20 липня 2022 року Справа № 160/5996/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Жукової Є.О., -
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (пр. Петра Калнишевського, буд. 55, м. Дніпро, 49051) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
25.04.2022 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду на дійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (пр. Петра Калнишевського, буд. 55, м. Дніпро, 49051), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Заступника Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 25.03.2022 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 ; зобов'язати Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради призначити та виплатити на користь ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 в розмірі, що встановлений ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», тобто 41280 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач - ОСОБА_1 народила доньку - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 від 06.01.2021 р.
Позивач звернулась до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради із заявою про призначення допомоги при народженні дитини.
Рішенням Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, оформленого повідомленням про призначення (відмову у призначенні) соціальної допомоги від 25.03.2022 року № 1125 відмолено в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач вважає означене рішення протиправними, з узв'язку з чим звернувся до суду за захистом свої прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2022 р. у справі №160/5996/22, після залишення ухвалою суду від 27.04.2022 р. даної позовної заяви без руху, відкрито провадження, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 22.06.2022 р., в якому останній проти позову заперечує та просить в позові відмовити з наступних підстав.
14 березня 2022 позивач звернулась до Управління із заявою про призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та надала свідоцтво про народження дитини, довідку від 14.03.2022 р. № 1239-5000431356 про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу.
Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 18.03.2022 р. вирішено відмовити позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини, про що винесено розпорядження від 25.03.2022 р. та відповідачу вручено повідомлення про відмову у призначенні соціальної допомоги № 1125.
Представник відповідача зазначає, що свідоцтво про народження дитини ОСОБА_2 , серія НОМЕР_1 видано Бородянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 06 січня 2021 року.
При цьому, як зазначає представник відповідача, на даний час перевірити відомості щодо неотримання допомоги позивачем за зареєстрованим місцем проживання немає можливості, оскільки м. Донецьк віднесено до непідконтрольної території.
На підставі викладеного вище, представник відповідача просить суд у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Суд розглянув справу відповідно до ст. 262 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, враховуючи строк розгляду справи, передбачений ст.258 КАС України.
Дослідивши в сукупності письмові докази, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , копія якого міститься в матеріалах справи.
В матеріалах справи міститься копія довідки від 14.03.2022 р. за №1239-5000431356 про взяття на облік ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до копії свідоцтва про народження дитини Серії НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В матеріалах справи міститься копія довідки від 14.03.2022 р. №1239-5000431367 про взяття на облік ОСОБА_2 як внутрішньо переміщеної особи.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 14.03.2022 року звернулася до відповідача із заявою про отримання державної допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 18.03.2022 р. №4, вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні виплати допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до чинного законодавства,
На адресу позивача направлено повідомлення про призначення (відмову у призначенні) соціальної допомоги від 25.03.2022 року № 1125, яким відмовлено в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з посиланням на пункт 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751 та рішення комісії №4 від 18.03.2022 р., оскільки звернення за призначенням допомоги відбулося після спливу дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Позивач, не погоджуючись із таким рішенням відповідача та вважаючи, що строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини було пропущено з поважних причин, звернулась із даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями ст. 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.ст. 21, 22 Конституції України - усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи людини і громадянина, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з п. 6 ч. 1ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: основи соціального захисту.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни дозаконувносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
У відповідності до вимог статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не може бути позбавленим права на отримання пенсії у зв'язку з отриманням певної інформації від відповідних органів влади.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України “Про охорону дитинства” від 26.04.2001 року №2402-III, з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 21.11.1992 року №2811-XII (далі - Закон №2811-XII) та іншими законами України.
Статтею 3 Закону №2811-XII визначені види державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.
Відповідно до статті 10 Закону №2811-XII, допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Відповідно до частини 7 статті 11 Закону №2811-XII, допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону №2811-XII, допомога при народженні першої та кожної наступної дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 11 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751 встановлено, що для призначення допомоги при народженні дитини за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається: 1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу).
Допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини (п. 12 Порядку №1751).
Отже, допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини та за умови подання заяви за встановленою формою разом із паспортом особи та свідоцтвом про народження дитини.
Разом з тим, за правовими висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 14.02.2018 року по справі №591/610/16-а та від 02.10.2018 року по справі №495/3711/17, визначений частиною сьомою статті 11 Закону №2811-XII строк підлягає поновленню, а допомога при народженні дитині підлягає призначенню у разі наявності поважних причин такого пропуску, оскільки неможливість своєчасного звернення батьків порушує інтереси дитини, що є неприпустимим.
Таким чином, строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини може бути поновлено лише за наявності поважних причин, які обумовлюють несвоєчасне звернення батьків, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені належними доказами.
Здійснивши системний аналіз як зазначених вище норм чинного законодавства, так і доказів, які містяться в матеріалах справи, суд зазначає наступне.
У даному випадку, позивач посилається на той факт, що остання, у зв'язку з окупацією м.Донецька та карантинними обмеженнями, не мала можливості виїхати до підконтрольної території України до березня 2022 р.
З огляду на наведене, позивач звернулася 14.03.2022 р. до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, одразу після отримання довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи від 14.03.2022 р. як самого позивача - ОСОБА_1 , так і дитини - ОСОБА_2 .
При цьому, доводи представника відповідача, стосовно того, що на даний час перевірити відомості щодо неотримання допомоги позивачем за зареєстрованим місцем проживання немає можливості, оскільки м. Донецьк віднесено до непідконтрольної території, не спростовують доводи позивача щодо неотримання останньою соціальної допомоги при народженні дитини.
За встановлених обставин суд приходить до висновку, що позивач до 14.03.2022 року з об'єктивних причин не мала змоги своєчасно звернутися до відповідача, оскільки перебувала у м.Донецьк.
Відповідно до ч.7 ст.7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16-а (К/9901/12622/18), допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За загальним правилом, діями суб'єкта владних повноважень є сукупність вчинків здійснених у межах наданих чинним законодавством повноважень. Отже, під протиправними діями суб'єкта владних повноважень слід розуміти активну форму поведінки, пов'язану з виконанням дій, які такий суб'єкт не мав права вчинювати відповідно до його повноважень, за відсутності обставин, з якими пов'язана необхідність вчинення певної дії або з порушенням процедури.
До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.
В даному випадку, права позивача порушуються рішенням Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 18.03.2022 року № 4 про відмову у призначенні виплати допомоги при народженні дитини відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі зазначеного, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 18.03.2022 р. №4, в частині, якою вирішено відмовити у призначенні виплати допомоги при народженні дитини відповідно до чинного законодавства, а не рішення Заступника Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 25.03.2022 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , як в прохальній частині позовної заяви просить позивач, оскільки в матеріалах справи міститься повідомлення про призначення (відмову в призначенні) соціальної допомоги від 25.03.2022 р. №1125, яке сформоване саме на підставі рішення комісії №4 від 18.03.2022 р., яким вирішено відмовити у призначенні виплати допомоги при народженні дитини відповідно до чинного законодавства.
З урахуванням означеного вище, та у зв'язку з визнанням протиправним та скасування рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 18.03.2022 р. №4, в частині, якою вирішено відмовити у призначенні виплати допомоги при народженні дитини відповідно до чинного законодавства, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов'язання Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради призначити та виплатити на користь ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 в розмірі, що встановлений ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», тобто 41280 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в наступній редакції:
- визнати протиправним та скасувати рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 18.03.2022 р. №4, в частині, якою вирішено відмовити у призначенні виплати допомоги при народженні дитини відповідно до чинного законодавства;
- зобов'язати Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради призначити та виплатити на користь ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 в розмірі, що встановлений ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», тобто 41280 грн.;
- в іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до квитанції від 20.05.2022 р. за подання позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсо дев'яносто дві грн. 40 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.
Враховуючи часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (пр. Петра Калнишевського, буд. 55, м. Дніпро, 49051) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудженні всіх здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, а саме, судового збору у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсо дев'яносто дві грн. 40 коп.).
Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 18.03.2022 р. №4, в частині, якою вирішено відмовити у призначенні виплати допомоги при народженні дитини відповідно до чинного законодавства.
Зобов'язати Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради призначити та виплатити на користь ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 в розмірі, що встановлений ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», тобто 41280 грн.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання даної позовної заяви у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсо дев'яносто дві грн. 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.О. Жукова