Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 липня 2022 року Справа№200/1270/22
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ: НОМЕР_3, АДРЕСА_2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що пов'язана з невиплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, стосовно грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, стосовно грошової суми у розмірі 18 184,33 грн., яка виплачена 16 грудня 2021 року, тобто, із затримкою у 117 днів;
- стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, стосовно грошової суми у розмірі 18 184,33 грн., яка була виплачена із затримкою у 117 днів, у розмірі 38 756,99 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом командира в/ч НОМЕР_2 НГУ (по строковій частині) від 20.08.2021 року №166 його виключено зі списків о/с частини та всіх видів забезпечення з 21.08.2021 року, в той час, як розрахунок стосовно грошової суми заборгованості здійснено 16.12.201 року.
Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 117 днів у розмірі 38 756,99 грн. з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19.
Ухвалою суду від 27.01.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що на військовослужбовців не поширюються положення КЗпП України щодо порядку та умов визначення норм оплати праці. Відповідач вважає, що предметом цього адміністративного позову є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення). Також відповідач вказав, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом зазначивши, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону. Отже відповідач вважає, що позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України місячного строку звернення до суду, а тому відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України позовну заяву необхідно залишити без розгляду.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, перебував на військовій службі за контрактом у проходив військову службу з 27.08.2019 року по 21.08.2021 року у Військовій частині НОМЕР_2 (м. Маріуполь) Національній гвардії України з 27.08.2019 року по 21.08.2021 року, що підтверджено довідкою від 29.09.2021 року №1028.
Відповідно довідки від 29.09.2021 року №0998 виданої Військовою частиною НОМЕР_2 сума виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 у місяці звільнення складала 16305,92 грн. З довідки вбачається, що станом на 29.09.2021 року заборгованість з виплати грошового забезпечення позивача відсутня.
Згідно виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 від 16.12.2021 року позивачу здійснено виплату грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 18 184,33 грн.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
На підставі статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно частини 2 статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Вищезазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Судом встановлено, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок грошового забезпечення. За таких обставин позивач має право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.
Суд зауважує, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен був виплатити у день його звільнення, в даному випадку це 21.08.2021 року.
Виплату позивачу грошових сум згідно банківського розрахунку відповідачем проведено 16.12.2021 в розмірі 18 184,33 грн.
Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 21.08.2021 року по 16.12.2021 року, що становить 117 календарних днів.
В матеріалах справи наявна довідка Військової частини НОМЕР_2 від 31.08.2021 року №0875 про розмір грошового забезпечення позивача для розрахунку виплат за загальнообов'язковим соціальним страхуванням.
З вказаної довідки можна зробити розрахунок розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, що складається з: 38 342,84 грн. (розмір грошового забезпечення позивача за 2 місяці, що передували звільненню (17 804,00 грн. + 20 538,84 грн./61 день = 628,57 грн. календарні дні (кількість днів у червні та липні 2021 року 2 останніх місяці, що передували звільненню позивача) = 628,57 грн.
Отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 73542,69 грн. (628,57 грн. х 117 календарних днів).
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Обрахована сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошової компенсації за неотримане речове майно становить 73 542,69 гривень.
З урахуванням принципу розумності та справедливості, враховуючи висновки Верховного Суду викладені в постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19, позивач просив зменшити суму відшкодування до 38 756,99 грн., тобто 52% від загальної суми заборгованості, виходячи з наступного розрахунку.
Згідно довідки від 29.09.2021 року №0998 ОСОБА_1 при звільнені була виплачена грошова сума у розмірі 16 305,92 грн.
Недоплаченою залишилась сума у розмірі 18 184,33 грн. Отже, недоплачена при звільнені грошова сума становить 52,7 відсотка від загальної суми, що підлягає виплаті в день звільнення (18 184,33+16 305,92=34 490,25).
Затримка виплати грошової суми розмірі 18 184,33 тривало 117 днів. Пеня за несвоєчасну виплату грошової суми (18 184,33 грн.) дорівнює 73 542,69 грн. Середня заробітна плата для розрахунку суми пені (628,57 грн.) може бути зменшена до 52,7% і становить 331,25 грн.
Отже, сума пені, з урахуванням принципу розумності та справедливості може бути зменшена до суми 331,25*117=38 76,99 грн.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає позовні вимоги в цій частині обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо посилання відповідача на те, що позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду із зазначеними вимогами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем був проведений 16.12.2021 року, до суду з даною позовною заявою ОСОБА_1 звернувся у січні 2022 року, тобто на переконання суду останнім не було пропущено строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів передбачений ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з цим суд зазначає, що відповідачем 16.12.2021 року було здійснено позивачу виплату заборгованості у розмірі 18 184,33 грн.
Відтак суд вважає необхідним та достатнім способом захисту порушеного права позивача задоволення позовних вимог шляхом стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 38 756,99 грн.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ: НОМЕР_3, АДРЕСА_2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, стосовно грошової суми у розмірі 18 184,33 грн., яка була виплачена із затримкою у 117 днів, у сумі 38 756,99 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.П. Бабаш