Справа № 420/5817/22
20 липня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі періодів роботи у Комунальному некомерційному підприємстві «Пологовий будинок № 5» Одеської міської ради з 09.06.1981 по 09.05.1994 роки на посаді анестезистки та з 01.01.2004 по 30.06.2021 роки на посадах старшої медсестри анестезистки відділення анестезіології та інтенсивної терапії та старшої сестри медичної анестезисти анестезіологічного відділення;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі періоди роботи у Комунальному некомерційному підприємстві «Пологовий будинок № 5» Одеської міської ради з 09.06.1981 по 09.05.1994 роки на посаді анестезистки та з 01.01.2004 по 30.06.2021 роки на посадах старшої медсестри анестезистки відділення анестезіології та інтенсивної терапії та старшої сестри медичної анестезисти анестезіологічного відділення;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру пенсії та грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та здійснити їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум - з 09.07.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при призначенні позивачу пенсії за вислугу років, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу певні періоди роботи та, внаслідок цього, не доплачена грошова допомога.
Такі дії позивач вважає протиправними, що і стало підставою для звернення до суду.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 21.04.2022 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Документ в електронному вигляді «Адміністративний позов» від 14.04.2022 року по справі №420/5817/22 надіслано одержувачу - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в його електронний кабінет.
Документ доставлено до електронного кабінету: 14.04.2022 р. о 14:24.
Документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження» від 21.04.2022 року по справі №420/5817/22 надіслано одержувачу - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в його електронний кабінет.
Документ доставлено до електронного кабінету: 21.04.2022 р. о 16:00.
Строк на подання відзиву сплив 06.05.2022 року.
Станом на 18.07.2022 року відзив на позов не подано.
Ухвалою суду від 21.04.2022 року витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
10.05.2022 року за вхід.№15928/22 надійшла копія пенсійної справи ОСОБА_1 .
З 09.07.2021 року ОСОБА_1 є отримувачем пенсії за віком та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області. Пенсію обчислено виходячи із страхового стажу 52 роки 1 місяць 8 днів та її розмір на дату призначення становив 5289 грн. 21 коп.
При призначенні пенсії враховано довідку Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок№5» №01/01-12/397 від 29.07.2021 року, яка видана ОСОБА_1 .
19.11.2021 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою №7315 про перерахунок пенсії у зв'язку зі зміною страхового стажу, набутого до 01.01.2004 року, надавши довідку Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок№5» №01/01-12/586 від 09.11.2021 року, яка видана ОСОБА_1 .
Рішенням №155250012425 від 24.11.2021 року відмовлено позивачу у перерахунку пенсії, оскільки при розгляді документів встановлено невідповідність по-батькові у довідці №01/01-12/586 від 09.11.2021 р. ( ОСОБА_2 ) даним паспорта ( ОСОБА_3 ).
22.10.2021 року позивач звернулася із заявою до відповідача і просила: повторно перевірити пенсійну справу та вирішити питання щодо виплати одноразової грошової допомоги; надати роз'яснення щодо обчислення страхового стажу, в тому числі в лікарняних закладах, де вона працювала за нормами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; надати роз'яснення щодо розрахунку пенсії та стажу при призначенні пенсії, а також підстави для невиплати одноразової грошової допомоги.
07.12.2021 року позивачем повторно подано заяву, у якій були порушені ті ж самі питання, що й у заяві від 22.10.2021 року.
У листі-відповіді №24730-24749/П-02/8-1500/21 від 20.12.2021 року відповідач зазначив, що пенсійна справа потребує додаткового вивчення та перевірки, а про результати перевірки мені буде повідомлено додатково.
В подальшому у своєму листі-відповіді №25 814-24749/П-02/8-1500/21 від 31.12.2021 року відповідач зазначив:
«Згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон), особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення страхового стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги визначено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191. За цим Порядком до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної і комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» і «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
З 09.07.2021 Вам призначено пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону, як працюючій особі при страховому стажі 52 роки 2 місяці (враховано по 30.06.2021), середньомісячній заробітній платі 7580,65 грн, визначеній за період з 01.07.2000 по 30.06.2021 за даними персоніфікованого обліку, та її розмір становить 5351,13 грн, де: розмір пенсії за віком - 3954,60 грн; доплата за 22 роки понаднормативного стажу - 407,88 грн; підвищення відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону - 988,65 грн.
Періоди роботи з 10.05.1994 по 06.06.1994, з 18.06.1994 по 04.06.1995, з 16.06.1995 по 07.07.1998, 16.07.1998 по 07.02.1999, з 20.02.1999 по 31.12.2003 обчислено відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в пільговому розрахунку в подвійному розмірі.
Щодо виплати грошової допомоги повідомляємо, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області направлено запит від 29.12.2021 №1500-0303-6/167867 до КНП «Пологовий будинок № 5» Одеської міської ради щодо надання уточнюючої довідки про періоди роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років.
Після надходження відповіді будуть вчинені дії в межах чинного законодавства».
14.02.2022 року позивач подала чергову заяву, у якій просила відповісти на всі питання, порушені мною у раніше поданих заявах.
25.03.2022 року позивач отримала лист-відповідь №4510-3438/П-02/8-1500/22 від 22.03.2022 року, у якій відповідач зазначив:
«На підставі листа КНП «Пологовий будинок № 5» від 03.02.2022 №01/01-12/51, наданого на запит від 29.12.2021 року, Вашу пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) перераховано при страховому стажі 52 роки (враховано по 30.06.2021), середньомісячні заробітній платі 7580,65 грн., визначеній за період з 01.07.2000 по 30.06.2021 за даними персоніфікованого обліку, та її розмір встановлено на рівні 5335,31 грн., де: розмір пенсії за віком - 3941,94 грн.; доплата за 22 роки понаднормативного стажу - 407,88 грн; підвищення відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону - 985,49 грн.
Також Вам нарахована одноразова грошова допомога в розмірі 43498,20 грн, яка перерахована на Ваш банківський рахунок в березні поточного року.
Згідно зі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Тобто страховий стаж до 01.01.2004 року обчислюється з урахуванням норм ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На зазначених підставах періоди Вашої роботи з 15.08.1994 по 04.06.1995, з 16.06.1995 по 07.07.1998, з 16.07.1998 по 07.02.1999, з 20.02.1999 по 31.12.2003 зараховані до страхового стажу в подвійному розмірі.
Період роботи з 16.04.1981 по 14.08.1994 не врахований до страхового стажу в подвійному розмірі, оскільки відсутня інформація, щодо назви відділення. Також до страхового стажу в подвійному розмірі не враховані періоди знаходження у відпустках без збереження заробітної плати з 05.06.1995 по 15.06.1995, з 08.07.1998 по 15.07.1998 та 3 08.02.1999 по 19.02 1999.
Проводити обчислення стажу в подвійному розмірі після 01.01.2004 немає правових підстав, оскільки це не передбачено статтею 24 Закону.»
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч. 2 ст. 19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІУ (далі - Закон № 1058), визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У той же час, відповідно до частини 2 цієї ж статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058 затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 визначено, що для призначення пенсії за віком надаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - постанова КМУ №637).
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788), статтею 48 Кодексу законів про працю України, пунктом 1 Постанови КМУ №637 та пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція № 58), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, чітко визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 60 Закону №1788 передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, закладах (відділеннях) з лікуванням осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 4.11.1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» відносяться лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно- курортні заклади, санаторно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я СРСР «Про подальше вдосконалення анестезіолого - реанімаційної допомоги населенню» №841 від 11.06.1986 року, яким затверджено Положення про відділення (групу) анестезіології- реанімації лікувально-профілактичного закладу, у реанімаційній службі закладів охорони здоров'я існували: відділення (групи) анестезіології - реанімації, відділення реанімації та інтенсивної терапії, палати для реанімації та інтенсивної терапії.
При цьому згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України 08.10.1997 року №303 «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України» затверджено рекомендації щодо структури служби анестезіології та інтенсивної терапії в лікувально-профілактичних закладах України, згідно яких для виконання завдань, які стоять перед службою анестезіології, в лікувально-профілактичних закладах, де за штатними нормативами повинно бути не більше 3-х лікарів-анестезіологів, разом з відповідною кількістю сестер-анестезисток організується анестезіологічна група.
Таким чином робота медичної медсестри - анестезистки у відділеннях лікарень також прирівняна до роботи в реанімаційних відділеннях.
Слід відмітити, що у відповідності до спеціального листа Міністерства охорони здоров'я України на адресу Пенсійного фонду України від 08.12.2006 року №10.01.09/2209 щодо віднесення окремих структурних підрозділів охорони здоров'я до відділень реанімації, робота в яких відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі, вказано що у реанімаційній службі закладів охорони здоров'я існували такі відділення: відділення (групи) анестезіології реанімації створювалися в лікарнях, які мали до 80% ліжок хірургічного профілю. В закладках, де кількість хірургічних ліжок менша і таке відділення не може бути створено за встановленими нормативами (пологові будинки з числом ліжок хірургічного профілю 75 і т.д.), організовувалися палати для реанімації і інтенсивної терапії з введенням посад лікарів анестезіологів реаніматологів та медичних сестер анестезіологів (наказ МОЗ СРСР від 19.08.1969 року № 605 «Про поліпшення анестезіолого-реанімаційної служби в державі») та відділення реанімації і інтенсивної терапії.
Крім іншого, існує лист-роз'яснення Пенсійного фонду України №3544-03, у якому зазначено: «При вирішенні питання зарахування у подвійному розмірі періодів роботи у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я необхідно керуватися спільним листом Міністерства праці і соціальної політики України, Пенсійного фонду України та Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2002 р.».
Відповідно до цього листа до стажу роботи у подвійному розмірі зараховується час роботи у відділеннях (групах) анестезіології та інтенсивної терапії та відділеннях інтенсивної терапії лікувальних закладів, оскільки наказом Міністерства охорони здоров'я від 08.10.97 р. №303 «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України» відділення реанімації, які існували до його введення, перейменовані у відділення» (групи) анестезіології та інтенсивної терапії і відділення інтенсивної терапії відповідно до переліку медичних спеціальностей, зареєстрованих ВООЗ, із збереженням функціональних повноважень відділень реанімації.
Керуючись вищезазначеним, до стажу роботи у подвійному розмірі за нормами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зараховуються періоди роботи:
у реанімаційних відділеннях;
після перейменування відділень реанімацій, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 08.10.97 р. №303:
у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії; групах анестезіології та інтенсивної терапії; відділеннях інтенсивної терапії.
17.06.2011 року за вих. №12393/02-20 Пенсійний фонд України спрямував до головних управлінь Пенсійного фонду України лист для використання в роботі лист Міністерства охорони здоров'я України від 02.02.2011 року №10.01.10/303 щодо зарахування періодів роботи працівників у анестезіологічних відділеннях, у якому зазначено:
«Міністерство охорони здоров'я України розглянуло звернення Міністерства соціальної політики України щодо порядку обчислення стажу роботи працівникам анестезіологічних відділень закладів охорони здоров'я за нормами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та повідомило, що листом від 08.12.2006 №10.01.2009 Міністерство охорони здоров'я направило на адресу Пенсійного фонду України перелік відділень, які діяли згідно з раніше діючими наказами у реанімаційній службі та перелік відділень, які повинні створюватися у складі лікувально- профілактичних закладів охорони здоров'я згідно з наказом МОЗ України від 08.10.97 №303 «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України».
З метою усунення непорозумінь, які мають місце під час оформлення пенсій медичним працівникам органами пенсійного забезпечення та враховуючи те, що наказом МОЗ України від 23.02.2000 №33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я» затверджені штатні нормативи вказаних підрозділів згідно з вимогами наказу №303, Міністерство охорони здоров'я листом від 23.06.2005 №10.03.67/1197 «Про приведення назв структурних підрозділів та найменувань посад працівників у відповідність з наказами МОЗ України» запропонувало обласним управлінням охорони здоров'я проаналізувати штатні розписи підпорядкованих закладів охорони здоров'я та привести їх у відповідність до чинних наказів МОЗ України.
Разом з тим, беручи до уваги те, що основними завданнями відділення анестезіології, як і відділення анестезіології-реанімації, є здійснення комплексу заходів щодо підготовки і проведення загальної анестезії (наркозу) і регіонарної анестезії при операціях, пологах, діагностичних і лікувальних процедурах, здійснення комплексу заходів щодо відновлення корекції і підтримання порушених функцій життєво важливих органів і систем, які виникли внаслідок захворювання, травми, оперативного втручання та інших причин, Міністерство вважає, що періоди роботи працівників у анестезіологічних відділеннях можна зараховувати згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у подвійному розмірі».
Відповідно до преамбули наказу МОЗ України від 08.10.1997 року №303 «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України» (далі - наказ МОЗ України №303) з метою регламентації діяльності існуючих структурних підрозділів анестезіологічної служби лікувально-профілактичних закладів України, впровадження єдиних раціональних принципів організації роботи, а також сприяння подальшому розвитку анестезіології та широкому впровадженню нових наукових розробок в клінічну практику затверджено Тимчасові штатні нормативи медичного персоналу анестезіологічних груп, відділень анестезіології без ліжок і з ліжками для інтенсивної терапії, відділень інтенсивної терапії лікувально-профілактичних закладів України.
У пункті 3 преамбули зазначено: «Вважати такими, що не застосовуються на території України, наказ МОЗ СРСР від 28.12.1976 №1188 «О дальнейшем совершенствовании реанимационной помощи населенню» та наказ МОЗ СРСР від 11.06.1986 «О дальнейшем совершенствовании анестезиолого-реанимационной помощи населенню».
Відповідно до пункту 8 Положення про відділення анестезіології з ліжками та без ліжок для інтенсивної терапії, анестезіологічну групу, відділення інтенсивної терапії лікувально-профілактичних закладів, затвердженого наказом МОЗ України №303, відповідно до основних завдань відділень анестезіології їх персонал:
проводить за показанням реанімацію та подальшу інтенсивну терапію хворим у відділеннях лікувально-профілактичного закладу
визначає найбільш оптимальний метод анестезії, здійснює медикаментозну передопераційну підготовку, проводить загальну і регіональну анестезії при операціях, пологах, діагностичних та лікувальних процедурах
здійснює інтенсивне спостереження за станом хворих в післянаркозному періоді до відновлення свідомості, дихання та стабілізації кровообігу
проводить лікування хворих в палатах інтенсивної терапії спільно з лікарями відповідних спеціальностей
здійснює взаємозв'язок та послідовність співпраці з іншими відділеннями, переведення хворих у відповідні профільні відділення після стабілізації функцій життєво важливих органів та систем тощо.
Тобто, реанімаційне відділення, відділення анестезіології та інтенсивної терапії та відділення інтенсивної терапії (після перейменування) виконували та виконують абсолютно однакові функції.
Згідно роз'яснень Міністерства праці та соціального захисту, Пенсійного фонду України та Міністерства охорони здоров'я від 02.08.2002 року, час роботи у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії та відділеннях інтенсивної терапії лікувальних закладів зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Щодо неврахування відповідачем до страхового стажу в подвійному розмірі періоду з 16.04.1981 по 14.08.1994 роки з причин відсутності інформація щодо назви відділення.
Згідно чинного законодавства основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 за №8 та №9 з 09.06.1981 по 09.05.1994 роки позивач працювала у Пологовому будинку №5 (з подальшим перейменуванням) на посаді анестезистки.
Записи про зазначений період роботи внесені до трудової книжки на підставі наказів №194 від 09.06.1981 року та №54 від 10.05.1994 року, засвідчені підписом заступника головного лікаря з кадрів та печаткою закладу охорони здоров'я, що повністю відповідає вимогам Інструкції №58.
Відповідно до Національного класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держпотребстандарту від 28.07.2010 року №327 професію медичної сестри - анестезиста передбачено Розділом 32 «Фахівці в галузі біології, агрономії та медицини», підрозділом 323 «Медичні сестри та акушерки, що асистують професіоналам», код КП 3231 «Медичні сестри, що асистують професіоналам», код ЗКППТР 24716.
Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров'я (Випуск 78 «Охорона здоров'я», код професії 24716), затвердженого та впровадженого в дію наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29.03.2002 року №117, та погодженого Міністерством праці та соціальної політики України, визначено кваліфікаційні вимоги до сестри медичної - анестезиста, які полягають в наступному.
Кваліфікаційні вимоги: Неповна вища освіта (молодший спеціаліст) або базова вища освіта (бакалавр) за напрямом підготовки «Медицина», спеціальністю «Сестринська справа», «Лікувальна справа» або «Акушерська справа».
Знає та застосовує у діяльності: чинне законодавство про охорону здоров'я та нормативні документи, що регламентують діяльність закладів охорони здоров'я; організацію роботи в операційних, відділеннях реанімації та інтенсивної терапії; дію основних анестетиків; види наркозу (простий ефірний, ефірно-кисневий, ендотрахеальний спосіб інгаляційного наркозу внутрішньовенний тощо); техніку проведення і наркозу; особливості анестезіологічного забезпечення при невідкладних хірургічних та акушерських операціях, операціях у дітей; підготовку хворих до проведення наркозу; клінічну та електрокардіологічну діагностику загрожуючих станів під час наркозу та в післяопераційному періоді; основи серцево-легеневої реанімації; принципи реанімації та інтенсивної терапії при гострій серцево-судинній, нирковій та печінковій недостатності, шоці, коматозних станах; особливості реанімації та інтенсивної терапії в акушерстві, педіатрії; будову наркозних апаратів, інструментарій; особливості спостереження і догляду за хворими; фармакологічну дію найбільш поширених медичних препаратів, їх сумісність, дозування, методику введення; основи асептики та антисептики; організацію санітарно-протиепідемічного та лікувально- охоронного режимів; правила оформлення медичної документації; правила безпеки під час роботи з медичним інструментарієм і обладнанням; сучасну літературу за фахом.
Характеристика робіт, завдання та посадові обов'язки: Здійснює професійну діяльність під керівництвом лікаря або самостійно. Готує до роботи приладдя та відповідну апаратуру. Проводить передстерилізаційну обробку анестезіологічного інструментарію та апаратури. Проводить підготовку хворого до наркозу. Спостерігає за діяльністю серця, мозку, диханням, температурою під час операції. Здійснює спостереження та догляд за хворими в ранньому післяопераційному періоді. Веде документацію при проведенні знеболювання. Володіє прийомами реанімації при гострій серцево-судинній, нирковій та печінковій недостатності, шоці, коматозних станах. Вміє надати допомогу при травматичному пошкодженні, кровотечі, механічній асфіксії, утепленні, електротравмі, отруєнні, опіках, відмороженні, алергічних станах. Забезпечує протиепідемічний режим у відділенні. Дотримується принципів медичної деонтології. Постійно удосконалює свій професійний рівень.
Тобто, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29.03.2002 року №117, погодженого Міністерством праці та соціальної політики України, визначено характер робіт та посадові обов'язки сестри медичної - анестезиста без зазначення конкретних назв лікувальних закладів та їх відділень.
Право на зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періодів роботи на посаді анестезистки відповідно до статті 60 Закону № 1788 пов'язане не лише з місцем роботи - конкретним закладом охорони здоров'я та його відділеннями, а насамперед, з посадою, яку обіймає працівник - лікарі та середній медичний персонал.
В той же час, відсутність у трудовій книжці назви відділення в періоди роботи, що дають право на обчислення страхового стажу в подвійному розмірі, не нівелює характер виконуваної позивачем роботи на посаді анестезистки.
Тобто, виконання таких робіт безпосередньо пов'язано з правом позивача на зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі відповідного відпрацьованого часу з 09.06.1981 по 09.05.1994 роки відповідно до статті 60 Закону №1788.
Крім того, у листі-відповіді №01/01/-12/51 від 03.03.2022 року на запит відповідача зазначено, що в особистих картках про нарахування заробітної плати позивачу нараховувалась доплата в розмірі 15 % посадового окладу за шкідливі умови праці. До затвердження наказу МОЗ від 08.10.1997 року №303 у Пологовому будинку № 5 було відсутнє окреме відділення реанімації. Після 08.10.1997 року та по теперішній час згідно штатного розпису у Пологовому будинку №5 окреме відділення реанімації відсутнє.
Також слід зазначити, що у своєму листі відповіді №4510-343 8/П-02/8-1500/22 від 22.03.2022 року відповідач не вірно вказав період моєї роботи на посаді анестезисти - з 16.04.1981 по 14.08.1994 роки.
В дійсності на посаді анестезистки я працювала не з 16.04.1981 року, а з 09.06.1981 року. Тому саме цей період в моєму випадку є спірним.
Щодо неврахування відповідачем до страхового стажу позивача в подвійному розмірі періоду з 01.01.2004 по 30.06.2021 роки.
Згідно записів у трудовій книжці позивача за №9 та №10 з 10.05.1994 по 30.09.2019 роки вона працювала у Пологовому будинку №5 (з подальшим перейменуванням) на посаді старшої медсестри анестезистки відділення анестезіології та інтенсивної терапії.
Згідно запису у трудовій книжці за №11 з 01.10.2019 року по теперішній час вона працює на посаді старшої сестри медичної анестезисти анестезіологічного відділення у Комунальному некомерційному підприємстві «Пологовий будинок №5» Одеської міської ради.
Враховуючи викладене вище, а також на підставі приписів статті 60 Закону №1788, постанови Кабінету Міністрів України від 4.11.1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», наказу Міністерства охорони здоров'я СРСР «Про подальше вдосконалення анестезіолого - реанімаційної допомоги населенню» №841 від 11.06.1986 року, наказу Міністерства охорони здоров'я України від 08.10.1997 року №303 «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України», листа-роз'яснення Міністерства охорони здоров'я України на адресу Пенсійного фонду України від 08.12.2006 року № 10.01.09/2209, наказ МОЗ СРСР від 19.08.1969 року №605 «Про поліпшення анестезіолого-реанімаційної служби в державі») та відділення реанімації і інтенсивної терапії, листа-роз'яснення Пенсійного фонду України № 3544-03, листа-роз'яснення Міністерства праці і соціальної політики України, Пенсійного фонду України та Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2002 року, листа-роз'яснення Міністерства охорони здоров'я України від 02.02.2011 року №10.01.10/303, листа роз'яснення Міністерства праці та соціального захисту, Пенсійного фонду України та Міністерства охорони здоров'я від 02.08.2002 року, суд дійшов висновку, що відповідач при призначенні пенсії позивача протиправно не зарахував до її страхового стажу в подвійному розмірі періоди її роботи у Пологовому будинку №5 з 01.01.2004 по 30.06.2021 роки на посадах старшої медсестри анестезистки відділення анестезіології та інтенсивної терапії та старшої сестри медичної анестезисти анестезіологічного відділення.
Отже, з огляду на викладене вище, періоди роботи у Пологовому будинку №5 (з подальшим перейменуванням) з 09.06.1981 по 09.05.1994 роки на посаді анестезистки та з 01.01.2004 по 30.06.2021 роки на посадах старшої медсестри анестезистки відділення анестезіології та інтенсивної терапії та старшої сестри медичної анестезисти анестезіологічного відділення підлягають зарахуванню до страхового стажу та в розрахунок коефіцієнту стажу в подвійному розмірі.
Загалом ці періоди работа становлять 30 років 8 місяців 6 днів, а при обчисленні у подвійному розмірі - 61 рік 4 місяці 12 днів.
Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років, а позивачу призначена пенсія за віком, саме тому Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01.01.2004 року, не скасовує та не зупиняє дію статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Тобто, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачає обмежень щодо застосування статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» під час обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». - є чинною на теперішній час.
Така ж правова позиція висловлена у рішеннях, які набрали чинності, по справах №К-12649/09, №0440/7207/18, №240/5086/18, № 742/3076/15-а, № 819/910/18, № 857/2737/18, а також у рішеннях Одеського окружного адміністративного суду та П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2020 року по справі №420/2723/20, від 14.05.2021 року по справі №420/7236/20, від 24.01.2022 року по справі №420/11863/21.
Суди, зокрема, зазначили, що частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) установлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених раніше чинним законодавством, окрім випадків, передбачених цим Законом.
Пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені ст. 60 Закону №1788-ХІІ, згідно якої робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, закладах (відділеннях) з лікуванням осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Таким чином, Закон України №1058-ІV не встановлює обмежень щодо застосування ст. 60 Закону України № 1788-ХІІ щодо обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція ст. 60 Закону № 1788-ХІІ є чинною на теперішній час.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що редакція ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час. При цьому, стаття 24 Закону №1058-ІV не скасовує ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію. Водночас, нормами ст. 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV передбачено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугою років.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не пов'язано із набранням чинності Закону №105 8-ІV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01 січня 2004 року.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17.
Крім того, колегія суддів у своїх рішеннях звертає увагу на те, що позивачі відповідно до посадових обов'язків створювали оптимальні умови для підготовки та проведення анестезії при спеціальних діагностичних і лікувальних процедурах і хірургічних втручаннях, проведення комплексів заходів щодо реанімації і інтенсивної терапії хворих з розладами життєво важливих функцій до стабілізації стану. В свою чергу, статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що, зокрема, робота реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Тобто, посади на яких працювали позивачі дають їм право на зарахування спірних періодів трудового стажу у пільговому обчисленні, що передбаченого статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17, від 11 грудня 2018 року у справі №310/385/17(2-а/310/47/17), від 23 січня 2019 року у справі №485/103/17 та від 4 грудня 2019 року у справі №689/872/17.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру пенсії та грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та здійснити їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум - з 09.07.2021 року (з дати призначення пенсії).
Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1191 (далі - Порядок № 1191) для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України № 1058-ІУ, станом на день її призначення.
Водночас, з урахуванням подвійного обчислення визначених судом періодів роботи, розмір моєї пенсії зміниться, відповідно підлягає перерахунку одноразова грошова допомога.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Фактично спірні відносини виникли з дати призначення пенсії позивачу та виплати їй одноразової грошової допомоги.
Тобто, за таких умов конституційне право на належне пенсійне забезпечення було порушено саме з такої дати - з 09.07.2021 року.
Як висновок - саме з 09.07.2021 року відповідач повинен здійснити перерахунок пенсії і перерахунок одноразової грошової допомоги та здійснити їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане узгоджується з правовою позицією П'ятого апеляційного адміністративного суду, викладеною у рішенні по аналогічній справі від 24.01.2022 року по справі №420/11863/21.
Суд апеляційної інстанції уважає за необхідне зазначити про таке.
Згідно із приписами п. 7 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - ж» статті 55 Закону і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги установлюються Кабінетом Міністрів України.
Пункт 5 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений Постановою КМУ від 23 листопада 2011 року №1191 (далі - Порядок №1191) закріплює, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-ІV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-ІУ, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
У відповідності до вимог пункту 6 Порядку № 1191 для визначення розміру грошової допомоги ураховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України № 1058-ІV, станом на день її призначення.
Судова колегія апеляційного суду уважає за необхідне зазначити, що відповідачем фактично було одночасно порушено права позивачки як на призначення пенсії з урахуванням стажу роботи у подвійному розмірі, так і на перерахунок одноразової грошової допомоги, розмір якої визначається виходячи з місячного розміру пенсії позивачки.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Щодо дискреційних повноважень існує певна правова позиція Комітету Міністрів Ради Європи, Верховного Суду та Вищого адміністративного суду України.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № 11(80)2 напряму не сказано, що суд не може вирішувати питання замість органу державної влади «по суті».
Є Звіт наради Комітету Міністрів Ради Європи щодо використання дискреційних повноважень адміністративними органами від 21 грудня 1979 року. Сторінка 20: «Принцип 9 - Контроль. Характер контролю.
1. Мета цього принципу полягає в забезпеченні законності будь-якого адміністративного акту, прийнятого в порядку здійснення дискреційних повноважень підлягає контролю з боку суду або іншого незалежного органу.
2. Принцип не виключає можливості, що суди та інші незалежні органи (наприклад, омбудсмени), які контролюють законність дискреційного адміністративного акта, також контролюють і сутність актів.
Таким чином, положення пункту 2, які в прямій формі забезпечують контроль обох складових законності і суті акту компетентного адміністративного органу, не повинні бути витлумачені як такі, що виключають цей подвійний контроль з боку суду або іншого незалежного органу...».
Дискреційні повноваження не є необмеженими. Ігнорування державними органами вказівок рішень судів порушує принцип юридичної певності та ставить під сумнів дієвість судової системи України, що має набагато більший суспільний інтерес, аніж принцип невтручання суду у дискреційні повноваження органу влади. При цьому, останній принцип не є абсолютним та не є презумпцією, хоча перші' два (принципи юридичної певності та авторитету суду) - є абсолютними принципами.
Засіб захисту має бути ефективним, тобто убезпечити можливість повторного порушення органом влади закону, а також повторне звернення до суду.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд України у «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією».
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Таким чином, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку
Зазначене повністю узгоджується з правовою позицією П'ятого апеляційного адміністративного суду, викладеною у рішенні по аналогічній справі від 24.01.2022 року по справі № 420/11863/21.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, беручи до уваги наведене, на думку колегії суддів, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки, який виключатиме можливість подальшого звернення до суду за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити позивачці перерахунок грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та здійснити її виплату з- урахуванням раніше виплачених сум з 04.04.2021 року (з дати призначення пенсії).
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Христов проти України» (Khristov V. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, " п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, и. 25, ECHR 2002-И)».
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст. 90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати ОСОБА_1 у загальній сумі 1984,80 грн., сплачені згідно квитанції №0.0.2512580312.1 від 12.04.2022 року підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Керуючись ст. ст. 2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі періодів роботи у Комунальному некомерційному підприємстві «Пологовий будинок № 5» Одеської міської ради з 09.06.1981 по 09.05.1994 роки на посаді анестезистки та з 01.01.2004 по 30.06.2021 роки на посадах старшої медсестри анестезистки відділення анестезіології та інтенсивної терапії та старшої сестри медичної анестезисти анестезіологічного відділення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі періоди роботи у Комунальному некомерційному підприємстві «Пологовий будинок № 5» Одеської міської ради з 09.06.1981 по 09.05.1994 роки на посаді анестезистки та з 01.01.2004 по 30.06.2021 роки на посадах старшої медсестри анестезистки відділення анестезіології та інтенсивної терапії та старшої сестри медичної анестезисти анестезіологічного відділення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру пенсії та грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та здійснити їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум - з 09.07.2021 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири гривні) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385)
Головуючий суддя Н.В. Потоцька