справа № 380/5141/22
19 липня 2022 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Бориславської міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення (в частині окремих пунктів), зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (Позивачі) звернулися до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Бориславської міської ради Львівської області (Відповідач) в якому просять:
- визнати протиправними та скасувати п.п. 1., 1.1., 1.2., 1.3., 1.4., 1.5., 1.6., 1.7. рішення Бориславської міської ради Львівської області № 902 від 02 лютого 2022 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства»;
- зобов'язати Бориславську міську раду Львівської області надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу - об'єднання земельної ділянки;
- витребувати у відповідача належним чином посвідчену копію клопотання позивача із додатками до нього;
- справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження.
Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що рішенням № 902 від 02 лютого 2022 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» (далі - також оскаржуване рішення) Бориславська міська рада Львівської області відмовила їм у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 14,6366 га в с. Уріж Дрогобицького району Львівської області (кадастровий номер: 4621288600:09:000:0015) на сім земельних ділянок, орієнтовними площами 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з тих підстав, що заявники не є власниками чи землекористувачами земельної ділянки, що суперечить статті 56 Закону України «Про землеустрій», а також, що ця земельна ділянка зарезервована для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і включена до переліку вільних земельних ділянок щодо підготовки Лота для продажу права оренди на земельних торгах.
Зазначене рішення відповідача позивачі уважають протиправним та таким, що його належить скасувати з огляду на те, що поділ та об'єднання земельних ділянок за своєю суттю є фактично формуванням нової чи нових земельних ділянок, що передбачає певну процедуру щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, його погодження та затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України, який визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу.
На переконання позивачів, заборона відчужувати та надавати у користування земельні ділянки розпочинається не з моменту включення цієї ділянки до переліку земельних ділянок, а саме з моменту, коли конкретна земельна ділянка або права на неї вже виставлені на земельні торги. Сам лише факт прийняття рішення про включення земельної ділянки в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, не є самостійною підставою для заборони їх відчужувати та надавати у користування. Разом з тим результати пошуку аукціонів або лотів з продажу земельних ділянок або прав на них свідчать про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4621288600:09:000:0015 на земельні торги взагалі не виставлялась.
У зв'язку з вищенаведеним адміністративний позов просять задоволити у повному обсязі.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву (з доповненням). Відповідач вказує, що аналіз статті 136 Земельного кодексу України свідчить про те, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. З цього приводу відповідач покликається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі № 806/3708/15, від 02 жовтня 2018 року у справі № 815/3059/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 823/1120/16.
Відповідач зазначає, що, зважаючи на те, що спірна земельна ділянка є сформованою та в силу вимог закону є власністю територіальної громади, її поділ, зміна цільового призначення та розпорядження нею віднесено до виключної компетенції міської ради. Позивачі у справі не є власниками чи користувачами цієї земельної ділянки, а нормами чинного земельного законодавства не передбачено можливості виготовлення проектів землеустрою щодо поділу сформованої земельної ділянки особами, які не є її власниками чи користувачами. Наведене випливає з норм статей 118, 122, 136 Земельного кодексу України, статті 56 Закону України «Про землеустрій».
Відповідач підсумовує, що оскаржуване рішення прийнято ним задля реалізації прав власника земельної ділянки (у спосіб, визначений чинним законодавством України), здійснення прав якого, Конституцію України віднесено в тому числі й до органів місцевого самоврядування. Прийняття іншого рішення за вказаних обставин призведе до порушення норм земельного законодавства, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Конституції України.
Ураховуючи вищевикладене просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 09 березня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін; витребувано у Бориславської міської ради Львівської області належним чином засвідчену копію клопотання позивачів та додатків до нього щодо виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки від 04 жовтня 2021 року, а також усі докази, які слугували підставою для прийняття рішення Бориславської міської ради Львівської області № 902 від 02 лютого 2022 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в тому числі рекомендації постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, будівництва та архітектури від 26 січня 2022 року № 38/17 та докази, що земельна ділянка площею 14,6366 га в с. Уріж Дрогобицького району Львівської області зарезервована для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і включена до переліку вільних земельних ділянок щодо підготовки Лота для продажу права оренди на земельних торгах.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до Бориславської міської ради Львівської області із клопотанням, в якому просили надати дозволи на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,00 га на кожного із них окремо, на території: Львівська область, Дрогобицький район, Урізька сільська рада за межами населеного пункту, кадастровий номер земельної ділянки 4621288600:09:000:0015 або надати мотивовану відповідь.
Рішенням № 902 від 02 лютого 2022 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» Бориславська міська рада Львівської області відмовила ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 14,6366 га в с. Уріж Дрогобицького району Львівської області (кадастровий номер: 4621288600:09:000:0015) на сім земельних ділянок, орієнтовними площами 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з тих підстав, що заявники не є власниками чи землекористувачами земельної ділянки, що суперечить статті 56 Закону України «Про землеустрій», а також, що ця земельна ділянка зарезервована для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і включена до переліку вільних земельних ділянок щодо підготовки Лота для продажу права оренди на земельних торгах.
Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачі звернулися з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності рішення Бориславської міської ради Львівської області № 902 від 02 лютого 2022 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства».
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 ЗК України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини 6, абзацу 1 частини 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що законодавець передбачив вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Водночас з положень статті 79-1 ЗК України випливає, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина перша).
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території (частина друга).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частина третя).
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина четверта).
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина п'ята).
Абзацом першим частини 6 статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Земельного кодексу України, викладені у частині 6 статті 79-1, якими прямо передбачено необхідність формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.
Як встановив суд вище позивачі звернулися до Бориславської міської ради з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га на території Львівської області, Дрогобицького району, Урізької сільської ради за межами населеного пункту, кадастровий номер земельної ділянки 4621288600:09:000:0015.
З матеріалів справи слідує, що земельна ділянка, щодо якої позивачі висловили бажання отримати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо її поділу та об'єднання, вже була сформована та на момент звернення позивачів з відповідним клопотанням у силу вимог пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України перебувала у комунальній власності Бориславської міської ради Львівської області. Загальна площа згаданої земельної ділянки (кадастровий номер 4621288600:09:000:0015) становить 14,6366 га.
25 листопада 2021 року Бориславська міська рада Львівської області прийняла рішення № 709 пунктом першим якого вирішила включити до переліку вільних земельних ділянок для підготовки Лоту для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону земельну ділянку площею 14,6366 га (кадастровий номер 4621288600:09:000:0015), що розташована в с. Уріж Дрогобицького району Львівської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (КВЦПЗ 01.01) за рахунок земель запасу.
Відповідно до частини 1 статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 вказаної статті передбачені земельні ділянки державної чи комунальної власності, які не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах).
Статтею 136 ЗК України визначено порядок підготовки лотів для продажу на земельних торгах.
Відповідно до частин першої, другої цієї статті підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає:
а) виготовлення та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою (у разі формування земельної ділянки, зміни цільового призначення земельної ділянки та в разі, якщо відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру);
б) державну реєстрацію земельної ділянки;
в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку;
г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України «Про оцінку земель» у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї;
ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України «Про оцінку земель», крім випадків проведення земельних торгів щодо набуття права оренди земельної ділянки;
д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки;
е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим, ніж розмір орендної плати, визначений Податковим кодексом України, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь - не може бути меншим 7 відсотків їх нормативної грошової оцінки;
є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок;
ж) визначення дати проведення земельних торгів.
Фінансування підготовки лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів.
Один лот складається виключно з однієї земельної ділянки або прав на неї.
Частиною п'ятою статті 136 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.
Аналіз статті 136 Земельного кодексу України дає підстави дійти висновку про те, що включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної чи комунальної власності для продажу прав на них на земельних торгах, є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 квітня 2018 року у справі № 815/3059/17.
Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.
Аналіз положень вказаної статті дає підстави дійти висновку, що поділ та об'єднання земельних ділянок може здійснити лише власник земельної ділянки, поряд з тим, позивачі на момент звернення із клопотанням до відповідача не були власниками спірної земельної ділянки.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 823/1120/16, від 23 січня 2020 року у справі № 620/1058/19, від 29 березня 2021 року у справі № 2040/6485/18.
Оскільки станом на дату розгляду клопотання позивачів про надання дозволу на розробку проекту землеустрою спірна земельна ділянка була сформована та включена до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги у формі аукціону, то в силу приписів частини п'ятої статті 136 Земельного кодексу України така обставина правомірно була зазначена відповідачем в оскаржуваному рішенні як підстава для відмови у наданні заявникам дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Крім того, оскільки позивачі на момент звернення із клопотанням до відповідача не були власниками спірної земельної ділянки, то в силу приписів частини першої статті 56 Закону України «Про землеустрій» вказана обставина також правомірно була зазначена відповідачем в оскаржуваному рішенні як підстава для відмови у наданні заявникам дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Покликання позивачів на те, що заборона відчужувати та надавати у користування земельні ділянки розпочинається не з моменту включення цієї ділянки до переліку земельних ділянок, а саме з моменту, коли конкретна земельна ділянка або права на неї вже виставлені на земельні торги суд вважає помилковими, оскільки такі ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень частини п'ятої статті 136 ЗК України та не враховують правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03 квітня 2018 року у справі №815/3059/17.
Суд зазначає, що передбачена частиною п'ятою статті 136 ЗК України заборона відчуження земельних ділянок стосується двох випадків:
- земельні ділянки включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності; або ж
- права на них, виставлені на земельні торги.
Тобто, вже сам факт включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності є безумовною підставою для заборони на її відчуження, незалежно від того, чи права на таку земельну ділянку виставлені на земельні торги.
У спірному випадку земельна ділянка, щодо якої позивачі висловили бажання отримати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо її поділу та об'єднання, відповідно до рішення Бориславської міської ради Львівської області від 25 листопада 2021 року № 709 включена до переліку вільних земельних ділянок для підготовки Лоту для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону.
Тому на таку земельну ділянку поширюється заборона відчуження, встановлена частиною п'ятою статті 136 ЗК України.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Бориславської міської ради Львівської області № 902 від 02 лютого 2022 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» відповідає критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, тому підстави для визнання його протиправним та скасування у суду відсутні.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду, з посиланням на положення діючого законодавства та доводи, викладені у відзиві, безпідставність заявлених позовних вимог.
Таким чином, з огляду на викладене суд уважає, що позовні вимоги позивачів не підлягають задоволенню з урахуванням наведених висновків суду щодо їх безпідставності.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (с. Тухля, Сколівський район, Львівська область), ОСОБА_5 (с. Тухля, Сколівський район, Львівська область), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 ) до Бориславської міської ради Львівської області (вул. Шевченка, 42, м. Борислав, Львівська область, 82300) про визнання протиправним та скасування рішення (в частині окремих пунктів), зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 19 липня 2022 року.
Суддя Клименко О.М.