19 липня 2022 року м. Житомир справа № 240/21970/21
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) із позовом до Військова частина НОМЕР_2 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_3), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати всіх належних ОСОБА_1 сум у день звільнення;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 01.02.2020 до 26.08.2021 у сумі 138420,03 грн, з підстав протиправності вказаної бездіяльності на думку позивача.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 позовну заяву залишено без руху та надано термін для усунення недоліків на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Після усунення позивачем недоліків позовної заяви ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику (повідомлення) учасників справи.
У позовній заяві позивач зазначає про те, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим вважає, що відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
22.12.2021 на адресу Житомирського окружного адміністративного суду за вх. №81886/21 надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач зазначає про те, що військова служба це особливий вид служби, який регулюється не Кодексом законів про працю України, а спеціалізованим законодавством, у якому відсутні правові норми про грошове відшкодування службовцю за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позову (а.с. 34-37).
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2, де і перебував на грошовому забезпеченні. При звільненні зі служби 31.01.2020 позивачу не було виплачено грошове забезпечення у повному розмірі, що стало предметом судового розгляду у справі №240/19473/20.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 у справі №240/19473/20 адміністративний позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановлену частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановлену частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (а.с. 8-12).
27.08.2021 на банківський рахунок ОСОБА_1 відповідачем перераховано 51122 грн 12 коп. (а.с. 12 на звороті).
Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2020 до 26.08.2021.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами суд зазначає наступне.
Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.
Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Частина 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи, що позивачу не виплачено грошове забезпечення у повному обсязі у день звільнення, суд вважає, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивача звільнено з військової служби 31.01.2020 (а.с. 6 на звороті), а виплата грошового забезпечення у повному обсязі відповідачем здійснена 27.08.2021 (а.с. 12 на звороті).
Згідно висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16), розмір стягуваного з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, ставиться в залежність від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Разом з тим, при розгляді справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Верховний Суд розглядаючи справу №761/9584/15-ц, вирішив відступити від висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, зокрема у пунктах 91.-91.4. постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Виходячи із засад співмірності, суд вважає, що слід застосувати висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, викладені у наведених рішеннях та зменшити розмір відшкодування передбачений статтею 117 КЗпП України.
Ураховуючи наведені правові висновки та застосовуючи спосіб розрахунку, наведений у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 (справа №480/3105/19), суд визначив наступний розмір відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно даних довідки №64 від 25.01.2021 позивачу при звільненні було виплачено: посадовий оклад у розмірі 3440,00 грн, оклад за військовим званням у розмірі 740,00 грн, надбавку за вислугу років у розмірі 1463,00 грн, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 4954,55 грн, премію у розмірі 4231,20 грн; грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 14828,75 грн; грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 11368,70 грн; грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки УБД у розмірі 41520,50 грн; вирахувано військовий збір у розмірі 1238,20 грн; а всього виплачено у день звільнення 81308,50 грн (а.с. 7 на звороті).
На виконання рішення суду у справі №240/19473/20 виплачено грошове забезпечення у розмірі 51122,12 грн (а.с. 12 на звороті).
Тобто, у день звільнення мало бути виплачено 132430,62 грн (100%) = 81308,50 грн (виплачено у день звільнення 61,40%) + 51122,12 грн (не виплачено у день звільнення 38,60%).
Час затримки розрахунку при звільненні з 01.02.2020 (наступний день після дня звільнення) до 26.08.2021 (за день до дати фактичного розрахунку, до якої позивач просить стягнути середній заробіток) складає 573 дня.
Згідно даних довідки від 21.10.2020 №584 (а.с.7) розмір середньоденного заробітку позивача складає: (грудень 2019 року 22870,16 грн + січень 2020 року 14828,75 грн) / 62 дні = 608,05 грн.
Сума середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні становить: 608,05 грн (середньоденний заробіток позивача) х 573 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні) = 348412,65 грн.
Сума середнього заробітку розрахована у розмірі 38,60% від загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто пропорційно до невиплаченої суми у день звільнення становить 134487,28 грн та значно перевищує невиплачену у день звільнення суму коштів (51122,12 грн).
Визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд також враховує, що до бездіяльності відповідача, яка виразилась у тривалій невиплаті усіх належних у день звільнення сум, призвела також тривала, понад шість місяців, пасивна поведінка позивача, який після звільнення 31.01.2020 звернувся до суду із позовом про захист свого права лише у листопаді 2020 року (а.с. 44).
Тому, суд, виходячи з наведених вище критеріїв, вважає справедливим способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 50 тис. грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 36,12% від суми середнього заробітку, яку просить стягнути позивач (138420,03 грн), та є пропорційним по відношенню до невиплаченої у день звільнення суми коштів у розмірі 51122,12 грн.
Враховуючи наведене суд задовольняє позовні вимоги частково та стягує з відповідача на користь позивача 50 тис. грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено 1384,20 грн судового збору (а.с. 23).
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов задовольняється судом частково, суд стягує судові витрати позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: 1384,20 грн х 0,3612 (36,12% від суми середнього заробітку, що стягується) = 499,97 грн.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_3) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати всіх сум належних до виплати ОСОБА_1 у день звільнення.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 50000,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2020 до 26.08.2021.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 499,97 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Гурін