справа № 208/2651/20
№ провадження 1-кп/208/144/22
Іменем України
04 липня 2022 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8
захисника ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження обраного запобіжного заходу, в межах кримінального провадження № 12020040160000083, за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України,
суд -
встановив:
В провадженні Заводського районного суду місті Дніпродзержинська Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Відносно обвинувачених ОСОБА_6 і ОСОБА_8 обрано запобіжний захід тримання під вартою, строк дії якого спливає 06.07.2022 року.
До судового засідання прокурором подане клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_6 і ОСОБА_8 , з посиланням на ризики передбачені п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, яке підтримано прокурором під час судового засідання, за змістом клопотання.
Підставами для звернення із даним клопотанням наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченими кримінального правопорушення за пред'явленим їм обвинуваченням, яка підтверджена показами потерпілого, свідків, та матеріалами кримінального провадження; тяжкість кримінального правопорушення яке віднесене до тяжкого злочину, з посяганням на майно потерпілого із погрозою насильством небезпечним для його життя чи здоров'я; відсутність офіційного місця роботи, та інше; тяжкість можливого покарання, у разі визнання обвинувачених винними у скоєнні злочину, що у своїй сукупності на думку обвинувачення, об'єктивно обґрунтовує заявлене клопотання. На думку сторони обвинувачення, жодний запобіжний захід, крім тримання під вартою не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинувачених.
Обвинувачений ОСОБА_6 заявив про свою невинуватість, відсутність підстав для тримання його під вартою, та недостатність доказів, які підтверджують його винуватість.
Захисник ОСОБА_7 , заявили також про необґрунтованість клопотання, відсутність заявлених ризиків, тривалість знаходження обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, знаходження на його утриманні дитини, наявність сталих соціальних зв'язків, знаходження його у зареєстрованому шлюбі, наявність постійного місця проживання та місця роботи. А тому просить змінити обраний запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_8 зазначив, що докази його винуватості прокурором не надані, а всі слідчі дії проведені з порушенням його права на захист. Просив змінити обраний запобіжний захід на більш м'який.
Захисник ОСОБА_9 просив у задоволенні клопотання прокурора відмовити, підтримав клопотання про зміну обраного відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу з тримання під вартою на іншій більш м'який посилаючись на відсутність обґрунтування заявлених ризиків, строків тримання під вартою, строків судового розгляду.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідив підстави та обґрунтування заявленого клопотання, суд приходить до наступного висновку.
Згідно зі статтею 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першої цієї статті.
Вирішуючи заявлене прокурором клопотання щодо продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить із вимог статті 29 Конституції України, якими передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Наведені Конституційні гарантії права на свободу та особисту недоторканість поєднується з такими ж вимогами статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), яка відповідно до вимог частини 1 статті 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположним свобод людини (1950 року), Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
У пункті 1 статті 1 цього Закону зазначено, що Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а статтями 13, 17 Закону України «Про визнання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.
Європейський суд з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" закріпив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим моментом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. У справі "Летельє проти Франції" від 26.06.1991 року вказано, що особлива якість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
При розгляді вказаного питання, суд виходить з того, що в наявності обґрунтована підозра про вчинення ОСОБА_6 і ОСОБА_8 особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та на даній стадії судового розгляду суд не має повноважень давати оцінку доказам щодо їх достатності та допустимості.
Суд враховує тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_8 і ОСОБА_6 у разі визнання їх винними, а тому суд приходить до висновку, що існує ризик втечі обвинувачених та ухилення від правосуддя.
Також судом прийнято до уваги ту обставину, що по справі не допитано ще свідків захисту, а отже існує ризик того що обвинувачені, перебуваючи на свободі зможуть вчинити спроби незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні з метою викривлення їх показань.
Суд враховує характеризуючи данні на осіб обвинувачених, але зазначені обставини не нівелюють заявлені ризики, та враховуючи можливе кримінальне покарання у разі доведення їх винуватості у скоєнні кримінальних правопорушень в яких вони обвинувачуються, у виді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна, а тому заявлені ризики, при наявності обґрунтованої підозри, та тяжкості можливого покарання, яке може загрожувати ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у разі доведеності їх вини за пред'явленим обвинуваченням, робить заявлені ризики доведеними перед судом та актуальними, в тому числі ризик втечі обвинувачених та їх ухилення від правосуддя, вплив на свідків.
Крім того, позиція сторони захисту направлена на захист прав та інтересів підзахисних, що не спростовує заявлені ризики, а тому вирішуючи заявлене клопотання, суд приходить до висновку про те, що обвинуваченим слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що були підставою для застосування щодо них такого запобіжного заходу як взяття під варту, не зменшилися та не перестали існувати, обставини, що враховувалися судом при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на теперішній час не змінилися, підстав для застосування стосовно обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не має.
Також, раніше обраний відносно обвинувачених запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діяння, яке їм інкримінується, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, і строк тримання під вартою обвинувачених має бути продовжений, а суспільний інтерес, у даному випадку, превалює над правом обвинувачених на свободу. Від цього підстав для зміни запобіжного заходу на даний час немає, і підстав для визначення застави відносно обвинувачених, з посиланням на п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, також не вбачається.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 331 КПК України, суд -
постановив:
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 , про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити.
Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 залишити без змін - у вигляді тримання під вартою, продовжити строк тримання ОСОБА_8 під вартою на 60 днів, тобто до 30 серпня 2022 року.
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.
Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 залишити без змін - у вигляді тримання під вартою, продовжити строк тримання ОСОБА_6 під вартою на 60 днів, тобто до 30 серпня 2022 року.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Ухвала може бути оскаржена обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3