Справа № 420/6181/22
18 липня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ №155250015028 вiд 23.02.2022 року про відмову їй - ОСОБА_1 , у призначенні пенсії на пільгових умовах;
- зобов'язати ГУ ПФУ призначити їй - ОСОБА_1 , пенсію на пільгових умовах з 16.02.2022 року.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулась до відповідача з заявою щодо призначення пенсії на пільгових умовах, після розгляду якої ГУ ПФУ рішенням №155250015028 від 23.02.2022 року їй відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1, у зв'язку з відсутністю пільгового стажу роботи.
ГУ ПФУ до пільгового стажу не зараховано періоди роботи позивача згідно довідок №91 від 26.10.2015 року та №96 від 28.10.2015 року, оскільки довідки не відповідають вимогам Постанови №637.
Також в рішенні №155250015028 від 23.02.2022 року вказано, що оскільки «Шахта Холодна Балка» Державного підприємства «Макіїввугілля» знаходиться в м. Макіївка Донецької області на непідконтрольній території та перереєстрація підприємства проводилась в 2016 році в м. Києві, то накази про атестацію робочих місць необхідно підписати та завірити даним підприємством.
Позивач вважає рішення про відмову у призначенні йому пенсії протиправним та просить задовольнити позовні вимоги. При цьому, позивач вказує, що її трудовий стаж підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 .
Крім того, позивач зазначає, що атестація робочих місць підтверджується Наказами № 424 від 31.07.1995 року, №290к вiд 28.04.2000 року, №171 від 22.04.2005 року, №202 від 26.04.2010 року, №168 вiд 24.04.2015 року, які завірено печаткою відокремленого підрозділу «Шахта Холодна Балка» Державного підприємства «Макіїввугілля».
Ухвалою суду від 03.05.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача надав до суду відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що до пільгового стажу роботи позивача за Списком №1 відсутні підстави зарахувати період роботи згідно довідок №91 від 26.10.2015 року та №96 від 28.10.2015 року, оскільки довідки завірені печаткою РФ та не відповідають вимогам Постанови №637.
Відповідач вважає, що за таких умов трудова книжка позивача не дає можливості точно встановити факт виконання нею робіт, що передбачені за Списком №1.
Відповідач також зазначає, що накази про атестацію робочих місць необхідно підписати та завірити підприємством після перереєстрації в 2016 році.
З огляду на відсутність необхідного стажу у позивача немає права на виходу на пенсію на пільгових умовах за Списком №1.
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначила, що доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки пільговий стаж підтверджується записами трудової книжки.
Також позивач зазначає, що довідки №91 від 26.10.2015 року та №96 від 28.10.2015 року не містять відбиток печатки РФ та просить суд застосувати вказані загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки довідок №91 від 26.10.2015 року та №96 від 28.10.2015 року.
Також позивач вказує, що безпідставним є висновки щодо необхідності перезавірення наказів про атестацію робочих місць, оскільки позивачем при звільнені у 2015 році отримано завірені копії наказів.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що 16.02.2022 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (робота за списком №1), за розглядом якої ГУ ПФУ прийнято рішення №155250015028 від 23.02.2022 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
В оскаржуваному рішенні вказано, що страховий стаж роботи позивача склав 20 років 8 місяців 8 днів. До пільгового стажу роботи не зараховано стаж згідно довідок №91 від 26.10.2015 року та №96 від 28.10.2015 року, оскільки довідки не відповідають вимогам Постанови №637 від 12.08.1993 року, а Додатку №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній та вказано неправильне посилання постанови, на яку посилається текст довідку. Оскільки «Шахта Холодна Балка» Державного підприємства «Макіїввугілля» знаходиться в м. Макіївка Донецької області на непідконтрольній території та перереєстрація підприємства проводилась в 2016 році в м. Києві, то накази про атестацію робочих місць необхідно підписати та завірити даним підприємством.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Статтею 62 Закону №1058-IV визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до частини 1 статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту - Закон України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом 1.1. пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993року №58 (далі по тексту - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Приписами ч.5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17 зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка.
Процедура застосування Списків №1 і №2 визначена Порядком застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 (далі - порядок №383).
Відповідно до п. 3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до п. 8 Порядку №638 (Документи, що підтверджують трудовий стаж) час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 38 Закону України від 10.02.1998 №103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту» час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Аналогічне, за змістом, положення міститься і у абзаці 1 пункту 26 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1998 №1240.
В рамках спірних правовідносин, підставою відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах за списком №1 є відсутність пільгового стажу, оскільки позивачу не зараховані періоди, вказані у довідках № 91 від 26.10.2015 року та №96 від 28.10.2015 року.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 (дівоче прізвише - ОСОБА_2 ) працювала у Виробничому об'єднанні «Шахта «Холодна Балка ДП «Макіїввугілля»: з 23.06.1995 по 02.08.1995 ученицею дільничого гірничого нормувальника, з 20.06.1996 по 30.09.1996 на посаді дільничний гірничий нормувальник, з 03.08.1998 по 18.06.2001 ученицею дільничого гірничого нормувальника, 19.06.2001 переведена а посаду інженера з організації та нормування праці, 01.02.2002 переведена на посаду дільничного гірничого нормувальника та з 16.10.2015 року звільнена за власним бажанням.
Для підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 було надано довідки про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №91 від 26.10.2015 року та №96 від 28.10.2015 року, видані Відокремленим підрозділом «Шахта «Холодна Балка Державного підприємства «Макіїввугілля», які скріплені печатками Державного підприємства «Макіїввугілля» за кодом ЄДРПОУ 32442295.
Також, на підтвердження трудового стажу позивачем було надано копії Наказів Мінвуглепром України Виробничого об'єднання «Шахта «Холодна Балка Державного підприємства «Макіїввугілля» №424 від 31.07.1995 року «Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці», №290 вiд 24.08.2000 року Мінтопенерго України Відокремленого підрозділу «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці», №171 від 22.04.2005 року Мінтопенерго України Відокремленого підрозділу «Про підсумки атестації робочих місць на підземних гірних роботах», №202 від 26.04.2010 року «Про підсумки атестацп робочих місць на підземних гірничих роботах», № 168 вiд 24.04.2015 року «Про підсумки атестацп робочих місць на підземних гірничих роботах».
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).
Відповідно до п. 1.1. Інструкції № 58 Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 2.1. Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Пунктом 2.2. Інструкції №58 передбачено, що в трудову книжку вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Згідно з абз. 1 п. 4.1. Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Матеріалами справи підтверджується, що записи трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 (дівоче прізвише - ОСОБА_2 ) щодо періодів її роботи: з 23.06.1995 по 02.08.1995, з 20.06.1996 по 30.09.1996, з 03.08.1998 по 18.06.2001, з 19.06.2001 по 01.02.2002, з 01.02.2002 по 16.10.2015 є належними та допустимими доказами для підтвердження його трудового стажу та відповідні періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу.
При цьому, суд враховує, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, суд наголошує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки та інших документів, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
При цьому, відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача. Судом, як вже було зазначено, в свою чергу, також не встановлено будь-яких виправлень або помилок у записах трудової книжки.
Водночас, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи стосовно роботи у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що періоди роботи позивача з 23.06.1995 по 02.08.1995, з 20.06.1996 по 30.09.1996, з 03.08.1998 по 18.06.2001, з 19.06.2001 по 01.02.2002, з 01.02.2002 по 16.10.2015 підтверджені записами у трудових книжках та повинні бути зараховані до трудового стажу та вважає безпідставним необхідність звернення позивача з іншими документами для призначення пенсії на пільгових умовах.
Крім того, атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими Міністерством праці України від 01.09.1992 №41.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 вказаних вище Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Відтак, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Такий висновок вказаний в рішенні Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 683/232/17.
Також Велика Палата Верховного Суду у справі №520/15025/16-а від 19.02.2020 сформулювала правовий висновок, згідно якого особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII. При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи.
Враховуючи викладене, суд вважає, що не може бути підставою для відмови у зарахуванні пільгового стажу позивачу, відсутність інформації щодо атестації його робочих місць за умовами праці.
Таким чином, суд не бере до уваги доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування періодів роботи позивача через підтверження позивачем факту проведення атестації його роботодавцями шляхом подання не завірених копій наказів про проведення атестацій.
Між тим, пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
З оскаржуваного рішення не вбачається, чи був відповідачем проведений всебічний, повний і об'єктивний розгляду всіх поданих документів для призначення пенсії, тобто не вбачається чи є єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу незарахування йому до стажу спірних періодів роботи, що визнано судом неправомірним.
Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч. 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд вважає, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення, діяв недобросовісно та необґрунтовано, не врахував усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, як наслідок, допустив неналежний розгляд поданої ним заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ рішення про відмову у призначенні пенсії №155250015028 вiд 23.02.2022 року є протиправним та підлягає скасуванню, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ про відмову у призначенні пенсії №155250015028 вiд 23.02.2022 і зобов'язання ГУ ПФУ повторно розглянути заяву позивача від 16.02.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією позивач за подання адміністративного позову сплатив 992,40 грн судового збору.
Зважаючи на викладене, на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 650,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ГУ ПФУ.
Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 № НОМЕР_3 вiд 23.02.2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.02.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати за сплату судового збору в розмірі 650,00 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя О.О. Хурса