Справа № 420/10001/21
19 липня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті середньомісячної заробітної плати за період працевлаштування, але не більше шести місяців;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середньомісячну заробітну плату за період працевлаштування, але не більше шести місяців, з 08.12.2020 по 08.06.2021 в сумі 99049,47 грн.
Ухвалою суду від 26.07.2021 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено, що справа буде розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно зі змістом адміністративного позову, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, із посиланням на ч. 2 ст. 19, ст. 43 Конституції України, п. 17 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», ст. 3, п. 5 ч. 1 ст. 41, ст. 44 Кодексу законів про працю України, ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», з яких слідує, що Лиманська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області не вжила усіх необхідних заходів, визначених ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», а тому у відповідача виник обов'язок щодо збереження, але не більше шести місяців, середньої заробітної плати, яку позивач одержував на посаді голови сільської ради, що має бути виплачена з відповідного місцевого бюджету. При цьому позивачем також зазначено, що не відповідає дійсності інформація у листі відповідача, що попереднє звільнення позивача відбулося 23.12.2013 за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП тому як 15.12.2013 року останній був обраний головою Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, а 28.10.2015 року переобраний в черговий раз на таку ж посаду, а тому вважати, що позивач був звільнений за власним бажанням із попередньої роботи є не доречним. Позивач, обіймаючи посаду голови Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області у період 15.12.2013 року по 07.12.2020, являвся службовцем органу місцевого самоврядування.
Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, із посиланням на постанову Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 219/2204/2016-ц та роз'яснення Міністерства соціальної політики України листом від 16.05.2014 р. № 746/13-74-14 «Щодо соціальних гарантій депутатів місцевих рад», із зазначенням, що попередня робота (посада) до обрання на виборну посаду є те робоче місце (посада), яка не є виборною. Таким чином, твердженням позивача, що попереднє місце роботи після звільнення 07.12.2020 року з посади Приморського сільського голови є посада сільського голови в період з 24.12.2013 по 12.11.2015 р. є хибним, так як ця посада також була виборною. Позивача було звільнено за ст. 38 Кодексу законів про працю України із формулюванням: «звільнений за власним бажанням» за день, що передував призначенню його на виборну посаду та на час обрання, тобто станом на 24.12.2013 р. позивач не працював. Таким чином, застосування частини другої статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» та нарахування на користь позивача відповідних виплат є безпідставними.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані пояснення, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.
Листом від 02.04.2021 р. № Ч-170/144 (а.с.10-11) на заяву позивача від 18.03.2021 р. (а.с.9), вхід. № Ч-170 від 22.03.2021 р., щодо можливості здійснення нарахування та виплати середньомісячної заробітної плати за шестимісячний термін, яка надійшла до Лиманської сільської ради 22 березня 2021 року, з посиланням на ч. 5 ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», лист Міністерства соціальної політики України від 16.05.2014 р. № 746/13/74-14 «Щодо соціальних гарантій депутатів місцевих рад», відповідач повідомив позивача про таке:
- запис у трудовій книжці, яку позивач надав до заяви від 23 грудня 2013 року № 4 (стор. 2-3) ОСОБА_1 «Звільнений за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України та внесено запис на підставі Наказу № 9 від 23.12.2013 р. свідчить про те, що позивач був звільнений з попереднього місця роботи за власним бажанням;
- згідно наступного запису у трудовій книжці від 24 грудня 2013 року « 5 (стор. 4-5) ОСОБА_1 «Обраний сільським головою» та внесено запис на підставі Рішення сільської ради № 401-VІ від 24 грудня 2013 року;
- у зв'язку з тим, що позивач звільнився за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України за день, що передував призначенню позивача на виборну посаду, застосування частини другої статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» та нарахування на користь позивача відповідних виплат є безпідставними.
Згідно з даними трудової книжки позивача, НОМЕР_1 , яка заповнена 01.06.1996 року, позивач працював (а.с.5-7), зокрема:
- 16.07.2004: Фермерське господарство «Вікторія Ч». Прийнятий на посаду голови фермерського господарства на підставі наказу № 1;
- 23.12.2013: Звільнений за ст. 38 КЗОТ України за власним бажанням на підставі наказу № 9 від 23.12.2013 р.;
- 24.12.2013: Обраний сільським головою 15 грудня 2013 року на підставі протоколу СВК від 16.12.2013 р., рішення сільської ради № 401-VІ від 24.12.2013 року;
- 24.12.2013: Прийняв присягу посадової особи місцевого самоврядування на підставі ст. 11 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»;
- 12.11.2015: Обраний Приморським сільським головою 25 жовтня 2015 року на підставі постанови СВК від 28.10.2015 р. № 34, рішення сільської ради від 12.11.2015 р.;
- 07.12.2020: Звільнений у зв'язку з закінченням строку повноважень, пункт 1 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на підставі рішення Лиманської сільської ради від 07.12.2020 р.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті середньомісячної заробітної плати за період працевлаштування, але не більше шести місяців, позивач звернувся до суду із вищенаведеними позовними вимогами.
На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема (а.с.8, 12):
- довідки Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 16.01.2021 № 1500-0221-8/4486, виданої позивачу в тому, що відповідно до реєстрації заяв в підсистемі ІКІС ПФУ «Звернення Форма-10» та бази даних отримувачів пенсій в підсистемі ІКІС ПФУ «ППВП» в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області на обліку не перебуває та ніяких видів пенсій не отримує;
- довідки Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 27.05.2021 р. про заробітну плату позивача за період 01.01.2020 по 31.12.2020.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній до 01.01.2022 року), у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній з 01.01.2022 року), суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 року № 93-IV (далі - Закон № 93-IV).
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. (ч. 3 ст. 140 Конституції України)
Частиною 1 статті 10 «Ради - представницькі органи місцевого самоврядування» Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону № 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.
Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України.
Частиною першою статті 42 Закону № 280/97-ВР передбачено, що повноваження новообраного сільського, селищного, міського голови починаються з моменту складення ним присяги відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на пленарному засіданні відповідної сільської, селищної, міської ради, на якому відповідною територіальною виборчою комісією були оголошені рішення щодо його обрання та реєстрації. Повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 цього Закону.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону № 280/97-ВР на сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 33 Закону № 93-IV, зокрема, у разі обрання депутата місцевої ради на виборну посаду у раді, на якій він працює на постійній основі, трудовий договір з ним за попереднім місцем роботи припиняється відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону № 93-IV депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації.
У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді.
Час, коли колишній депутат тимчасово не працював у зв'язку з неможливістю надання йому попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку його повноважень, зараховується, але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою депутат працював до обрання у місцеву раду, де він виконував свої обов'язки на постійній основі.
Якщо на день закінчення повноважень депутат місцевої ради проходив військову службу у зв'язку з призовом на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, гарантії, передбачені цією статтею, надаються після його демобілізації.
На підставі вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що позиція позивача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, та/або фактичним обставинам справи, з таких підстав.
Судом встановлено, що згідно з даними трудової книжки позивача, НОМЕР_1 , яка заповнена 01.06.1996 року, позивач працював, зокрема:
- 16.07.2004: Фермерське господарство «Вікторія Ч». Прийнятий на посаду голови фермерського господарства на підставі наказу № 1;
- 23.12.2013: Звільнений за ст. 38 КЗОТ України за власним бажанням на підставі наказу № 9 від 23.12.2013 р.;
- 24.12.2013: Обраний сільським головою 15 грудня 2013 року на підставі протоколу СВК від 16.12.2013 р., рішення сільської ради № 401-VІ від 24.12.2013 року;
- 12.11.2015: Обраний Приморським сільським головою 25 жовтня 2015 року на підставі постанови СВК від 28.10.2015 р. № 34, рішення сільської ради від 12.11.2015 р.;
- 07.12.2020: Звільнений у зв'язку з закінченням строку повноважень, пункт 1 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на підставі рішення Лиманської сільської ради від 07.12.2020 р.
З вищенаведених положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та встановлених судом обставин справи вбачається, зокрема:
- обґрунтування позивача заявлених позовних вимог, із посиланням абз. 1 ч. 1 ст. 33 Закону № 93-IV, - не відповідає обставинам справи щодо фактичного звільнення позивача з попереднього місця роботи за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), а не припинення трудового договору з ним відповідно до законодавства.
При цьому рішення, дії чи бездіяльність щодо звільнення позивача з попереднього місця роботи у зв'язку з його обранням на виборну посаду у раді, на якій він працює на постійній основі, за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України замість припинення трудового договору з ним відповідно до законодавства не є предметом оскарження (відповідно, спору / дослідження / встановлення / тощо) за даним позовом. Отже, посилання позивача на положення ст.ст. 41, 44 Кодексу законів про працю України, які регулюють підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов, підстави та порядок виплати вихідної допомоги - є помилковими, відповідно, суд не бере їх до уваги та не надає їм оцінку;
- виходячи з положень ч. 2 ст. 33 Закону № 93-IV депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, лише та виключно на іншому підприємстві, в установі, організації.
Проте, сільська рада, роботу у якій на посаді сільського голови у період з 15.12.2013 по 28.10.2015 позивач вважає попередньою роботою (посадою), - згідно з вищенаведеними та іншими положеннями Конституції України та Закону № 280/97-ВР, є органом місцевого самоврядування, а не підприємством, установою, організацією.
Отже, виходячи з встановлених судом обставин, що саме з підприємства (Фермерське господарство «Вікторія Ч») позивач звільнився за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України до його призначення на виборну посаду на підставі постанови СВК від 28.10.2015 р., позовні вимоги позивача про застосування частини другої статті 33 Закону № 93-IV та нарахування на його користь відповідних виплат є безпідставними. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 219/2204/2016-ц.
Отже, наведена позиція позивача також є помилковою.
При цьому суд не бере до уваги посилання представника відповідача на лист Міністерства соціальної політики України, з тих підстав, що листи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, носять лише та виключно рекомендаційний характер, а відтак вони не є джерелом права відповідно до статті 7 КАС України.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, учасниками справи суду не наведено та не надано.
Щодо решти доводів слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно
суд, із застосуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, дійшов висновків, що:
- на виконання вимог ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України відповідачем доведені обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, та доказана правомірність оскаржуваних дій, вчинення їх відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, отже підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті середньомісячної заробітної плати за період працевлаштування, але не більше шести місяців, - немає, отже немає підстав для задоволення позову повністю.
Виходячи з висновків суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.
Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 27.05.2022 року) до 31 серпня 2022 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.
Справу розглянуто, рішення прийнято та складено також з урахуванням: часу перебування головуючого судді у відпустці; наказу голови Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2022 року № 9-ОС/Д/С «Про особливий режим роботи Одеського окружного адміністративного суду»; статей 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та рішення Ради суддів України від 24.02.2022 № 9.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 159, 241-246, 250, 255, 258, 262, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (місцезнаходження: вул. Героїв України, 47 А, с. Лиман (Лиманська с/р), Татарбунарський район, Одеська область, 68141; ідентифікаційний код юридичної особи: 04379404) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Г. Цховребова
.