20.07.2022 року м.Дніпро Справа № 908/3776/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мороза В.Ф. (доповідач)
суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” на рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2022 (суддя Боєва О.С.)
у справі №908/3776/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “НОВОТЕХ”, м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат”, м. Запоріжжя
про стягнення суми 146 923,39 грн.
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “НОВОТЕХ” до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат”, про стягнення суми 141702,24 грн. основного боргу, суми 1433,69 грн. - 3% річних, суми 3787,46 грн. інфляційного збільшення за час прострочення, всього - загальної суми 146923,39 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.03.2022 у справі №908/3776/21 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “НОВОТЕХ” суму 141 702 грн. 24 коп. основного боргу, суму 1 433 грн. 69 коп. 3 % річних, суму 3 787 грн. 46 коп. інфляційних витрат, суму 2 270 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору та суму 15 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” звернулося з апеляційною скаргою, згідно якої просить частково скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2022 у справі №908/3776/21 в частині стягнення витрат на правничу допомогу та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вимоги про стягнення суми витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом не були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, в частині стягнення судових витрат. Рішенням суду було стягнуто з ТОВ «ЗТМК» 2 270,00 грн. витрат зі сплати судового збору та 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Проте така сума при ціні позову 146 923,39 грн. не є співмірною із складністю справи, ціною позову та часом витраченим на виконання робіт. З огляду на зазначене апелянт вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню та ухваленню у відповідній частині нового рішення про відмову в стягненні таких витрат.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.05.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” на рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2022 у справі №908/3776/21 у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “НОВОТЕХ” (постачальник) був укладений договір № 195 (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити Покупцеві товар, який зазначений в Специфікаціях, а Покупець - прийняти та оплатити товар (п.1.1 Договору).
Згідно п. 1.3 Договору предметом поставки є підшипники (код ДКПП 44440000-6), загальна кількість, асортимент та номенклатура зазначені в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна договору становить 600 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 100 000,00 грн. Ціна договору визначається в Специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору.
Постачальник здійснює поставку товару згідно із заявками покупця протягом (п'ять) календарних днів з дати надіслання заявки на адресу постачальника (п.5.1 Договору).
В пункті 4.1 Договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за поставлений товар впродовж 60 банківських днів від дати поставки товару після підписання цього договору.
Строк дії договору встановлений сторонами до 31.12.2022 (з урахуванням умов додаткової угоди № 1 від 01.12.2021).
В Специфікації № 1 від 13.05.2021 сторони узгодили загальну суму товару, який підлягає поставці по цій Специфікації яка з ПДВ становить 138733,44 грн., у т.ч. ПДВ 23 122,24 грн. та обсяги поставок, які поставляються партіями згідно з заявками покупця. Умови поставки - DDP- склад покупця, відповідно до Інкотермс-2010.
На виконання умов договору позивачем на підставі заявок відповідача, було поставлено товар передбачений умовами договору, що підтверджується наданими в матеріали справи видатковими накладними № НТ3428 від 17.05.2021 на суму 16871,52 грн. з ПДВ, № НТ3429 від 17.05.2021 на суму 121772,64 грн. з ПДВ, № НТ3430 від 17.05.2021 на суму 89,28 з ПДВ, № НТ6343 від 09.08.2021 на суму 1420,80 грн. з ПДВ, № НТ6756 від 20.08.2021 на суму 1159,20 грн. з ПДВ, № НТ6789 від 20.08.2021 на суму 388,80 грн. з ПДВ.
Вказані видаткові накладні підписані представниками сторін без зауважень щодо строку поставки, кількості та якості товару.
Разом з тим відповідачем не сплачено суму вартості отриманого товару у розмірі 141 702,24 грн.
Несплата відповідачем вказаної суми і стала причиною виникнення спору.
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно п 4.1 Договору покупець здійснює оплату за поставлений товар впродовж 60 банківських днів від дати поставки товару після підписання цього договору.
Відповідачем не виконано зобов'язання належним чином та не надано доказів своєчасної та повної оплати вартості отриманого товару.
Оцінивши докази, надані в матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 141 702,24 грн. грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних у розмірі 1 433,69 грн. за загальний період прострочення з 12.08.2021 по 14.12.2021 та суми інфляційних втрат у розмірі 3 787,46 грн. за загальний період з серпня 2021 по листопад 2021.
Господарським судом було перевірено розрахунки заявлених до стягнення сум та встановлено, що розрахунки здійснені позивачем правильно. Вимоги позивача суд визнав законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Колегія погоджується з висновком господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає його правильним та обґрунтованим.
Окрім того господарським судом на підставі поданих позивачем доказів було стягнуто з відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 00,00 грн. Приймаючи рішення в оскаржуваній частині господарський суд зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн. є доведеним, підтвердженим належними доказами та співмірним, враховуючи обсяг наданих послуг та ціну позову.
Відповідач вважає необґрунтованою суму витрат на правничу допомогу у розмірі 15 00,00 грн., неспівмірною ціні позову, складністю справи та часом витраченим на виконання робіт. Зазначене стало підставою звернення відповідача з апеляційною скаргою.
Щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія зазначає наступне.
За приписами ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частиною 3 ст. 124 ГПК України передбачено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Як вбачається з матеріалів справи в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс та які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, що складаюся з судового збору у розмірі 2 270,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18 000,00 грн. які складаються з:
- 15 000,00 грн. підготовка та подання до суду позовної заяви про стягнення заборгованості, заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань, інших документів, пов'язаних з розглядом справи в суді першої інстанції;
- 2 000,00 грн. участь представника в судовому засіданні (за кожне судове засідання;
- 1 000,00 грн. витрати пов'язані із участю представника позивача у судових засіданнях в приміщенні суду першої інстанції (за кожне судове засідання).
В подальшому позивачем було долучено докази на підтвердження здійснення судових витрат та надано зокрема, Договір про надання правової допомоги від 14.12.2021, укладений між позивачем та Адвокатським бюро “Антона Борисенко”, додаток № 1 до договору (Гонорар Адвокатського бюро), додаток № 2 до договору (Завдання Адвокатському бюро), Детальний опис робіт (наданих послуг) № 1 виконаних Адвокатським бюро на суму 15 000,00 грн., копію платіжного доручення №5333 від 15.12.2021 на суму 15 000,00 грн.
За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії/бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі № 911/1563/18, зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Отже в силу приписів ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, саме на сторону яка не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу та яка заперечує їх розмір покладається обов'язок доведення неспівмірності таких витрат.
Відповідачем в суді першої інстанції не заявлялося клопотання про зменшення суми витрат на правничу допомогу із зазначенням підстав для такого зменшення. У відзиві на позову заяву останній просив відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу у повному обсязі, зазначаючи лише про їх неспівмірість.
При цьому в апеляційній скарзі апелянт також не зазначає в чому саме полягає неспівмірність розміру витрат на правничу допомогу витраченому часу та наданими адвокатом послугами, не наведено свого розрахунку щодо розміру правничої допомоги, яку слід стягнути із зазначенням кількості часу необхідного для виконання послуги та її вартості, не вказано обставин, що ставили б під сумнів доцільність, необхідність, обгрунтованість відповідних витрат.
Господарським судом було дотримано критерії визначені кодексом, які необхідно врахувати при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ГПК України).
Кожна сторона реалізує свої права на власний розсуд, але в той же час, у відповідності до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В даному випадку, колегія суддів звертається до правової позиції щодо наявності підстав для стягнення витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20); постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 року у справі № 910/3929/18.
Як вже було зазначено в силу приписів ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, саме на сторону яка не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу та яка заперечує їх розмір покладається обов'язок доведення неспівмірності таких витрат.
Проте матеріали справи не містять обґрунтованого клопотання апелянта про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами із зазначенням критеріїв невідповідності наданих послуг, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат - відсутні.
Отже відповідач не спростував обґрунтованості наведеного позивачем складу витрат на професійну правничу допомогу адвоката та їх вартості, не подавши до суду заперечення та докази щодо не співмірності заявлених до відшкодування витрат.
Враховуючи встановлені вище обставини, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими, з огляду на що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення господарського суду у даній справі відсутні.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апелянтом не доведено належними та допустимими доказами порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” на рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2022 у справі №908/3776/21 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2022 у справі №908/3776/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.Ф.Мороз
Суддя А.Є.Чередко
Суддя Л.А.Коваль