пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
15 липня 2022 року справа №903/148/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича,
та за присутності представників:
від позивача: не з'явились
від відповідача: Вернидуб Д.В. - адвокат (ордер серія АМ №1025008 від 01.06.2022р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м. Київ
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Намонюка Василя Петровича, с. Городок
про стягнення 117 428,04 грн.
встановив: ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", з посиланнями на невиконання умов підписаної заяви від 16.07.20118р. про надання Кредиту за послугою "Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця "Підприємницький" шляхом встановлення кредитного ліміту на рахунку 26002060511779, звернулось до суду з позовом від 27.01.2022р. про стягнення з підприємця Намонюка В.П. 117 428,04 грн., в тому числі 74 936,40 грн. заборгованості по сплаті наданого кредиту, 24 444,41 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами, 14 350,43 грн. пені та 3 696,80 грн. заборгованості по сплаті комісії за користуванням кредитом.
Ухвалою від 16.02.2022р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 17.03.2022р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.
Ухвалою від 17.03.2022р. з ініціативи суду було постановлено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи призначено в підготовчому судовому засіданні на 28.04.2022р., повторно запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.
Ухвалою від 28.04.2022р. у зв'язку з неможливістю вирішення питань, визначених ч. 2 ст. 182 ГПК України, з огляду на необхідність визначення всіх істотних обставин справи, які підлягають встановленню, встановлення відповідних доказів та з метою забезпечення можливості реалізації сторонами процесуальних засобів захисту своїх прав та інтересів, дотримання засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності в судочинстві, з метою всебічного та об'єктивного вирішення спору у справі розгляд справи в підготовчому судовому засіданні було відкладено на 16.05.2022р., повторно запропоновано сторонам реалізувати свої процесуальні права щодо подання відзиву на позовну заяву з документами в його обґрунтування, відповіді (за наявності) на відзив відповідача, заперечень на відповідь на відзив, подання до суду інших заяв/клопотань, визначених положеннями ГПК України.
Ухвалою від 16.05.2022р. було закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 02.06.2022р., встановлено відповідачу строк для надання суду та позивачу відзиву на позовну заяву і всіх письмових, електронних та інших доказів (які можливо доставити до суду), що підтверджують правову позицію сторони стосовно позову, явку представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд.
02.06.2022р. до початку розгляду справи по суті на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 01.06.2022р. за електронним підписом представника підприємця Намонюка В.П. адвоката Вернидуба Д.В. (ордер серія АМ №1025008 від 01.06.2022р.) в якому адвокат просив суд поновити строк для подання відзиву на позовну заяву та прийняти його, призначити в справі судову економічну експертизу, в задоволені позову відмовити в повному обсязі.
Ухвалою від 02.06.2022р. в задоволені клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи було відмовлено, розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 20.06.2022р., встановлено позивачу строк для подання на адреси суду та відповідача відповіді на відзив на позовну заяву, визначено явку представників сторін в судове засідання на власний розсуд.
07 червня 2022 року на адресу суду від відповідача (за підписом адвоката Вернидуба Д.В.) надійшла заява від 07.06.2022р. про забезпечення участі представника в судовому засіданні 20.06.2022р. по розгляду даної справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку EASYCON. З підстав, визначених в ухвалі від 08.06.2022р., у задоволенні заяви було відмовлено.
Ухвалою від 20.06.2022р. розгляд справи по суті в судовому засіданні було відкладено на 06.07.2022р., явку представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд.
21 червня 2022 року до суду поштовим зв'язком від позивача надійшла відповідь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 08.06.2022р. №20220608/0087 на відзив на позовну заяву, а також клопотання від 08.06.2022р. про продовження стороні строків для подання відповіді на відзив.
Ухвалою від 06.07.2022р. розгляд справи по суті в судовому засіданні було відкладено на 15.07.2022р., запропоновано відповідачу надати суду та позивачу заперечення (за наявності) на відповідь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 08.06.2022р. №20220608/0087 на відзив відповідача, визначено явку представників сторін в судове засідання на власний розсуд.
У визначений судом день та час в судове засідання з'явився лише представник відповідача. Позивач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався.
Приймаючи до уваги тривалість перебування даної справи в провадженні суду, явку в судове засідання представника відповідача, наявність в матеріалах справи клопотання позивача від 28.04.2022р. №2626716698 про можливість розгляду справи на підставі наявних у ній даних та доказів без участі представника АТ КБ "ПРИВАТБАНК", судом прийнято рішення стосовно можливості розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.
При цьому засвідчується, що аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача позов заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, засвідчив на наявності підстав для розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про безпідставність пред'явлених позовних вимог.
Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.
В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому судом також засвідчується, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину відповідно до котрої, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У статті 629 ЦК України закріплено поняття обов'язковості договору, відповідно до котрого, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 16 липня 2018 року підприємцем Намонюком Василем Петровичем було підписано заяву про надання кредиту за послугою "Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця "Підприємницький" в АТ КБ "ПРИВАТБАНК".
Підписавши заяву, ФОП Намонюк В.П. приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", "Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця "Підприємницький", що розміщені на офіційному сайті АТ КБ "ПРИВАТБАНК" у мережі інтернет за адресою http://privatbank.ua/terms, котрі спільно із заявою на відкриття рахунку та анкетою про приєднання до "Умов та правил надання банківських послуг", становлять договір банківського обслуговування №б/н від 16.07.2018р., примірник якого клієнт отримав шляхом самостійного роздрукування та, відповідно, взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Відповідно до договору банківського обслуговування від 16.07.2018р. відповідачу було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок № НОМЕР_1 .
Підписанням цієї Заявки Клієнт висловив свою пряму і безумовну згоду на встановлення Банком будь-якого розміру Кредитного ліміту за послугою "Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця "Підприємницький". Розмір Ліміту може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку.
Кредитний договір вступає в силу з моменту підписання клієнтом цієї заявки шляхом накладення електронного цифрового підпису у Приват24 для бізнесу.
Пунктом 3.2.6.1.4 умов передбачено, що клієнт приєднується до договору шляхом підписання заяви на відкриття рахунку та анкети про приєднання до умов і правил надання банківських послуг та заявки на отримання послуги Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця Підприємницький в Приват24 для бізнесу із використанням кваліфікованого електронного підпису, що разом з цими умовами та правилами становлять кредитний договір. Клієнт банку, який приєднався до умов та правил надання банківських послуг в повному обсязі шляхом підписання іншої заяви або документа та має відкритий поточний рахунок в банку, приєднується до послуги шляхом підписання заявки в Приват24 для бізнесу із використанням КЕП. Приєднання до цього договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо встановлення банком будь-якого розміру кредитного ліміту.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" - електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно із ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Ліміт встановлюється банком на кожний операційний день. Розмір ліміту розраховується відповідно до затвердженої внутрішньобанківської методики на підставі даних про рух грошових коштів по поточному рахунку, платоспроможності, кредитної історії та інших показників відповідно до внутрішньобанківських нормативів та положень і нормативних актів Національного банку України (п. 3.2.6.1.5 умов).
Відповідно до п. 3.2.6.1.7 умов сторони узгодили, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому цими умовами, у разі зниження/збільшення надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Приєднавшись до цих умов, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта в порядку, передбаченому п. 3.2.6.1.6 цього договору.
Як вбачається із матеріалів справи, свої зобов'язання за договором банківського обслуговування №б/н від 16.07.2018р. АТ КБ "ПРИВАТБАНК" виконало в повному об'ємі, надавши ФОП Намонюку В.П. кредитний ліміт в розмірі 75 000 грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи випискою по рахунку клієнта та довідкою ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" про розмір встановленого кредитного ліміту вих. №80716VOO0S0KU від 27.01.2022р.
Відповідно до п. 3.2.6.3.1 за користування Кредитом Клієнт сплачує Банку комісію за управління фінансовим інструментом, далі - комісія, в розмірі, зазначеному в Тарифах Банку, що діють на момент надання Кредиту. Комісія сплачується щомісяця до 1 числа місяця, що слідує другим за місяцем, в якому виникло Дебетове сальдо, від суми максимального Дебетового сальдо, що виникло на поточному рахунку Клієнта.
Комісія, що не сплачена в строк, що зазначений в цьому пункті, вважається простроченою, крім випадків розірвання договору згідно з пунктом 3.2.6.2.3.10.
Відповідно до п. 3.2.6.3.5 розрахунок процентів за користування Кредитом Банк проводить щоденно, починаючи з моменту виникнення на поточному рахунку Клієнта дебетового сальдо при закритті банківського дня до повного погашення заборгованості з Кредитом за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. День повернення Кредиту в часовий інтервал розрахунку процентів не включається.
Сплата процентів за користування Кредитом у поточному місяці здійснюється з першого по останнє число наступного місяця.
Проценти, що несплачені в строк, що зазначений в абзаці 3 цього пункту, вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору згідно з пунктом 3.2.6.2.3.10).
Відповідно до пункту 3.2.6.3.8 погашення Кредиту, сплата процентів та комісії здійснюється в національній валюті України.
Пунктом 3.2.6.3.10 визначено, що остаточне погашення заборгованості за кредитом клієнт здійснює не пізніше дати, зазначеної в п. 3.2.6.5.1.
Відповідно до пункту 3.2.6.3.14 умов у разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитом, клієнт сплачує банку проценти, розмір яких встановлено тарифами банку, які нараховуються на прострочену заборгованість.
Згідно пункту 3.2.6.5.1 умов строк користування кредитом становить 12 місяців. Сторони узгодили, що банк має право пролонгувати строк користування кредитом. Продовження обслуговування ліміту відповідно до цього пункту можливе за умови, що по закінченню останнього дня строку на поточному рахунку зафіксовано нульове або позитивне дебетове сальдо та погашено проценти та комісія.
За приписами пункту 3.2.6.5.2 умов цей договір набирає чинності з моменту підписання клієнтом заяви про приєднання та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Судом встановлено, що з моменту підписання заявки та відповідно укладення кредитної угоди між договірними сторонами за останньою виникли цивільно-правові відносини, які врегульовані, як загальними положеннями про зобов'язання, так і окремими зобов'язаннями щодо кредиту.
Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Укладений між сторонами договір банківського обслуговування №б/н від 16.07.2018р. за своєю правовою природою виступає кредитним договором.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 Цивільного кодексу України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України ).
Кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 10561 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Судом встановлено, що в даному випадку відносини між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ФОП Намонюком В.П. носять договірний характер, укладений між ними договір банківського обслуговування №б/н від 16.07.2018р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами. Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що взяті на себе у відповідності до умов договору банківського обслуговування №б/н від 16.07.2018р. зобов'язання в частині повернення кредитних коштів, сплати відсотків та комісії за їх користування (у порядку та строки, визначені договором) ФОП Намонюк Василь Петрович не виконав.
Суд засвідчує, що згідно наведених позивачем у позовній заяві даних, долучених до матеріалів справи розрахунків, заборгованість ФОП Намонюка В.П. склала 74 936,40 грн. по сплаті наданого кредиту, 24 444,41 грн. боргу по сплаті процентів за користування кредитними коштами, 3 696,80 грн. заборгованості по сплаті комісії за користуванням кредитом та 14 350,43 грн. пені.
Суд констатує, що у заявці від 16.07.2018р. містяться погоджені між сторонами істотні умови кредитування, зокрема: мінімальний розмір ліміту - 10 000 грн.; максимальний розмір кредиту - 75 000 грн; розмір відсоткової ставки - 30%; розмір щомісячної комісії - 0,5% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня, в будь-який з днів за попередній місяць; пільговий період - 55 днів; термін користування кредитом - 12 місяців.
Судом встановлено, що відповідно до умов п. 3.2.6.1.5. умов ліміт встановлюється Банком на кожній операційний день.
Відповідно до п. 3.2.6.1.7. сторони узгодили, що ліміт може бути зміненій банком в односторонньому порядку, передбаченому цими умовами, у разі зниження/збільшення надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Приєднавшись до цих умов, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта в порядку, передбаченому п. 3.2.6.1.6. цього Договору.
Пунктом 3.2.6.1.6. умов передбачено, що сторони узгодили, що для повідомлення клієнта про розмір ліміту, його зміну та узгодження інших змін до цього договору, банк на свій вибір здійснює повідомлення клієнта: в письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, систему Приват24 для бізнесу, SMS-повідомлення або інші засоби. Сторони узгодили, що банк має право на свій розсуд обирати та використовувати будь-який із способів, визначених цим пунктом, для будь-яких повідомлень, що повинні бути здійснені банком згідно цього договору.
На виконання своїх зобов'язань за договором позивач надав відповідачу кредитні ліміти: з 16.07.2018р. - 45 000 грн., з 17.07.2018р. - 50 000 грн., з 14.08.2018р. - 75 000 грн., з 26.10.2018р. - 0 грн., з 01.11.2018р. - 75 000 грн., з 10.12.2018р. - 0 грн., з 11.12.2018р. - 75 000 грн., з 01.03.2019р. - 75 000 грн., з 06.03.2019р. - 0 грн., що підтверджується довідкою вих. №80716VOO0S0KU від 27.01.2022р.
Суд зазначає, що позивачем ні до позовної заяви, ні до відповіді на відзив не було надано жодних доказів на підтвердження факту повідомлення ФОП Намонюка В.П. про встановлення кредитного ліміту на кожен день починаючи з дати подання заявки на отримання послуги, зокрема і щодо зміни кредитного ліміту 06.03.2019 року та встановлення його розміру в 0 гривень.
Відтак, на переконання суду, у позивача не було правових підстав на застосування ліміту в 0 гривень з 06.03.2019 року та відповідно не було правових підстав для проведення операції з перенесення суми в розмірі 74 936,40 грн. на прострочену заборгованість відповідача, оскільки процедуру зменшення ліміту до 0 гривень 06.03.2019р. ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" здійснив не в порядку та не в спосіб, визначений умовами п.п. 3.2.6.1.6. - 3.2.6.1.7. умов.
Також суд засвідчує, що відповідно до наданої позивачем довідки вих. №80716VOO0S0KU від 27.01.2022р., початок дії вказаної заявки 16.07.2018р.
Відповідно до п. 3.2.6.5.1. строк користування кредитом становить 12 місяців. Сторони узгодили , що Банк має право пролонгувати строк користування кредитом. Продовження обслуговування Ліміту відповідно до цього пункту можливе за умови, що по закінченню останнього дня строку на поточному рахунку зафіксовано нульове або позитивне дебетове сальдо та погашено проценти та комісія.
Судом встановлено, що в додатку до позовної заяви "Розрахунок заборгованості за договором №б/н від 16.07.2018р., укладеного між Приватбанком та клієнтом - підприємець Намонюк В.П., станом на 30.12.2021р." в графі 4 "Залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) на яке нараховуються проценти" станом на 01.07.2019р. та на 19.07.2019р. зазначено кредиторську заборгованість в сумі 74 936,40 грн.
Відтак суд констатує, що в даному випадку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не мав правових підстав пролонгувати строк користування кредитом в порядку, передбаченому пунктом 3.2.6.5.1. умов.
При цьому, позивачем до матеріалів справи не долучено жодного доказу направлення на адресу відповідача повідомлення про закінчення строку користування кредитом, а навпаки у відповіді на відзив на позовну заяву засвідчено про пролонгацію строку користування кредитом з ініціативи банку.
Також суд зауважує, що в якості доказів наявності заборгованості відповідача перед позивачем до позовної заяви було надано додаток "Виписка по рахунку 26002060511779 за період з 16.07.2018 року по 30.12.2021 року" та додаток "Розрахунок заборгованості за договором №б/н від 16.07.2018р., укладеного між Приватбанком та клієнтом - підприємець Намонюк В.П., станом на 30.12.2021р."
У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зауважив, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди. Також позивач вказував, що виписка з банківського рахунку є первинним бухгалтерським документом.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.
У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку з використанням електронних засобів оброблення інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Відповідно до пунктів 41 - 43, 50 - 52, 60 - 62 "Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018р. №75, операції, які здійснює банк, мають бути належним чином задокументовані.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.
У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).
Первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банком самостійно, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України.
Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.
Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.
Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.
Інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі.
Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).
Відповідно до п.59 вказаного Положення, Банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: 1) особові рахунки та виписки з них; 2) аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; 3) книги реєстрації відкритих рахунків; 4) оборотно-сальдовий баланс/оборотно-сальдову відомість.
У разі складання регістрів бухгалтерського обліку в електронному вигляді банк зобов'язаний зробити їх копії на паперових носіях на вимогу учасників операції, а також органів контролю та правоохоронних органів відповідно до вимог законодавства України.
Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Тобто, виписка з рахунку не являється первинним бухгалтерським документом, а створюється на підставі первинних документів як регістр.
За визначених обставин суд доходить висновку про те, що виписка по рахунку ФОП Намонюка В.П. без надання первинних бухгалтерських документів, та не підписана особою, що здійснювала створення даного регістра не може вважатись належним, допустимим та достатнім доказом на підтвердження наявності заборгованості відповідача.
Також суд звертає увагу, що відповідно до ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст. 6 Закону, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
В даному випадку надана банком виписка по рахунку не може бути визнана електронним документом, адже не містить накладання електронного підпису.
Крім того, відповідно до виписки по рахунку "26002060511779", 01.03.2019р. відбулось "винесення кредиту на прострочення в сумі 75 000 грн. При цьому в "Розрахунок заборгованості за договором №б/н від 16.07.2018р., укладеного між Приватбанком та клієнтом - підприємець Намонюк В.П., станом на 30.12.2021р." жодних операцій з даної обставини не відображено.
Згідно виписки по рахунку "26002060511779", 01.05.2019р. відбулось "винесення кредиту на прострочення в сумі 74 936,40 грн. В "Розрахунок заборгованості за договором №б/н від 16.07.2018р., укладеного між Приватбанком та підприємцем Намонюком В.П., станом на 30.12.2021р." 01.05.2019р. відображено зарахування до простроченої заборгованості лише 5 581,07 грн.
Суд враховує, що при зверненні до суду, саме позивач самостійно обирає як суму боргу, так і період відповідних нарахувань (прострочку боржника), оскільки це відноситься до предмету позову. Це є правом позивача, а суд перевіряє обґрунтованість наданого розрахунку та його відповідність як нормам права, так і конкретним фактичним обставинам кожної справи.
У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Розрахунок заявленої до стягнення суми відповідних нарахувань надається із зазначенням періоду нарахування - дат з яких починається нарахування, дат в які закінчується нарахування, сум боргу на які нараховуються в даному випадку відсотки за користування кредитом, комісії за користуванням кредитом (із зазначенням нарахованих та сплачених сум), розмір підсумкової суми нарахування.
Також, суд зазначає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені з огляду на наступне:
За змістом частин 1 та 2 статті 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася.
Договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як підтверджено матеріалами справи, у заявці від 16.07.2018р. відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пеня, штраф) за порушення зобов'язання у вигляді грошового зобов'язання та визначення її розміру.
В даному випадку, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з представленим позивачем витягом з Умов та правил надання банківських послуг, яким обумовлено розмір пені та встановлено відповідальність за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з повернення кредитних коштів/сплати процентів за користування кредитними коштами, був ознайомлений відповідач і що саме з ними він погодився, підписуючи заявку на отримання послуг Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи - підприємця Підприємницький та Гарантовані платежі, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до заяви, розмірах.
При цьому, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі №342/180/17 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2020р. у справі №922/3582/19, від 17.07.2020р. у справі №910/8189/19.
Відтак, враховуючи вищевикладене та те, що в заявці на отримання послуг зазначено лише про розмір процентів та розмір щомісячної комісії, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 14 350,43 грн. є такими, що не підлягають задоволенню.
Узагальнюючи викладене, судом констатується, що позивачем не доведено доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання доказів в належне обґрунтування та підтвердження останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору із подальшим задоволенням позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019р. у справі №914/1131/18, від 26.02.2019р. у справі №914/385/18, від 10.04.2019р. у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019р. у справі №915/641/18.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) відповідно до котрої згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоячщою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також приймає до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За визначених обставин в їх сукупності суд дійшов висновку про те, що відповідачем спростовано доводи позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до п. 2 ч. 4 ст.129 ГПК України судовий збір та інші судові витрати в разі відмови в позові покладаються на позивача.
Враховуючи прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід залишити за ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК".
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З врахуванням положень ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення
складено 20.07.2022р.
Суддя В. А. Войціховський
Рішення суду направити:
- Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (zapros.v.sud@privatbank.ua);
- Фізичній особі-підприємцю Намонюку Василю Петровичу (ІНФОРМАЦІЯ_2; ІНФОРМАЦІЯ_1 ).