суду Одеської області. Наказом начальника управління юстиції Одеської області №462-oc від 13.11.2002 року позивачку зараховано до штату зазначеного суду. За період з 04 грудня 2018 року по 30 червня 2019 року ОСОБА_1 нараховано суддівську винагороду для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та надбавка за вислугу років 40% від посадового окладу та доплата за адміністративну посаду 10% від посадового окладу. Отримавши роздруківку складових суддівської винагороди за грудень 2018 року, позивач дізналася про те, що розмiр суддівської винагороди за цей період не відповідає розміру установленому Законом, у зв'язку з чим ОСОБА_1 не погоджується із сумою нарахованої їй суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено її право на належне матеріальне забезпечення.
Як вказано позивачем, пунктом 3 резолютивної частини рiшення КСУ № 11-р/2018 від 04 грудня 2018 року було визначено, що положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Тобто, починаючи з 04 грудня 2018 року кожний суддя, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, мав право на отримання суддівської винагороди виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, про що чітко було зазначено у рішенні КСУ № 11-р/2018 від 04 грудня 2018 року.
Станом на 04.12.2018 року позивач не пройшла кваліфікаційне оцінювання, яке, з незалежних від неї причин не пройшла і на сьогоднішній день. Починаючи з 04 грудня 2018 року по сьогоднішній день розмір її суддівської винагороди повинен був складатися з: посадового окладу який дорівнює 15 мінімальних заробітних плат станом на 01 грудня відповідного року, та доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу. Однак, відповідач, діючи всупереч приписів ст. 19 Конституції України, протягом тривалого часу, порушував приписи діючого законодавства України та виплачував ОСОБА_1 винагороду у розмірі, значно меншому аніж належить по закону (15 прожиткових мінімумів+40% за вислугу років).
28.08.2019 року відповідач подав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що відповідно до норм ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат. Базовий розмір посадового окладу судді встановлюється виходячи з прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків 2111 «Заробітна плата» таким чином обсяг видатків на виплату суддівської винагороди, що врахований у видатках Державного бюджету України, визначається виходячи з вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з розміру прожиткового мінімуму. У питаннях визначення розмірів суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання норми Закону 2453-VI зберігають чинність, а позивач має право на перерахунок раніше призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, у тому числі у зв'язку зі збільшенням посадового окладу. Щодо наявності підстав для перерахунку щомісячної суддівської винагороди - Законом України «Про внесення змін до деяких актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. З 01.01.2017 року посадовий оклад судді визначається не з розміру мінімальної заробітної плати, а з розрахункової величини, запровадженої п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VІІІ.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Указом Президента України №1001/202 від 11.01.2002 року ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Великомихайлівського районного суду Одеської області (а.с.19).
Наказом начальника управління юстиції Одеської області №462-oc від 13.11.2002 року позивачку зараховано до штату вищезазначеного суду (а.сю20-21).
Наказами Голови Великомихайлівського районного суду Одеської області:
- №38-0с/с від 11.12.2015 року «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років голові суду ОСОБА_1 » встановлено позивачці щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу починаючи з 11.09.2015 року (а.с.22);
- №09-ос/с від 27.04.2017р. «Про призначення на адміністративну посаду голови Великомихайлівського районного суду Одеської області ОСОБА_1 » встановлено позивачці щомісячну доплату у розмірі 10 відсотків посадового окладу з 29.04.2017 року по 28.04.2020 року (а.с.23).
Як зазначає позивач, за період з 04 грудня 2018 року по 30 червня 2019 року ОСОБА_1 нараховано суддівську винагороду, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та надбавка за вислугу років 40% від посадового окладу, надбавка за адміністративну посаду 10%.
Вважаючи дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Великомихайлівського районного суду Одеської області ОСОБА_1 за період з 04 грудня 2018 року по 30 червня 2019 року суддівської винагороди із застосуванням посадового окладу в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Положеннями статті 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010р. визначав організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до ч.ч.2,3 ст.129 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Законом України “Про внесення зміни до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 19.12.2013 №716-VII було виключено положення абзацу п'ятого частини третьої статті 129 Закону від 07.07.2010 № 2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).
Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд” від 12.02.2015 №192-VIІІ було викладено у новій редакції Закон від 07.07.2010 № 2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
30.09.2016 року набрав чинності Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 №1402-VIIІ, частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною третьою статті 135 Закону від 02.06.2016 № 1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді, зокрема судді місцевого суду, - становить 30 мінімальних заробітних плат.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, зокрема, частину третю статті 135 Закону від 02.06.2016 № 1402-VIIІ було викладено у наступній редакції: “ 3. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року”.
Таким чином, Законом від 02.06.2016 року №1402-VIIІ у редакції Закону від 06.12.2016 № 1774-VIII (який був чинний та не визнаний неконституційним на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
При цьому, пунктом 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1402-VIIІ (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (Відомості Верховної Ради України, 2010р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами).
Натомість, пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами).
Як вже зазначалося вище, частиною третьою статті 133 Закону від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” від 12.02.2015 №192-VIІІ, було встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Разом з тим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” у редакції Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” від 12.02.2015 № 192-VIII. Також, вказаним рішенням встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: “Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат”.
Однак, 06.12.2016 був прийнятий Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 та установив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року (пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 № 1774-VIII).
Згідно з пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 № 1774-VIII встановлено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
У взаємозв'язку з вищенаведеним суд зазначає, що визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону від 07.07.2010 № 2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв'язку з чим, у рішенні від 04.12.2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв'язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.
Тож, внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.12.2018 року № 11-р/2018, розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим рішення законної сили, оскільки абсолютна величина посадового окладу змінилася з 10 на 15.
Натомість суд дійшов висновку, що Законом від 06.12.2016 року № 1774-VII лише змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто, Законом від 06.12.2016 № 1774-VII запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
Таким чином, з прийняттям Закону від 06.12.2016 року № 1774-VII змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.
Разом з тим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 04.12.2018 року № 11-р/2018, на яке посилається Позивач як на підставу набуття права на отримання посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, не вирішував питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону від 06.12.2016 № 1774-VII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі № 520/11431/18, від 09.08.2019 року у справі №826/9404/17 та від 11.03.2020 року у зразковій справі № 200/9195/19-а.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи викладене, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що з набранням законної сили рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 посадовий оклад судді повинен розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, натомість погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування у такому випадку, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.
Окрім того суд зазначає, що на час існування спірних правовідносин пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 року № 1402-VIIІ щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому відповідач правомірно керувався його положеннями та, відповідно, не мав правових підстав застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину для визначення посадового окладу судді.
Враховуючи вищевикладені висновки суду, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідач діяв на підставах, встановлених законом.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінивши докази у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, а тому підстави для стягнення судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945, адреса: вул. Бабеля, 2, м. Одеса, 65005), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37607526; адреса: вул. Садова, 1-А, м. Одеса, 65023) про визнання протиправними дій та стягнення сум суддівської винагороди - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян
.