20 липня 2022 року м. Київ № 320/13265/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до командування сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_3),
військової частини НОМЕР_4
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до командування сухопутних військ збройних сил України (військової частини НОМЕР_3), військової частини НОМЕР_4, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії командування сухопутних військ Збройних сил України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2017 по 09.10.2020 .
В обґрунтування позову позивач вказав, що наказом № 248 о/с від 27.12.2017 його було звільнено з військової служби, при цьому при звільненні зі служби йому не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Зазначив, що фактично виплату вказаної компенсації йому було здійснено 09.10.2020, відтак на його думку підлягає стягненню з відповідач на його користь середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 27.12.2017 по 09.10.2020.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачі позов не визнали та подали до суду відзив на позовну заяву, у якому просили відмовити у задоволенні позову. Наполягаючи на відсутності правових підстав для стягнення заявленої позивачем у цій справі компенсації, відповідачі зазначили, що під час перебування на службі позивач отримував грошове забезпечення військовослужбовця, а тому передбачена ст.ст. 116, 117 КЗпП України відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні на спірні правовідносини не поширюється.
Відповідачі зауважують, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, а тому відсутні правові підставі для застосування цієї норми до спірних правовідносин. При цьому відповідачі посилаються на відповідну практику Верховного Суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу у Збройних силах України та наказом Командувача сухопутних військ збройних Сил України (по стройовій частині) від 27.12.2017 № 248 полковника ОСОБА_1 , начальника відділу організації зв'язку - заступника начальника військ зв'язку та інформаційних систем штабу Командування сухопутних військ Збройних Сил України, звільненого з військової служби наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 19.12.2017 № 935 у запас за пунктом «а» частини шостої статті 26 закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті (у зв'язку з закінченням строку контракту) з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Фастівського ОМВК Київської області з 27 грудня 2017 року.
Відповідно до відомостей матеріалів справи позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням від 25.01.2015 Серія НОМЕР_1 .
Як зазначив у позові позивач, при звільненні позивачу зі служби йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 у справі № 320/6480/19, яке набрало законної сили 10.06.2020 визнано протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_3) щодо невиплати гр. ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби. Зобов'язано Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_3) нарахувати та виплатити гр. ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема підтверджується наявною у справі відомістю розподілу виплат та банківською випискою, на виконання вказаного судового рішення позивачу було нараховано та виплачено 09.10.2020 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 14008,82 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав що сума відповідної грошової компенсації не була виплачена йому своєчасно під час його звільнення тому відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Водночас, слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору ті відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.
Матеріалами справи підтверджується, що у даному випадку відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні та не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані додаткової відпустки як учаснику бойових дій в день його виключення зі списків особового складу частини - 27.12.2017.
Водночас, судом встановлено, що грошова компенсація за невикористані додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 14 008,82 грн. була виплачена позивачу 09.10.2020, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 27.12.2017 (в день звільнення з військової служби), а 09.10.2020, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо своєчасної виплати позивачу, тобто в день його виключення зі списків частини, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність командування сухопутних військ Збройних сил України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
При цьому, у позовній заяві позивач просив суд визнати протиправними дії командування сухопутних військ Збройних сил України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлену судом бездіяльність командування сухопутних військ Збройних сил України суд дійшов висновку, що з метою належного захисту прав позивача слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність командування сухопутних військ Збройних сил України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку за період з 27.12.2017 по 09.10.2020.
Щодо вимог позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2017 по 09.10.2020, суд зазначає наступне.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Відповідно до відомостей довідки Військової частини НОМЕР_4 від 15.02.2021 № 184/26, середньомісячний розмір грошового забезпечення позивача становить 16795,68 грн, а середньоденний розмір грошового забезпечення становить 541,80 грн.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2017 (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 08.10.2020 (останній день перед виплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) становить 1016 календарних днів.
З урахуванням періоду затримки розрахунку 1016 днів, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 541,80 грн., розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 550 468,80 грн. (541,80 грн. х 1016).
При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки в сумі 14008,82 грн., розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який, як встановив суд, складає 550 468,80 грн. набагато перевищує розмір невчасно виплачених сум.
Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково (пункт 92 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
При цьому, Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, сформовано наступний правовий висновок.
Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 Кодексу законів про працю України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з довідки Військової частини НОМЕР_4, у грудні 2017 року позивачу було нараховано грошове забезпечення у розмірі 16795, 68 грн.
З урахуванням грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 14008,82 грн, загальний розмір виплат, належних позивачеві при звільненні, становить 30804,50 грн. (14008,82 грн. + 16795,68 грн.), а частка грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у цих виплатах складає 45 %.
Обрахована судом відповідно до Порядку № 100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, становить 550 468,80 грн.
Таким чином, з врахуванням висновків, викладених Верховним Судом, принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 247 710,96 грн. (45 % від 550468,80 грн.).
Разом з тим, суд зазначає, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
З огляду на викладене, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Суд зазначає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту, який у повній мірі відновлює порушені права позивача, у даному випадку є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З урахуванням викладеного та зважаючи на встановлені судом обставини, суд вважає за належне стягнути з Військової частини НОМЕР_4 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2017 по 09.10.2020 в сумі 247 710,96 грн.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем під час розгляду справи надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність командування сухопутних військ Збройних сил України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку за період з 27.12.2017 по 09.10.2020.
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_5; місцезнаходження: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 247 710,96 грн. (двісті сорок сім тисяч сімсот десять гривень дев'яносто шість копійок).
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.