ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" липня 2022 р. справа № 300/2394/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області рішенням №092950006160 від 10.06.2022 йому протиправно відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років. Тому, просив суд визнати протиправним та скасувати оскаржене рішення та зобов'язати пенсійний орган призначити йому з 02.06.2022 пенсію за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до ч.1 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. До заяви від 02.06.2022 про призначення пенсії за вислугу років ним надано копію трудової книжки, записи якої підтверджують, що на момент звернення за призначенням пенсії він працює в органах прокуратури. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області рішенням №092950006160 від 10.06.2022 відмовлено йому у призначенні пенсії. Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Тому, оскаржене рішення, яким відмовлено в призначенні пенсії, є протиправним та підлягає до скасування. Отже, слід зобов'язати відповідача призначити йому з 02.06.2022 пенсію за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що відповідно до ч.8 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів, у зв'язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Відповідач звернув увагу суду, що згідно доданих до заяви позивача від 02.06.2022 документів та даних, які містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, неможливо встановити факт роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури станом на день звернення із заявою про призначення пенсії. Крім цього представником відповідача вказано, що згідно даних РЗО нарахування позивачу заробітної плати в Івано-Франківській прокуратурі здійснювалося по 31.03.2021, проте за призначенням пенсії відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» позивач звернувся 02.06.2022. Отже з 01.04.2021 по 02.06.2022 заробітна плата ОСОБА_1 , як працівнику прокуратури не нараховувалася та не виплачувалася. При цьому, із трудової книжки позивача вбачається, що він у період з квітня 2021 року працював в Управлінні Державного агентства рибного господарства у Івано-Франківській області та звільнений із займаної посади 19.05.2022. За таких обставин рішенням №092950006160 від 10.06.2022 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з тим, що станом на 02.06.2022 позивач не є працівником прокуратури. Одночасно відповідачем зазначено, що записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.09.1995 підтверджено поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора, а з довідки про складові заробітної плати/грошового забезпечення №21-1829-22 від 25.05.2022 вбачається, що він працює на посаді прокурора, заробітна плата/грошове забезпечення станом на 01.06.2021 становить усього 9905,00 грн. Проте у довідці від 25.05.2022 № 21-1829-22 про складові заробітної плати (за будь які 60 календарних місяців роботи підряд перед звільненням на пенсію) підтверджено нарахування заробітної плати позивачу лише за період з червня 2016 року по березень 2021 року. Просив суд в задоволенні позову відмовити.
Позивачем 07.07.2022 подано до суду відповідь на відзив, яку суд розцінює як додаткові пояснення по справі, оскільки у відповідності до частини 3 статті 263 КАС України, у справах, визначених частиною 1 цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив. У вказаних поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що за період з 01.04.2021 до 20.05.2022 не нарахована та не виплачена йому заробітня плата як працівнику прокуратури, оскільки цей період є періодом невиконання судового рішення щодо поновлення його на роботі. Звернув увагу суду, що наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури №223к від 23.05.2022 надано йому відпустку з 23.05.2022 по 15.06.2022 та виплачено допомогу для оздоровлення (а.с.54-60).
Також 14.07.2022 позивачем долучено до матеріалів справи копію постанови про закінчення виконавчого провадження №65591264 від 16.06.2022 з примусового виконання виконавчого листа №809/538/17 від 13.05.2021 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області та в органах прокуратури з 24.03.2017 (а.с.72-75).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 08.07.2022 відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про залучення другого відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.07.2022 витребувано в Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області належним чином засвідчені копії матеріалів, які були подані ОСОБА_1 02.06.2022, відскановані та направлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, на підставі яких останнім прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №092950006160 від 10.06.2022.
Витребувані докази 18.07.2022 надійшли на адресу суду (а.с.76-127).
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся із заявою від 02.06.2022 до Відділу обслуговування громадян №8 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про призначення пенсії вислугу років (а.с.81).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Луганській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області рішенням від 10.06.2022 №092950006160 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», оскільки не подано документів, що станом на 02.06.2022 позивач є працівником прокуратури. У даному рішенні зазначено, що згідно даних РЗО нарахування позивачу заробітної плати в Івано-Франківській прокуратурі здійснювалося по 31.03.2021 (а.с.36).
Вважаючи спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним позов до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсійне забезпечення працівників прокуратури станом на час звернення позивача за призначенням пенсії врегульовано Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015.
Відповідно до ч.1 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Згідно ч.2 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі (ч.3 ст.86 Закону України "Про прокуратуру").
Відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Частиною 8 ст. 86 Закону встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів, у зв'язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.
Згідно ч.13 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.
Рішенням від 10.06.2022 №092950006160 відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», оскільки позивачем не подано документів, що станом на 02.06.2022 він є працівником прокуратури. У даному рішенні зазначено, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, які містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, неможливо визначити факт роботи позивача в органах прокуратури станом на день звернення із заявою про призначення пенсії, а згідно даних РЗО нарахування позивачу заробітної плати в Івано-Франківській прокуратурі здійснювалося по 31.03.2021.
Проаналізувавши вказане рішення, суд зазначає про відсутність спору між позивачем та відповідачем щодо наявності на момент звернення за призначенням пенсії необхідного стажу роботи позивача, а саме вислуги 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Наявність у ОСОБА_1 необхідного стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» підтверджується відповідним розрахунком пенсійного стажу. Із вказаного розрахунку вбачається, що страховий стаж роботи позивача складає понад 25 років, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів не менше 15 років (а.с.80).
Щодо неможливості встановлення відповідачем факту роботи позивача в органах прокуратури станом на день звернення із заявою про призначення пенсії суд зазначає наступне.
За приписами ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110, встановлено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки "Відомості про роботу" пишеться: "прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Як вбачається з трудової книжки позивача від 18.09.1995 серії НОМЕР_1 , та не заперечується відповідачем, наказами від 29.04.2022 №200к та від 25.05.2022 №226к ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області та в органах прокуратури з 24.03.2017 (а.с.33).
Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату поновлення на роботі в органах прокуратури та накази, на підставі яких позивача поновлено на таку роботу.
Одночасно суд приймає до уваги, що згідно виданої Івано-Франківською обласною прокуратурою довідки про складові заробітної плати/грошового забезпечення №21-1829-22 від 25.05.2022, ОСОБА_1 працює в Івано-Франківській обласній прокуратурі на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області з тимчасовим визначеним робочим місцем у Косівській окружній прокуратурі Івано-Франківської області, заробітна плата/грошове забезпечення станом на 01.06.2021 становить 9905,00 грн. На всі види оплати праці нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с.92).
Крім цього, наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури №223к від 23.05.2022 надано прокурору Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області частину щорічної основної відпустки з 23.05.2022 по 15.06.2022 та виплачено допомогу для оздоровлення (а.с.56).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 Кодексу розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини першої статті 72 Кодексу доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (стаття 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Суд зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області не доведено, що станом на 02.06.2022 (дата звернення за призначенням пенсії за вислугу років) ОСОБА_1 не був працівником органів прокуратури. Натомість позивачем подано необхідні документи, які підтверджують, що на день звернення із заявою про призначення пенсії він працював в органах прокуратури.
Стосовно доводів відповідача, що згідно даних реєстру застрахованих осіб нарахування позивачу заробітної плати в Івано-Франківській прокуратурі здійснювалося по 31.03.2021, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 24 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За змістом частин 1 - 3, 10, 12 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Згідно з частиною 11, 12 статті 9 вказаного Закону у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Отже, обов'язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.
Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Така позиція відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які наведені в постанові від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Відповідно до п.1 ст.12-1 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" Пенсійний фонд України формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У частині другій статті 20 вказаного Закону зазначено, що персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
В матеріалах справи містяться індивідуальні відомості про позивача, як застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, відповідно до яких Івано-Франківською обласною прокуратурою страхові внески сплачено до 31.03.2021 (а.с.123).
Разом з тим, відповідач звертає увагу на відсутність відомостей щодо виплати позивачу заробітної плати Івано-Франківською обласною прокуратурою у період з 01.04.2021 по 02.06.2022 на яку, в свою чергу, повинні були нараховуватися страхові внески.
Проте суд констатує, що наказами від 29.04.2022 №200к та від 25.05.2022 №226к ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області та в органах прокуратури з 24.03.2017. Відтак вказаний період роботи позивача відображений в трудовій книжці від 18.09.1995 серії НОМЕР_1 , яка в силу приписів чинного законодавства України є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
В даному випадку суд зазначає, що ОСОБА_1 не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на призначення пенсії за вислугу років за порушення, вчинене страхувальником, оскільки згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе страхувальник-роботодавець.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи, характер праці тощо.
Суд приймає до уваги те, що відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо факту роботи ОСОБА_1 у органах прокуратури, натомість одразу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області рішенням №092950006160 від 10.06.2022 безпідставно відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки останнім подано необхідні документи, які підтверджують, що на день звернення із заявою про призначення пенсії позивач працював в органах прокуратури.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії №092950006160 від 10.06.2022 прийняте відповідачем є протиправним та підлягає до скасування.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за вислугу років визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З урахуванням наведеного, з метою належного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 з 02.06.2022 пенсію за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію підлягає до задоволення.
Враховуючи приписи ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 1984,80 грн. сплачених судових витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області №092950006160 від 10.06.2022 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, вул.Шевченка, 9, м.Сєвєродонецьк, Луганська область) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з 02.06.2022 пенсію за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, вул.Шевченка, 9, м.Сєвєродонецьк, Луганська область) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Могила А.Б.