15 липня 2022 року м. Київ справа №320/10081/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доУправління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради
провизнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради про визнання протиправним рішення Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради про відмову у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року відповідно до статті 13 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з доповненою частиною четвертою з урахуванням уже здійснених виплат; зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради здійснити перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року ОСОБА_1 відповідно до статті 13 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з доповненою частиною четвертою (10246,00 грн. (14152-3906 грн.) з урахуванням уже здійснених виплат; стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради на користь ОСОБА_1 перерахованої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року у розмірі 10246,00 (десять тисяч двісті сорок шість) гривень 00 коп. відповідно до статті 13 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з доповненою частиною четвертою.
Позов мотивовано безпідставністю відмови у виплаті позивачу як особі з інвалідністю війни ІІ групи разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з огляду на наявність у позивача права на отримання такої допомоги на підставі статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та відсутність у чинному законодавстві норми, якою б надавалось право Кабінету Міністрів України визначати розмір зазначеної грошової допомоги.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №325 від 08 квітня 2021 «Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» позивачу який має статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи було нараховано та виплачено допомогу до 5 травня у розмірі - 3906 грн.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), належить до осіб з інвалідністю 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 07.05.2018.
Листом Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради від 26.07.2021 №4190 позивачу повідомлено про відсутність законних підстав для перерахунку та виплати йому разової допомоги до 5-го травня в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком за 2021 рік, оскільки виплата щорічної допомоги до 5 травня у 2021 році проводилася у порядку та розмірах, встановлених відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», та виплачена позивачу як інваліду ІІ групи у розмірі 3906,00 грн.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у перерахунку та виплаті разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком у 2021 році, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Правовий статус ветеранів війни, а також створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі по тексту - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 13 Закону №3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV), щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007, який набрав чинності 01.01.2008, зазначену норму статті 13 Закону №3551-XII викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI.
Законом України від 28.12.2014 №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону №3551-XII і Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: №147 від 31.03.2015, №141 від 02.03.2016, №233 від 05.04.2017, №170 від 14.03.2018, №237 від 20.03.2019, №112 від 19.02.2020 та №325 від 08.04.2021, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги інвалідам війни.
Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України №325 від 08.04.2021 визначено розмір виплати разової грошової допомоги інвалідам війни ІІ групи - 3906 гривень.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з 27.02.2020 застосовуються положення статті 13 Закону №3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України), а саме: щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Відтак, оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено статтею 13 Закону №3551-XII, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що отримання такої допомоги у меншому розмірі порушує його права.
При цьому суд зауважує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Таким чином, за висновком суду, чинність станом на момент здійснення виплати позивачу разової грошової допомоги постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 «Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» не може бути підставою для висновку про обґрунтованість розміру виплаченої позивачу разової грошової допомоги до 5 травня, оскільки до спірних правовідносин повинні застосовуватись норми саме Закону №3551-XII як акту вищої юридичної сили.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, висловленою у рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №440/2722/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, щодо нарахування та виплати інваліду війни разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік.
Також, суд вважає за необхідне додатково звернути увагу на рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 у справі №1-37/2008, у якому зазначено, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Згідно статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу), держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство похідний від нього характер.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Також, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини «Кечко проти України» (заява №63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
За приписами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина перша).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (абзаци перший, другий частини другої).
Відтак, суд вважає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх дій щодо відмови у здійсненні позивачу перерахунку та виплати щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, визначеному статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому суд зауважує, що Управлінням праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради не приймалось рішення, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, про відмову у здійсненні позивачу перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року, відтак, є необґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення відповідача, оскільки відмова відповідача у виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік має характер дій суб'єкта владних повноважень, відповідно, в даному випадку саме дії відповідача у відмові позивачу у виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» слід визнати протиправними.
Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради на користь позивача перерахованої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року у розмірі 10246,00 грн. відповідно до статті 13 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з доповненою частиною четвертою, оскільки належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача на отримання ним щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік буде зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради здійснити перерахунок та виплатити позивачу, з урахуванням уже здійснених виплат, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Щодо клопотань позивача про звернення до негайного виконання рішення суду та про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.
За змістом частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
Оскільки предметом розгляду у справі не є присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання, клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду задоволенню не підлягає.
Також, частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За змістом наведеної норми, встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами, щодо можливості невиконання судового рішення суб'єктом владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення.
Суд не вбачає існування об'єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, щодо можливості невиконання відповідачем зобов'язальної частини судового рішення у даній справі. Відтак, за висновком суду, відсутні підстави для зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно абзацу другого частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, зокрема осіб з інвалідністю II групи.
Судом встановлено, що позивач належить до осіб з інвалідністю ІІ групи, відповідно, позивача звільнено від сплати судового збору.
Оскільки сторонами не надано доказів понесення ними судових витрат, будь-які судові витрати присудженню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради щодо відмови у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради здійснити перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року ОСОБА_1 відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вже здійснених виплат.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Позивач - ОСОБА_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради (ідентифікаційний код 03317252, місцезнаходження: 08205, Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Дем'яна Попова, 26-Б).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя Колеснікова І.С.