18 липня 2022 року Справа № 280/2775/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 27.03.2021 року по 11.02.2022 року у розмірі 97 982 грн. 71 коп.
Крім того, просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору в розмірі 992,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, наказом від 26.03.2021 №63 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. На момент звільнення позивачу не нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в період 01.12.2015 по 28.02.2018 в розмірі 55 559, 99 грн. та грошова компенсація вартості за не отримане речове майно в розмірі 42 461,69 грн. Нарахована і виплачена індексація грошового забезпечення в період 01.12.2015 по 28.02.2018 в розмірі 55 559, 99 грн. 15.07.2021 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року у справі № 280/3397/21 та грошова компенсація вартості за не отримане речове майно в розмірі 42 461,69 грн. 11.02.2022 на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі № 280/3396/21. Враховуючи те, що вказані суми не були виплачені позивачу в день звільнення, відповідно до ст.ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 24 лютого 2022 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач 20.06.2022 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог з наступного: на військовослужбовців не поширюються норми трудового законодавства, а проходження військової служби та виплата грошового забезпечення регулюються спеціальним законодавством. Оскільки трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, норми КЗпП України в частині виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців. Просить у задоволенні позову відмовити.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 НГУ (по стройовій частині) від 26.03.2021 №63 припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби капітаном ОСОБА_1 , який здав справи і обов'язки за посадою начальника речової служби тилу та звільненого відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 25.02.2021№32 о/с у запас у зв'язку із закінченням строку контракту, 26 березня 2021 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та для взяття на військовий облік направлено до Харківського РТЦК та СП м. Харків.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року у справі № 280/3397/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 43151,24 грн.
На виконання рішення суду від 17 червня 2021 року у справі № 280/3397/21 відповідачем 15.07.2021 виплачено позивачу 42461,69 грн. відповідно до виписки з рахунку, яка міститься у матеріалах справи.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі № 280/3396/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
Виплата коштів на виконання рішення суду від 23 червня 2021 року у справі №280/3396/21 проведена 11.02.2022 шляхом зарахування 55559,99 грн. на картковий рахунок позивача, про що свідчить відповідна виписка.
Позивач на даний час просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2021 по 11.02.2022 у розмірі 97982,71 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 (адміністративне провадження №К/9901/24531/19).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 стаття 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Отже, наявні підстави для застосування до спірних відносин норм КЗпП України.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Приписами частини 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зі змісту зазначених законодавчих норм слідує, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.".
Враховуючи, що позивачеві у день звільнення не виплачена всі належні йому суми, відповідач повинен компенсувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом третім пункту 3 Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
За приписами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки відповідача від 09.04.2021 №21 грошове забезпечення позивача за січень та лютий 2021 (місяці, що передують звільненню) разом становить 32525,91 грн., що з розрахунку на 59 (кількість календарних днів) (31 січень +28 лютий) становить 551,28 грн. розмір середньоденного грошового забезпечення позивача.
За період з 26.03.2021 по 11.02.2022 минуло 322 календарних дні, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні зі служби компенсації, який підлягає стягненню на користь позивача, складає: 551,28 грн. х 322 = 177512,16 грн.
Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2.Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Зокрема, істотність частки невиплаченої при звільненні суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 98021,68 грн. (розмір несвоєчасно виплаченої суми) / 177512,16 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 55,2%.
Таким чином, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, суд дійшов висновку, що стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки з ним розрахунку при звільненні в розмірі 97986,71 гривень (551,28 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення) х 322 календарних днів (кількість днів затримки розрахунку) х 55,2 % (істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком).
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 97986,71 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком, при цьому суму позивачем визначено невірно.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи наведене, суд вважає, що належним, співмірним та ефективним способом захисту порушеного права за встановленими обставинами у даній справі необхідно визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2021 по 11.02.2022, позовну вимогу про стягнення середнього заробітку слід задовольнити та стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 97986,71 грн.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 992,40 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2021 по 11.02.2022.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 27.03.2021 року по 11.02.2022 року у розмірі 97 986 грн. 71 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України (АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ НОМЕР_3).
Повне судове рішення складено 18.07.2022.
Суддя Б.В. Богатинський